Оптимістичне очікування на «Золоту дзиґу», як на затвердження безпрецедентних минулорічних результатів у кіно, було пропорційне песимізму отримати черговий бенкет посеред чуми, постріл у спину чи плювок в обличчя, — будь-який образ лицемірства часу, безкультур’я окремих людей чи ситуаційного насильства. Справдилися обидві сторони медалі.

Формальна складова

На жаль, фраза «по одежі стрічають, а по уму виряджають» просто ідеально стосувалася нагородження. І все було карколомне від початку.

Запрошення на церемонію із проханням до гостей дотримуватися дрескоду black tie і при цьому не запізнюватися, бо захід мусив розпочатися рівно о 18.00, певно, був сприйнятий не з належною увагою. Нехай відсутність стовідсоткового дотримання дрескоду можна віднести на відсутність у запрошених відповідного смокінгу, смаку або поваги, але нехтувати часом — це не просто відсутність педантизму. Люди прибували і прибували вже далеко за шосту вечора, обов’язково маючи пройтися червоною доріжкою й зупинитися для обов’язкового фотографування, що переросло в чергу й відчутну незручність, як у гостей, так і преси. У результаті церемонія розпочалася через півтори години після початку «червоної доріжки». Що, звісно, не скасувало задоволення від параду фантастичних суконь, кількість яких і різноманітність абсолютно збивали з пантелику й викликали найприємніші емоції, гідні королівського балу (й омріяної української «Золотої дзиґи» також).

Проте місце проведення церемонії цього року, змінене з торішнього, викликало амбівалентні емоції. Просторе, з разючим краєвидом на весь лівий берег із горішньої тераси, воно мало достатньо місця для прийому й відпочинку сотень гостей. Але ж чому ці гості, багаті, знамениті й у шикарних нарядах, мали сидіти на приставних стільцях, доречних хіба що до якихось корпоративних збіговиськ? Те, що прожектори били світлом в очі другій половині залу, — то вже пусте. Бо велике приміщення з великим екраном, чудово освітлена сцена й зіркові ведучі зробили все блискучим і святковим. Та ніхто при цьому не здивувався, що один із ведучих, Ахтем Сеітаблаєв — один із номінантів, а його фільм, «Кіборги», проходив у 12 з 18 категорій кіноакадемії. Втім, про номінантів та лауреатів — згодом.

Ніхто так само не здивувався й не виказав осуду, коли на церемонію прийшла піар- і маркетинг-директорка Film.ua Group Поліна Толмачова, яка буквально за кілька днів до цього на сторінках Фейсбуку завуальовано погрожувала журналістці «тупо навалять по морде в подворотне» за її саркастичну критику на адресу вищезазначеної компанії і «больших людей». Всі й так зрозуміли, кого вона мала на увазі під цим евфемізмом, таким чином ще більше «їх» підставляючи, ніж вони самі себе.

Якийсь позитив намагалися привнести в початковий сумбур напої й кейтерінг. Як доволі важливий аспект вечірки, цього року, на відміну від минулого, їх зробили ощадливими, але грамотніше: з одного боку приміщення розливали шампанське, з іншого — коктейлі. Місця, аби запобігти штовханини, було вдосталь, як і алкоголю. І все виглядало достойно й розважливо. Але шок був після нагородження: частина людей, сприймаючи за чисту монету запрошення на afterparty в бар «Бездельники» (вул. Саксаганського, 38), із зазначеннями «спеціально для “Золотої дзиґи”», «welcome drink для всіх гостей національної кінопремії», дрескодом «black tie» і неодмінним попередженням «не знімайте ваші браслети», приїхала за означеною адресою. Натомість знайшла порівняно невелике приміщення із двох залів, зайняте немалою кількістю абсолютно незнайомих людей без дрескоду, й наразилося на вимогу платити за все, що замовиш. Звісно, кожен міг би прийняти нові умови, але з якої нагоди, якщо запрошення пропонувало інше? І для чого треба було у смокінгу весь вечір носити на руці «браслети», якщо бар був переповнений людьми без браслетів? Розчарування від недолугого «прийому» організаторів гості міняли собі самі, самотужки знаходячи нові, більш прийнятні місця для продовження святкового вечора. А хто не знайшов? Тоді «сам дурак»…

Фактична складова

Як і на кожному фестивалі, кіноринку чи церемонії нагородження, є свої спонсори, рекламодавці та меценати. Щоби зробити національну кінопремію, «скинулися» Одеський кінофестиваль і кінокомпанія Star Media, із цього року — офіційний партнер і самого кінофоруму в Одесі. На сайті oiff.com.ua вказано: «На сьогодні це найбільша в Україні компанія з повним циклом виробництва кіно- і телеконтенту… Щорічно компанія виробляє близько 600 годин прайм-тайм серіалів, десятки телевізійних фільмів і повнометражне кіно… Star Media успішно розвиває закордонний напрям роботи… Star Media — єдина в Україні компанія, що має безпосередній досвід зйомок у багатьох країнах».

При цьому не згадано про численні скандали, пов'язані з компанією. Що її продукти через порушення ст. 15-1 закону «Про кінематографію» забороняються Державним агентством України з питань кіно, а саме серіали «Метод Фрейда», «Бомба», «Мисливці за караванами» й «Офіцерські дружини». Що Star Media поки не виграла суду, вимагаючи «зобов’язати агентство прийняти рішення про державну реєстрацію». Заборони зрозумілі, оскільки компанія активно працює в тому числі й на російський ринок, знімаючи продукт для Росії. Але про це в офіційний джерелах ані Одеського кінофестивалю, ані національної кінопремії не йдеться.

Перед початком церемонії активно крутили ролики Star Media, зокрема показуючи й одну з її складових — компанію «Бабич-дизайн» (телевізійна графіка, анімація, дизайн), учасника поширення «русского міра» за рахунок таких продуктів як «Хрещення Русі», «1812», «Романови. Становлення династії», «Історія держави російської», «Велика війна» та інших.

Та перейдімо до номінантів. Одним із головних претендентів на цьогорічну «Золоту дзиґу», представленим в одинадцяти номінаціях, був фільм «Припутні», створений Star Media за підтримки Держкіно. (Щоправда, продюсер стрічки Юрій Мінзянов уже працює не лише в Star Media, а й у компанії свого сина Kristi Film, водночас він залишається членом правління Української кіноакадемії.)

Така навала номінацій декого могла здивувати — невже «Припутні» настільки високого класу, що легко переплюнули інших претендентів? Тобто він кращий за інших? Чому ж тоді в нього такі маленькі касові збори — 771 тисяча гривень при 8,6 мільйонів бюджету? Проте касові збори не є показниками якості — троє із блокбастерів минулого року, «Dzidzio Контрабас», «Сторожова застава» й «Кіборги», мали нищівні критичні рецензії (з чого, власне, почався один із найбільших скандалів минулого року, коли заступник голови Держкіно, Сергій Неретін, послав усіх критиків у топку.)

А «Припутні» цілком заслуговують свого неофіційного, кінокритичного статусу одного з чотирьох найкращих фільмів 2017 року саме через жанрові, формальні особливості й реалізацію сміливого режисерського бачення, до цього не відомого нашому кінематографу. Та це не було оцінено кіноакадеміками, що очевидно, бо все ж найкращим він не є. Більше того, з одинадцяти номінацій «Припутні» реалізували лише одну, здається, одноголосно схвалену всіма як до церемонії, так і під час — за виконання найкращої ролі другого плану Ніні Набоці.

Ніна Набока

В анімації передбачувано найкращою стала «Причинна» Андрія Щербака. Так само як і найкращим документальним фільмом — «Будинок “Слово”» Тараса Томенка. Очікувано найкращим визнали «Випуск’97» Павла Острікова. «Стрімголов» отримав три «Дзиґи» — композитору (Микита Моісеєв), звукорежисеру (Сергій Степанський) і виконавиці головної жіночої ролі (Даша Плахтій). «Лагідна», як найкращий фільм, зроблений минулого року і за допомогою України також, узяв лише приз за режисуру (Сергій Лозниця), а за сценарій — ні. Натомість за сценарій відзнаку здобули «Кіборги» (Наталя Ворожбит). Отримуючи приз як оператор «Рівня чорного», Валентин Васянович дозволив собі ремарку якраз щодо сценарію: «Мій внутрішній сценарист образився», — сказав він. І справді, коли оголосили переможця, він встав і вийшов. Повернувся вже за операторським призом.

Валентин Васянович

«Кіборги» стали чемпіоном серед лауреатів — фільм отримав шість статуеток «Золотої дзиґи», рахуючи й за найкращий фільм. «Детектор медіа» це так само пророкував. Що було неважко, зважаючи на означені місяць тому суб’єктивні та об’єктивні чинники. «Кіборги», крім свого статусу одного з найкасовіших фільмів, є так само й найбільш резонансним фільмом, що порушує болючо-актуальної теми в українському сьогоденні — російсько-української війни. Наприкінці 2017 року багаття ще більше розпалили різні погляду щодо адекватності віддзеркалення того, про що йшлося у фільмі і, звісно, якість «дзеркала». Але режисер Ахтем Сеітаблаєв дав досить однозначну відповідь опонентам своєї стрічки. В інтерв’ю для «Української правди» він сказав: «Байдуже, що критикам щось там не подобається… Переважна більшість пересічних глядачів аналізують фільм, на мою думку, набагато ліпше, глибше, точніше та елегантніше, ніж ті, хто чомусь називають себе кінознавцями і кінокритиками». Та попри гордовиту зухвалість режисера й неоковирність його витвору, визнаємо: «Кіборги» мали перемогти, й перемогли правдами й неправдами. Таким чином «Золота дзиґа» виконала функцію радше декларативну, ніж фактичну — визнала найкращим не того, хто був ним, а кого таким потрібно було визнати.

Ахтем Сеітаблаєв

… Ідея національної кінопремії була частиною кінопростору десятки років. Кожному вона спадала на думку, і було би дивно, якби це було не так. Найбільше дивувало те, що її за всі ці роки так і не втілили. Хоча чому дивуватися, коли дороги розвалені навіть у столиці, дітям депутатів сходять із рук убивства, а за ґрати саджають тих, хто лише сказав, що він когось убив. При таких розкладах — погодьтеся, дуже помірно наразі висвітлених — кіно залишатиметься за межами серйозного дискурсу. Проте чим менше хижак звертає увагу на слабкого, тим більше шансів у слабкого дорости до сильного суперника хижака. Наше кіно доросло до того, коли є за що дякувати Держкіно, коли 77 фільмів прагнуть бути номінованими на національну премію, коли Українська кіноакадемія налічує понад 300 осіб, а за рахунок 33 % жіноцтва може претендувати на потрапляння до «Книги рекордів Гіннеса» як найбільш гендерно збалансована кіноакадемія світу. І нехай блискуча друга церемонія нагородження «Золотих дзиґ» пройшла з дулею в кишені, більше є приводів для оптимізму, ніж навпаки. І це не може не тішити.

Фото: прес-служба Української кіноакадемії