У Ліссабоні Україну представлятиме Melovin із піснею Under the Ladder. Можна довго перелічувати чесноти цієї пісні й вигадливого сценічного номеру, який поставив сам співак, можна вести мову про бездоганну відповідність сценічної постановки характеру, темпу й настрою пісні. Але я залишаюся при своїй думці: минулорічна конкурсна пісня Melovin була більш виграшною. Так, нинішня пісня набагато складніша й за мелодико-ритмічним малюнком, і за виконанням — але минулорічна була більш натхненною: прийшов — побачив — підкорив. Минулорічна пісня не вимагала якогось особливого візуального оформлення: співака на сцені з його рухами було достатньо.

Й от що цікаво. Андрій Данилко дав Melovin найвищий бал — як нині, так і торік. Він же в образі Вєрки Сердючки повіз 2007 року на конкурс «Євробачення» простеньку й невибагливу пісеньку, яка стала легендарною. Джамала співає досить складну музику — співає блискуче, так, як ніхто інший її не проспівав би. Але чи лише видавалося другий рік поспіль, що і в інших виконавців співачка цінує, зокрема, музичну складність? Аж до того цінує, що робить її неодмінною умовою хорошої пісні? Хоча, з іншого боку, вона ж — більше торік, ніж нині — часто вела мову про те, що потрібен приспів, потрібна мелодія, що пісня має захопити з першої ж секунди.

Характерна дискусія спалахнула між Данилком та іншими членами журі: Данилко пригадав Салвадора Собрала — в тому аспекті, що в нього не було ніякого шоу, й, менше з тим, він виграв. У відповідь залунало: «Його пісня сама по собі була легка, аж прозора». На прикладі Melovin видається, що насправді на національних відборах в Україні «легкість-аж-прозорість» не вітається. А, поміж іншим, одним із чинників, що дратують у сумнозвісних «старих піснях про головне», окрім їхньої нав'язливості, є те, що сучасні «зірки» починають безпідставно ускладнювати старі простенькі пісні — й ритмічно, й вокально — аж до того, що тільки й постає запитання: а чи мають вони музичний смак, а чи міркують про те, яка пісня і яке виконання є хорошими, за суто формальними ознаками? Джамали як співачки це жодною мірою не стосується: її музичному смакові можна лише позаздрити. Але чи не абсолютизує вона свій і саме свій смак?

І ще одне міркування спало на думку: ще з горбачовських часів побутує опінія: мовляв,усе простеньке — то попса ганебна, і балети Чайковського — теж попса, тільки старорежимна. Видається, то велике спрощення, формалізація й бюрократизація. Після деяких коментарів членів журі видавалося, що вони не можуть відчути себе не високими екзаменаторами, а просто глядачами й слухачами, які оцінювали би виступи не на предмет їхньої відповідності якимось канонам, а з погляду «сподобалося — не сподобалося».

У будь-якому разі, отримавши п'ять балів від журі та шість від глядачів, Melovin переміг. Що ж до інших виконавців... Укотре вже доводиться констатувати: рівень конкурсу був винятково високим. В Україні є чимало майстерних виконавців. А от із яскравими піснями — дещо гірше. І ще одне традиційне запитання, радше за все, так і залишиться без відповіді: чи знову національний відбір перетвориться на таку собі одноразову акцію, й більшості цих пісень ми вже не почуємо, принаймні широко?

Tayanna — шість балів від журі та чотири від глядачів. Цього разу вона була у брючному костюмі й у кросівках, тож рухи на сцені стали помітно вільнішими. Так, її пісня — дуже драйвова, із другої спроби (а чи у трошечки іншому виконанні?) вона лягла до душі. От тільки... в даному разі чи не занадто складно? Чи багате аранжування й суперпотужний вокал до певної міри не глушать мелодію?

Kadnay — три від журі та п'ять від глядачів. Цього разу, мабуть, звукорежисура була дещо іншою, ніж у півфіналі, тож мелодійний малюнок пісні оприлюднився. Утім, місцями еклектики в ньому було занадто, й... зізнаймося: це все ж не хіт. Виконання — на всі сто й навіть більше, пісня — ну, не хіт. Просто матеріал, на якому артисти демонструють віртуозність свого виконання. І — чи лише здалося, що в деяких місцях вокал не дотягував до задуманого звучання?

Laud — чотири від журі та два від глядачів. І виконання — супер, і сценічний образ — у десятку, й пісня нібито непогана. От тільки... монотонна вона якась. Коли Євген Філатов вів мову про статику, я зрозумів, що йшлося саме про статику звучання — на початку пісня заявляє високі претензії, а вони не знаходять розвитку. Немає зав'язки, кульмінації, розв'язки — все на одному рівні. І ще: в Америці цю пісню, ймовірно, оцінили би набагато краще, ніж у Європі. Американська вона, традиційно американська.

The Erised — два від журі та один від глядачів. Цього разу виконання було кволим, невпевненим. Непереконливим, інструменталка геть забивала вокал. Як то зветься, не з тієї ноги.

Й от що побіжно. Чергового разу національний відбір явив нам купу претензійних псевдонімів та назв гуртів. А це одразу відштовхує. Зрештою, Джамала — просто Джамала, а не якась там, даруйте, Джамаліалія. Й вона — Джамала! The Erised — одна з найменш претензійних назв, але тут річ в іншому: в голові замість «ерайзд» так і крутиться «ерейзд» — що є зовсім не тим самим, а десь навіть протилежним.

Vilna — один від журі та три від глядачів. Щодо сценічного номеру — на тлі лісу «бізони» виглядають доречніше, ніж на тлі степу. Щодо вокалу — цього разу, на жаль, не дотягнула. Враження такої потужності не було. І — теж якось нерівно. А чи зі звуком щось трапилося?

А вища справедливість фіналу полягала в тому, що перші три місця посіли вихідці з другого півфіналу, останні три місця — вихідці з першого. Саме так проголосували глядачі, саме так, за єдиним винятком, проголосувало й журі. Надто вже нерівноцінними вийшли півфінали.

Після оголошення оцінок журі зникла вся інтрига. Бо кому віддадуть перше місце глядачі, сумнівів не лишалося, а друге місце Melovin від журі стовідсотково означало, що за сумою переможцем став він.

Дещо незрозумілим вийшов початок шоу. Сергій Притула спитав у членів журі, чи оцінюватимуть вони лише виступи у фіналі, а чи матимуть на увазі, що до «Євробачення» — ще два місяці й потенційно виграшну пісню ще буде час дотягнути? Щойно всі троє клялися, що не розкриють своїх симпатій і пріоритетів — аж тут Данилко раптом прохопився: «Если мне скажут, что у Melovin плохой английский, я найму ему педагога». Натяк вийшов надто прозорим.

Згодом Данилко втрапив ще й у скандал, деталі якого вже обговорили геть усі. Окрім «інтелігентності» члена журі, викликали запитання й мотиви, які рухали адміністратором Tayanna. Від самого початку було очевидно: Данилко має намір спростувати чутки про те, що співачка виконувала конкурсну пісню під фонограму. Спростувати! То навіщо було кричати «ганьба»? Оці наміри Данилка спростувати чутки й були ганьбою? Втім, так у нас тепер заведено — кричати «ганьба!», не розбираючись. Наочний такий посібничок із «ганьби» вийшов.

Але доказ того, що співачка виконує пісню не під фонограму, вийшов іще «кращим». Данилко попросив увімкнути мінусову фонограму. Її увімкнули, залунала музика — й тут Tayanna та її бек-вокалісти, піднісши мікрофони, заспівали. От як ви гадаєте: чи могли телеглядачі зрозуміти, мінус то був чи плюс, співала Tayanna реально, а чи лише піднесла до рота мікрофон потрібного моменту?

Цього разу в заставках про конкурсантів розповідав голос за кадром, самі конкурсанти й хтось із «зірок», хто їх підтримував (на жаль, титри були дрібними й світилися на екрані недовго). Подеколи «зірки» були неочікуваними — скажімо, за The Erised підписався Павло Зібров. Загалом же все це переобтяжувало ефір. Що знову було «надто вже занадто», то це рекламні паузи — зовсім не короткі й через кожних два виступи.

Наприкінці конкурсанти виконали переможні пісні «Євробачення» минулих років: Tayanna — Салвадора Собрала, Kadnay — гурту ABBA, солістка The Erised— Марії Шерифович, Melovin — Кончіти Вурст, Vilna — Джамали, Laud — Лорін.

Нову пісню проспівала Джамала — як завжди, неперевершено. На відміну від півфіналів, у фіналі не виступали іноземні гості — учасники «Євробачення» від інших країн. Тож дуже шкода, що цього разу ми не почули від Сергія Притули курсу іноземних мов: у першому півфіналі до співака з Чехії (сам Притула називав його Міколасом Джозефом, сайт «UA: Першого» — Міколасом Йозефом) він звертався чеською, до французького дуету — французькою; торік ми чули в його виконанні білоруську та іспанську.

І про українську мову. Кілька разів від різних учасників фіналу лунало: «Велике дякую». До «велике прагну», «велике вітаю», «велике бажаю» ще не дійшло, але хто знає, як там буде далі? То пані й панове — якою це було мовою?