Виринув іще один колишній. Після теплих ванн для Портнова і Бондаренко в телевізорі з’явився міністр внутрішніх справ в уряді Януковича, а потім призначений ним на посаду голова Радміну Криму Анатолій Могильов. Він спершу дав інтерв'ю Євгенію Кисельову на Прямому, а потім на «112» ведучій Олесі Бацман.

На обох каналах він озвучував одні й ті самі тези, хіба що в другому випадку він на додачу звинуватив колишнього виконуючого обов’язки Президента України Олександра Турчинова у брехні. У розмові з Кисельовим він про це не казав, бо в той момент Турчинов ще не встиг дати свідчення в суді стосовно державної зради Януковича. В ефірі у Бацман Могильов заперечив твердження Турчинова про те, що той дав наказ внутрішнім військам оточити будівлі і підготувати операції з їхнього звільнення. Мовляв, Могильов би знав про такий наказ, а йому нічого про це не відомо.

Особливо здивувало зізнання Кисельова у симпатіях до Могильова, який в обох ефірах божився, що завжди діяв за законом. Певно, ведучий не дуже добре вивчив бекґраунд свого гостя. Адже деякі моменти з його минулого навряд чи можуть викликати симпатію.

У перший рік свого перебування при владі Янукович у прямому ефірі давав вказівку керівникам силових відомств  негайно знайти тих, хто організував 28 липня 2010 року вибух в одному з храмів Запоріжжя, в результаті якого загинула літня жінка; Могильов тоді обіцяв зробити це протягом тижня, хоча закон дає на це значно більше часу. І за тиждень він так само в телевізорі заявив, що вбивць знайдено і справу невдовзі буде передано до суду.

Так народилася справа, як її назвали потім, запорізьких паламарів. Я займався її розслідуванням і абсолютно відповідально можу заявити, що менти традиційно навісили звинувачення на невинних людей. Розгляд справи в суді тривав дуже довго, неодноразово переносився. Суддя, певно, розумів, що все шито білими нитками, і не хотів брати гріх на душу, а не взяти він його не міг, бо була вказівка Януковича негайно знайти вбивць. Після втечі останнього справа розвалилася.

Чи було тут порушення закону з боку тодішнього міністра внутрішніх справ? Формально, мабуть, ні. Могильов навряд чи давав накази садити невинних людей. Але ж ясна річ, що в цій системі підлеглі без слів розуміють, що треба робити, тим більше якщо їхній начальник у прямому ефірі пообіцяв самому главі держави все порозкривати.

До всього ж, обом ведучим, мабуть, дуже цікаво буде дізнатися, що Могильов, обійнявши посаду прем’єра на півострові, заявив відносно депортації кримських татар у середині минулого століття, що «заходи, які здійснювалися сталінським режимом, не були такими крайніми і жорсткими, щоб говорити про особливу образу населення».

Але повернімося, власне, до інтерв’ю. Відповідаючи на запитання Кисельова, колишній глава уряду Криму повідомив, що російські військові колони почали з’являтися на півострові від 28 лютого 2014 року. А до того він нічого про це не знав.

Я щойно завершив книжку про ті часи. У мене чимало свідчень тих людей, які бачили все на свої очі. Ось що розповіла редакторка інформаційного агентства BlackSeaNews Тетяна Гучакова, яка працювала в Ялті. «За кілька днів до захоплення урядових будинків у Сімферополі, — згадує Тетяна Гучакова, — мені зненацька зателефонували з якогось інформаційного агентства з Росії. Я ще здивувалася, звідки вони взяли мій телефон. Вони запитували, чи правда, що багато десантників приїхали до Ялти. Тоді десантників ще не було. Цей факт і наступні події показали, що російські журналісти були заздалегідь поінформовані про анексію.

Адже через день чи через два після цього дзвінка, 25 лютого, за два дні до захоплення у Сімферополі урядових будинків ми опублікували відео, як російські війська заїхали на територію санаторію російського Чорноморського флоту. Було видно, що вони озброєні».

Ось тут  є відео епізоду озброєних і відповідним чином екіпірованих російських вояків, які приїхали нібито відпочити до свого лікувального закладу на території Ялти. «Ескадра Чорноморського флоту РФ, яка повернулася 25 лютого з Сочі, привезла 11 тисяч бійців десанту з озброєнням. Про це повідомляють джерела BSNews в Севастополі», — було сказано в новині агентства.

Я теж був у той час у Криму й можу засвідчити, що одночасно з урядовими будинками взяли під свій контроль і аеропорт. Я це бачив на власні очі й навіть сфотографував.

Одне з двох: або Могильов не знав про вищенаведені факти і в цьому випадку виявив цілковиту некомпетентність як високопосадовець, або дезінформує довірливого ведучого, який ковтає все, що йому розповідає Могильов, і навіть не намагається заперечувати.

Могильов звинувачує наступників Януковича при владі в тому, що вони здали Крим навмисне, аби відрізати небажаний електорат — до речі, теза, повторювана колишніми неодноразово. Не можна виключати, що в них темник такий. Якщо виходити з такої логіки, то «київська хунта» не мала би звільняти Слов’янськ, Маріуполь, Краматорськ, Сєвєродонецьк та інші міста, бо там не її електорат.

Сам він тихенько пішов із посади, з якої його під патронатом озброєних росіян усунули відверто незаконно. Нагадаю, що це відбулося на сесії Верховної Ради автономії, куди, за даними багатьох свідків, депутатів зганяли ледь не під дулом автоматів. Та й то не вдалося зібрати кворуму. Рішення ухвалювалося за відсутності преси в закритому режимі. Після такої сваволі Могильов не зробив жодних заяв і не озвучив, що у Криму відбувається окупація. Виступаючи публічно, він уникав називати своїми іменами тих, хто захопив урядові будинки. Він вдавав, що не знає, хто це.

Під час обох розмов на адресу нинішньої української влади Могильов легко розкидався такими словами, як «зрада». Тим часом, хоча й засуджував втечу Януковича, але всіляко уникав називати його зрадником.

Він також заявив, що з Києва ніхто не приїздив до Криму і всім було байдуже. Що з депутатами кримського парламенту треба було працювати, обіцяти їм якісь пільги. Тоді, мовляв, їх можна було би переконати.

Насправді в Криму був Сергій Куніцин, приїздив заступник глави Адміністрації Президента Андрій Сенченко і на той час народний депутат Петро Порошенко. Останнього так звана самооборона не пустила до парламенту.

Ось що розповів мені Андрій Сенченко, який відвідав Сімферополь за день до захоплення урядових будинків: «Коли я на ліфті піднявся на шостий поверх, то було видно, що голова Верховної Ради Константинов знаходився під жорстким контролем. Тому що весь передбанник перед входом до його приймальної був заповнений понад двадцятьма людьми характерної спецслужбівської зовнішності. З дуже уважними чіпкими поглядами, але при цьому обличчя абсолютно не кримські і говірка зовсім не кримська.

У приймальні теж було чоловік п’ять-шість такого ж плану. Теж дуже уважно фіксували.

Секретарка доповіла. Я зайшов до Константинова. Він був у несамовитому стані. Я би схарактеризував як стан за п’ять хвилин до інсульту або вже в процесі. Перекошений рот, блукаючий погляд, безладна мова, тремтячі руки. Там Іоффе був разом із ним. Той тримався міцніше і намагався контролювати Константинова.

Константинов у відповідь на якісь мої спроби з ним почати обговорювати щось по суті просто механічно повторював одну і ту ж фразу: “Республіка у небезпеці. Ми тут самі будемо все вирішувати”.

Я йому кажу: “Володимире Андрійовичу, ти дивися, тому що це все закінчиться погано. Тому що ви виходите за якісь розумні межі, які можна списати на емоції”. З ним не мало сенсу говорити, він уже просто був у практично “несвідомому” стані.

Потім я спустився у зал Верховної Ради. Там була напружена ситуація. Депутатів зібрали для того, щоб без узгодження з Києвом змінити прем’єр-міністра. Було видно на око, що не дотягують вони до кворуму.

Я, поки час дозволяв, говорив з деким, але вони всі дуже напружені були. І тут з’явився Константинов і намагався відкрити сесію.

Я вимагаю слова. Константинов каже, що слова не дасть. Наказує вимкнути мікрофон. В мене голос гучний. Я вийшов на трибуну. Незважаючи на вереск Констинтинова, зрозуміло і голосно пояснив, чим закінчиться для кожного з присутніх оце беззаконня, яке вони намагаються зробити. Там ще був Рефат Чубаров, який намагався їм вправити мозок.

Потім Константинов спробував відкрити сесію: “Давайте зареєструємося”. Зареєструвалися — в залі сорок осіб. Кворуму нема. Він бачить, що за нашої присутності не вийде маніпулювати чисельністю. Він посмикався: “Так, сесію закрито”. І пішов зі сцени. Ми домоглися проміжного результату — не дали їм провести сесію».

Але через день після захоплення сесію зібрали. Правда, кворуму не було. Але рішення ухвалили. Добре слово з автоматом від росіян виявилося значно сильнішим, ніж просто добре слово від українців.

Отож, балачки від досвідченого політичного діяча про те, що треба було переконувати депутатів не здавати Крим, виглядають, як мінімум, наївними. Мені складно уявити, що він справді вірить у це. Отож, вдається до маніпуляцій.

Подібних пересмикувань в інтерв’ю обом журналістам було безліч. Йому намагалися щось заперечувати, але вельми кволо і без ентузіазму.

Ванна, яку йому влаштували, знову була теплою, ну, може, трішки холоднішою, ніж у Гордона для Бондаренко і у Влащенко для Портнова.

Як підсумок: в історії з Кримом, звісно, необхідно розбиратися. Але чи колишнім, у тому числі й Могильову, давати оцінки цьому процесу? Чи скажуть вони правду? Бачимо лише брехню і маніпуляції.

Слід припустити, що наступною його трибуною стане NewsOne. І там запахне нафталіном. Чи не перекинеться цей запах на ведучих телеканалів?

Фото: стопкадр з YouTube