Трохи більше, ніж місяць тому, 12 березня, в ефірі «2+2» стартував новий детективний серіал «Опер за викликом» у постановці Тараса Ткаченка. Уже перші серії принесли каналу непогані рейтинги. Як указано на офіційному сайті каналу, середня частка аудиторії перших двох серій за цільовою аудиторією (чоловіки віком 18–54 років по всій Україні) становила 9,8%. Не знаю, коли керівництво «2+2» вирішило знімати другий сезон: від початку роботи над проектом чи відразу після цих втішних результатів. Але факт наочний – перші епізоди другого сезону вже пройшли в ефірі. Що можна вважати показовим прецедентом, коли говоримо про контент, адресований чоловікам, – саме дорослі мужчини є цільовою аудиторією, згаданою вище.

Припускаю два варіанти розвитку подій, кожен із яких надсилає серіальному виробництву водночас несподівані й позитивні сигнали.

Варіант перший: канал відразу замовив два сезони й підписав команду на великий безперервний проект. Зазвичай це проти правил. Особливо в Україні, де до запуску бодай одного сезону нового продукту підходять за класичною формою обережного кравця, коли сім разів міряють, а вже потім один раз кроять. Висновок – менеджмент ризикнув, пішов у довгий забіг і не прогадав. Отже, можна ризикувати із власним виробництвом надалі, даючи хороший приклад іншим.

Варіант другий: канал повірив у магію цільової аудиторії, почав активно закріплювати позиції в зайнятій ніші й не загравати з іншими задля розширення досить умовного глядацького кола. Тут безперечний позитив у тому, що питомо чоловічу аудиторію нарешті перестали сприймати за залишковим принципом. Ще не так давно історія, в якій не домінувала рожева любовна лінія чи бодай головну роль не тягнула на собі розлучена жінка 35–42 років, просто не приймалася до розгляду. Жіноча аудиторія 50+ була сакральною, основною. Й виробники телевізійного продукту билися за неї, як дами певного віку – за право першими взяти автограф у Олега Винника. Показники «Опера за викликом» незабаром можуть все поміняти на користь чоловічих або, скажемо так, орієнтованих на чоловіків форматів.

Адже є один секрет, який не так давно нарешті почав розкриватися: жіноча аудиторія сама вже не хоче споживати чисті мелодрами чи навіть криміналізовані. Глядачкам потрібен щовечора Мужик – саме так, із великої літери. Він втратив кохану, тому повністю віддається роботі. Він завжди прийде в останній момент, натовче писки поганим хлопцям, врятує й захистить.

Артем Трофимов, герой «Опера за викликом» у виконанні Павла Вишнякова, – саме такий. Насправді він не поступається харизмою Сергію Баску, виконавцю ролі супермена – інтелектуала Дмитра Торопкого в серіалі виробництва того ж «2+2» «Стоматолог». Проте маємо двох принципово різних крутих мужиків. Точніше, в кожної групи споживачів масової культури є своє уявлення про «крутість». Тому творці «Стоматолога» свідомо розвернули історію в бік питомо жіночої аудиторії. Але якщо лікар-мудрець Торопкой втрачає кохану у фіналі першої частини і ми стежимо не так за детективною, як за любовною лінією, наречена Трофимова гине вже хвилин за п’ять від початку першого епізоду.

Та для обох крутих – інтелектуала й кулачного бійця – подальший розвиток подій любовних стосунків не передбачає. Отже, ці герої перебувають на однакових стартових позиціях та мають загалом однакові мотивації: перетворити боротьбу зі Злом у різних його проявах на складову особистого життя. І кожен діє в заданих системах координат.

На цьому місці варто зробити невеличку паузу, згадавши дотичну до теми думку. Нещодавнє дослідження Київського міжнародного інституту соціології на замовлення «Детектора медіа» зафіксувало, що кожен десятий українець продовжує вірити в міф про переслідування в нашій країні російськомовного населення. І, водночас, 53% не підтримують заборони російських фільмів та артистів, а 44% – проти заборони російських телеканалів.

Ці дані проаналізував у блозі на Gazeta.ua Богдан Петренко, заступник директора Інституту дослідження екстремізму. На його думку, українське суспільство не стільки деградує, скільки приймає цінності противника. Ці цифри – показник того, наскільки ефективна інформаційна війна Росії проти України. Для значної частини суспільства російські серіали стали важливішими за власну свободу, за життя десятків тисяч убитих «русской весной». Але далі він висловлює думку, яку варто процитувати, особливо в контексті теми даної публікації: «Можна по-різному ставитись до російських серіалів, але – держава не спромоглась створити такого контенту, який би легально покрив потребу в низькоякісному інформаційному продукті на кшталт серіалів про мєнтів. Держава не змогла чітко заявити, яка роль Росії у війні з Україною».

Так, державним коштом справді не створено жодного серіалу, який міг би бодай спробувати стати альтернативою згаданим російським. Натомість, як зазначалося вище, великі медіагрупи займаються власним виробництвом. Заповнюючи ніші, звільнені після зачистки ефірів від російського продукту. І повторюся: приклад «Опера за викликом», раніше – «Невиправних», «Пса», «Ніконова і Ко», «Стоматолога», «Відділу 44» тощо доводить: можна робити конкурентний продукт, навіть часом дозволяючи собі спокійно сприймати «не такі» рейтинги.

І саме формат «Опера за викликом» має всі складники для того, щоб відповідати очікуванням Богдана Петренка та його однодумців, до яких відношу себе я. Чим займається Артем Трофимов як оперативник Департаменту кримінальної розвідки? Здебільшого виконує місію таємного агента. У першій серії його не дарма порівнюють із Джеймсом Бондом. Він справді діє, як агент 007, причому навіть не зафільмований, а ще літературний герой Яна Флемінга. Хто не знає: всякий раз Бонд намагається увійти в оточення чергового ворога, його повсякчас досить швидко викривають, регулярно лупцюють, та він усе одно зриває ворожі плани.

Трофимову, як Бонду, не доручають побутових справ на кшталт вбивства коханкою багатого коханця. У сфері його інтересів – здебільшого справи, пов’язані з національною безпекою. Тут торгівля зброєю, ядерними відходами, міжнародний кримінал, незаконні збройні формування на кшталт охоронних структур, навіть космічна індустрія. Лише іноді – маніяк, для різноманітності. Словом, Департамент «порожняк не жене» й на дрібниці не розпиляється.

Лишається знайти відповідь, якої творці серіалу не дають: інтереси якої країни захищає крутий коп Трофимов та його наділені різними оперативними чеснотами колеги. В окремих серіях періодично звучить слово «країна». Курдські терористи в’їхали в країну. Злочинець залишив країну. У країні зникли чотири іноземні фотомоделі. І так далі. Час від часу зринають назви населених пунктів. Наприклад, Трофимову треба їхати в Загорськ. «Загорськ – де це?» – питає він, але географічних координат не отримує. А в одній із серій ми дізнаємося: офіс Департаменту розташований у п’ятнадцяти хвилинах їзди від автовокзалу. У якому місті якої Країни знаходиться цей автовокзал, при тому, що я цілком приймаю правила гри: розташування всякого офісу в детективі завжди досить умовне. Якщо це не набережна Орфевр, 36 у Парижі, де знаходиться штаб кримінальної поліції. Або Скотленд-Ярд, штаб-квартира поліції Англії. Ну, або Москва, Петрівка, 38, тут без коментарів.

Круті копи, тим паче – такі успішні, як «Опер за викликом», мають чітко асоціюватися в глядача з українськими героями й українськими силовими структурами. Гаразд, нехай альтернативними, дієвішими за відомство пана Авакова. Але Джеймс Бонд, який бореться з російською радянською агентурою, – британський суперагент, представник демократичного світу, носій та експортер демократичних цінностей. Загалом же навіть стоматолог Дмитро Торопкой має прямо асоціюватися з Україною та Києвом. Не кажучи вже про інших героїв «чоловічих» серіалів, котрі нині накачують м’язи й набувають популярності. Не обов’язково в кожному телевізійному детективі показувати Росію ворогом, а маніяків та наркоманів – проросійськи налаштованими дегенератами. Проте підкреслене українське громадянство хороших хлопців та дівчат, суперменів та супервумен, бійців та інтелектуалів – той самий метод, яким бажано творити контент, здатний покрити потребу в російському продукті. Маю надію, рано чи пізно українські герої з українськими прізвищами будуть ефективно боротися й перемагати в українських містах. До речі, мелодрам сказане теж стосується.

І наостанок трохи крамоли: якщо дотримуватися сказаних вище побажань, російська мова героїв – це не аж такий злочин.

Фото: «2+2»