13:00
Субота, 30 Червня 2018

Слово про критику. Нотатки з Симпозіуму Міжнародної Асоціації Гуманітаріїв 2018

Протягом 27-29 червня у Львові проходив Симпозіум Міжнародної Асоціації Гуманітаріїв 2018. Це глобальна подія, що поєднує культуру і науку, а разом – Україну зі світом. Цього року під час форуму кафедра культурології УКУ запланувала панельну дискусію про культурну критику в Україні. Беручи участь в дискусії, я разом з Дариною Бадьор (Lb.ua) представляв критику в царині кіно.
Слово про критику. Нотатки з Симпозіуму Міжнародної Асоціації Гуманітаріїв 2018
Слово про критику. Нотатки з Симпозіуму Міжнародної Асоціації Гуманітаріїв 2018

Створена за сприяння Корпорації Карнегі (Нью-Йорк) та Американської ради наукових товариств як громадська наукова організація, МАГ об’єднує дослідників у галузі гуманітарних наук, передусім із Білорусі, Росії та України. Тож робочими мовами на симпозіумі були і білоруська, і українська, і російська, звісно, з суттєвим додатком англійської, адже на симпозіум приїхали близько 200 учасників з Польщі, Угорщини, Литви, Швеції, Франції, Німеччини, Великої Британії, Італії, Канади, Тайваню, Японія, Арабських Еміратів, Сполучених Штатів Америки, Індії – загалом з 30 країн світу.

Збір гуманітаріїв проходив на базі Українського Католицького Університету.  Цього року під час форуму кафедра культурології УКУ запланувала панельну дискусію про культурну критику в Україні, на якій куратор Ірина Старовойт пропонувала обговорити тему «У пошуках автентичності, або як культурна критика розпізнає й моделює обриси себе та своїх спільнот». Обговорення мало торкнутися «сучасного стану культурної критики як міждисциплінарної сфери дослідження, що може визначати ключові моделі, які суспільство запозичає або творить». На професійну думку пані Ірини, критика «спрямована на аналіз цих моделей, виходячи з української ситуації одного випередження – гібридної війни – та подвійного «опісля» – посткомуністичного та постколоніального». І ця дискусія більше, ніж на часі – вона виходить за межі теорій в практичне поле.

Беручи участь в дискусії, я разом з Дариною Бадьор (Lb.ua) представляв критику в царині кіно. Дарині йшлося про дивну ситуацію, в якій наразі перебуває український кінокритик – з одного боку, нарешті, з’явилася велика кількість вітчизняних фільмів і є про що писати. А з іншого – їх важко критикувати, бо вони не підходять під загальносвітовий ценз, під «об’єктивні критерії» якості, часто-густо будучи відверто поганим продуктом, і в разі відповідного рецензування їх творці піднімають емоційний шал і ґвалт, мовляв, «хто ти такий, щоб мене критикувати?!», гучно тупають ніжками в соцмережах, видаляють з друзів у і перестають вітатися під час зустрічі. Інші ж фільми можуть бути настільки актуалізовані, настільки тематично і детально торкатися сьогодення, - того, що болить найбільше, - позбавляючи критика сил і можливостей для рецензування. Бо тема починає сприйматися персонально і тоді професійний інструмент аналізу не працює так, як треба.

Натомість я говорив про особу кінокритика як такого – як про своєрідний камертон совісті в кінопроцесі, лакмусовий папірець суспільства, демократії. Так, ніхто не каже, що демократія є найкращим устроєм у світі, тим паче демократія, постала сьогоденням: зважаючи на її непоодинокі збочення, її цілком можна вважати гидотною креатурою політичних чи фінансових маніпуляцій певних зацікавлених груп. Але демократія, як казав Черчилль, це краще, що придумало людство. Кінокритику теж не будемо переоцінювати. Вона буває виявом продажності, злості, низького культурного рівня, егоїзму, лицемірства. Як у Шекспіра: «Так наготу злоби я прикриваю листочком, вирваним із книг священних, і, чорта граючи, вдаю святого». Але без кінокритики – як без дзеркала: не можливо побачити, де засіла та дровиняка в оці, що настирно і болюче вимагає її вийняти. Хоча мало хто прийме факт, що в його оці є бодай пилинка. А якщо критик ще й виступає як такий собі дієтолог, рекомендуючи, що і як глядачеві треба їсти, а може і не їсти взагалі, чи лише пожувати і виплюнути, тоді навіть і в демократично розвинутих суспільствах виробники дозволяють собі висловлюватися по типу президента зека, який у свій час кинув знамениту фразу про казлов, «шта мешают жіть». В Голлівуді минулого року кілька компаній об’явили війну критикам. В Україні заступник голови Держкіно пропонував їх всіх вкинути в топку…

Львівська театрознавиця та культурологиня Мая Гарбузюк приділила увагу зокрема сучасним викликам для критика – утворенню нового театру, театру-док, та соціальним моментам, що не вписуються в академічні межі оцінювання; про те, що і критику треба вчитися вписуватися у сучасність, а критиці загалом виходити за межі столиці, на периферію, де існують театри і спектаклі з високою художньою якістю, обділені увагою театральної критики, сконцентрованої в трьох містах України – Києві, Львові та Харкові.

Ольга Балашова, заступник директора Національного художнього музею України, маючи унікальний досвід роботи критиком і, тепер, тим, що критики критикують, - висловила думку, що мистецька критика, можливо, мусила б виокремлювати найкраще з-поміж усього огрому творів, адже зараз так багато всього, що хибно звертати увагу на погане і варто було б його просто не фіксувати, як зайве, як підняття пилу і шуму.

Натомість літературний критик Остап Сливинський наполягав на етичності в роботі критика – на вияві того, що мусить увійти у вічність, а що – залишитися на маргінесах. Маючи нонконформістську позицію, позанаціональну і космополітичну, він говорив про обов’язок цілковитої толерантності, про те, що не треба шукати ворога, про те, що новітня українська експансивність, замість минулої «оборонності», в літературі та поезії – зло, і критику важливо розібратися, що з цим робити надалі.

Усі разом голоси критиків, що зібралися у Львові в Українському Католицькому Університеті, утворили доволі нестандартний, неоднорідний, індивідуалістичний, але доволі гучний вияв думки тих, хто знаходиться на барикадах сучасності, зазначаючи і аналізуючи творіння людства. Це варто було б записати і видати окремим «твором», особливо, якщо приймати на віру твердження Маї Гарбузюк, що критик – це теж митець.

Перша чарка пішла колом. Організатори обіцяють продовжити критичний банкет.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1457
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop