Пульс нового ток-шоу на каналі «112» — один удар на три з половиною години. Так Інна Богословська намагалася помститися Євгенію Червоненку за звинувачення в політичній корупції. Весь інший час програма не сколихувала уяву глядача, а радше заколисувала: знайомими казками, темами, прийомами, героями, злодіями та звинуваченнями. А ще ностальгією за світлим 2002 роком, коли прямі включення з регіонів та зачитування коментарів глядачів можна було з серйозним обличчям називати «фішками».

Узагалі, ми дуже не радимо вам читати анонс «головного ток-шоу країни» на сайті «112», інакше вас ще довго переслідуватиме запитання «Що пішло не так?». Ведуча Ганна Степанець розповідала: «Хочемо надати слово не непередбачуваним і поверхнево скандальним медіаперсонам, [...], а змістовним і таким, що мислять» І після цього тему Незалежності приходять обговорювати, зокрема, Михайло Добкін, Ілля Кива, Інна Богословська, Сергій Тарута, Юрій Дерев’янко. Загалом, набір «Ток-шоу. Базовий», який можна побачити на всіх інших подібних програмах. Виглядає так, немов перед початком власної справи журналісти вирішили коротко пробігтися по досвіду колег. Звідси ж, імовірно, й тема другої частини програми, де, серед інших, Євген Червоненко та Святослав Піскун обговорювали сучасні українські реформи. А Борислав Розенблат — о іронія! — боротьбу з корупцією. Так і хотілося сказати: «Ви це серйозно, творці “головного пульсу країни”?»

Звісно, що обговорення стандартних питань (медреформа, суди, війна, вибори, корупція, безвіз...) у виконанні стандартних гостей призвело й до абсолютно стандартної риторики, якій майже не заважали ведучі.

Михайло Добкін розповідав про неконституційне захоплення влади у 2014 році, помилковий розвал СРСР, відсутність в Україні спільних свят і перемог, безперспективність переобрання Порошенка, цензуру влади. А ще заявляв, що війну почали не росіяни, а американці, які першими прийшли в Україну на Майдан роздавати печиво й закликати до повалення режиму.

Ілля Кива весь ефір цитував «пацанські пабліки»: «Мы одеваем костюмы, но живём по законам природы», «Запомните тех, кто лежит в земле. Там правда», «Когда я выхожу на улицу, прижимают уши. На меня собаки не лают», «Аваков дал мне возможность умереть за свою страну».

Дерев’янко згадував про Липецьку фабрику, Гордон — про змову олігархів, Богословська — про свою залізну волю, Тарута — про те, що війна б уже закінчилася, якби там воювали діти керівників країни. Загалом, «говоритимемо про те, про що інші бояться», як обіцяв генпродюсер каналу. Але нічого з того не почули, ну хіба що звинувачування самого каналу у співпраці з Медведчуком — попри широкий розголос в інтернеті та пресі, на телеканалах цю тему справді широко не обговорювали. Ще «112» обіцяв «вивести на чисту воду навіть тих, хто звик скандалити», але нікого так нікуди й не вивели, а от скандалів у студії вистачало. Всю першу частину програми ведучі не могли впоратися з гостями, які перебивали одне одного, кричали, затягували свої репліки. Далі подібного було менше, але те, що все ж лишилося, стало інтенсивнішим. Дійшло навіть до вже згаданої спроби дати ляпаса та промов стоячи.

Але це не так важливо, адже ток-шоу декларує, що «в центрі уваги не політики, як зазвичай, а ви — глядачі». Глядачам справді надавали слово. Було два включення з Краматорська та Харкова, де по одній людині висловили свої ідеї з приводу миру в Україні. Ще присутнім у студії політикам теж, здається, двічі зачитували запитання й думки з мережі. Було також кілька голосувань. На цьому роль глядачів у 3,5-годинному шоу закінчилася. Чи є такий підхід чимось новим? Звісно, ні, все це було й у Савіка Шустера, й у «Народу проти», і фрагментарно присутнє у «Праві на владу». Хай там що казали ведучі, а принаймні в першому випуску «центром уваги», безперечно, були політики. Точніше, опозиційні політики, адже коаліцію, уряд та Адміністрацію Президента на програмі ніхто не представляв. Борис Розенблат із БПП одного разу похвалив децентралізацію, а далі приєднався до хору критики реформ.

Причому, що цікаво, «владу», представників якої на шоу не було, ведучі дозволяли поливати брудом як завгодно: «недолугість», «геноцид», «корупція». А от Юлію Тимошенко пані Богословську попросили не критикувати, оскільки її немає у студії. Але це таке. Узагалі ж модератори працювали досить якісно: жартували, щиро намагалися перебити гостей, не обділяли нікого увагою, відверто не маніпулювали. Але й не заважали маніпулювати іншим: факт-чеку у програмі не було, так само як вимог дотримуватися меж пристойності в популізмі. Святослав Піскун, наприклад, заявив, що якби скасувати всі витрати на антикорупційні органи, пенсії можна було би підняти в п’ять разів. Розенблат жалівся, що корупція в судах та поліції фактично з’явилася через останні реформи.

Справді активно ведучі втрутилися тоді, коли гості вдруге заговорили про зв’язки «112» із Віктором Медведчуком. Модератори розповіли глядачам та гостям, що прозора структура власності є на сайті каналу, й попросили не вважати канал чиєюсь «територією кормлєнія», а журналістів — «обслуговуючим персоналом». Добре, не будемо, але погодьтеся: іронічно, що першою темою ток-шоу на «112» стала незалежність.

Та навіть якщо відкинути будь-який змістовий контекст, шоу все-одно не заслуговує на назву «Пульс». У якому році «112» його заміряв, щоб тему Незалежності обговорювала Інна Богословська? Чи, може, серця українців змушують прискорюватися імена Святослава Піскуна, Євгенія Червоненка та чергове академічне декламування на тему реформ? Негуманна тривалість шоу, а також досить бідна кількість інформаційних і сюжетних вставок теж не сприяють резонансу проекту.

На обох блоках програми був присутній Дмитро Гордон, і в рекламній паузі кореспонденти вирішили взяти в нього інтерв’ю. Дуже дарма, оскільки журналіст був явно чимось розчарований (політикою взагалі чи цим шоу — невідомо) й виголосив депресивну промову про те, що «все йде в прірву», «виходу не бачу», на виборах усе одно переможуть негідники й ми нічого не змінимо. На запитання про якісь позитивні емоції, автор відповів, що позитивних емоцій у нього немає і єдині сподівання — на диво.

Дуже схожі відчуття викликає й перегляд «Пульсу». «112» міг би створити справді «головне шоу країни», якби змінив підхід до гостей: запросив не караван опозиції, а молодих та енергійних експертів, закордонних представників, інсайдерів різних галузей. Якби зачитування коментарів замінив на щось справді інноваційне, типу активного використання big data. Якби замість розлогих монологів у студії тут перейшли до якогось легшого й цікавішого формату: розмов за кавою без краваток чи взагалі біля якогось вогнища на природі. Загалом, хоча би на крок відійшли від банальності. Інакше постає запитання: якщо сюди приходять ті ж люди, говорять ті ж речі, спілкуються в тій же формі, то навіщо нам ще одне таке ж ток-шоу?