Другий півфінал національного відбору на конкурс «Євробачення» відзначився небувалою ніколи дотепер одностайністю в оцінках журі та глядачів. Міркуйте самі. От як розставило конкурсантів по місцях журі: Tayanna, Melovin, Kadnay, Mountain Breeze, Illaria, Julinoza, Yurcash, Ingret, Dilemma. А от — табель про ранги від глядачів: Melovin, Kadnay, Tayanna, Mountain Breeze, Yurcash, Illaria, Ingret, Dilemma, Julinoza.

Можливо, так сталося через те, що в цьому півфіналі все було більш-менш очевидно, тоді як у першому півфіналі й журі, й глядачам довелося, розставляти по місцях приблизно однакові й, відверто скажімо, однаково неяскраві виступи. Тут же була виразна група лідерів, виразна група «міцних середнячків» і так само виразна група, як то кажуть, на любителя.

А може бути, журі дослухалося до голосу народного. Адже саме з цього півфінал і розпочався — члени журі пояснювали, чому в попередньому півфіналі виникла така шалена розбіжність між їхніми оцінками та оцінками глядачів. Пояснення ці були по-своєму цікавими. Євген Філатов наголошував, що серед голосів глядачів чималу частку становлять голоси фанатів, які проголосують за свого улюбленця за будь-яких обставин, незалежно від якості його виступу. Й це була свята правда, з якою можна було би тільки погодитися, якби не ще одна репліка Філатова: от якби, мовляв, голоси глядачів збігалися з голосами журі... Не пощастило бідолашному, але непогрішимому журі з глядачами, ой не пощастило!

Джамала наполягала на тому, що члени журі обирали не виконавця, а пісню. Й із цим так само можна було би цілковито погодитися, якби не факт: у першому півфіналі журі віддало найвищі місця якраз тим конкурсантам, які намагалися віртуозно виконати відверто нецікаві пісні.

Тож що ми спостерігали у другому півфіналі? Примирення журі з глядачами, пакт про ненапад? А чи затишшя перед бурею, яка станеться у фіналі? Адже якщо в кожному півфіналі — по троє переможців, і сума оцінок журі та глядачів приводить до певного компромісу, то у фіналі переможець буде лише один, і будь-кого «небажаного» журі зможе (теоретично, звісно ж) засунути на низьке місце так, щоби ніякі глядачі його вже не витягнули.

Андрій Данилко щиро й відверто зізнався, наскільки важко оцінювати виступи тих, кого давно знаєш.

Існує, до речі, абсолютно очевидна річ, на яку ані журі, ані критики не звертають уваги. Річ у тім, що глядачі бачать і чують виступи по телевізору, а члени журі сидять у залі й бачать сцену. А в залі все може лунати дещо по-іншому, ніж у телевізорі, й уже точно по-іншому виглядає. Залишається тільки нагадати, що конкурс «Євробачення» є телевізійним, і на «великому» конкурсі члени національних журі бачать виступи так само на екранах; ніхто з тих, хто перебуває безпосередньо в концертній залі, виступи не оцінює.

Протягом ефіру відбулася ще одна знакова суперечка — між Андрієм Данилком та Джамалою. Головною метою участі у конкурсі «Євробачення» є зовсім не перше місце, - стверджував Данилко. «А що ж тоді?» - здивовано запитала Джамала. Данилко відповів, що тоді це «Веселі старти», й почав розповідати, як його запрошують на всі заходи, пов'язані з «Євробаченням», він присутній у музеї «Євробачення» тощо. На жаль, він не зміг це точно й лаконічно формулювати, але з його думкою не можна не погодитися (чесно кажучи, я й сам збирався зачепити цю тему саме в цьому тексті, і саме на прикладі Вєрки Сердючки).

Так от, 2007 року Вєрка Сердючка посіла друге місце — не перше. Наступного року таке саме друге місце посіла Ані Лорак. Тільки Вєрка Сердючка стала легендою «Євробачення», а от чи пригадає хто-небудь сьогодні той виступ і ту пісню Ані Лорак? Був в історії «Євробачення» й зовсім комічний випадок, коли після конкурсу виявилося, що найпопулярнішою серед усіх конкурсних пісень стала та, яка посіла останнє місце.

Тож місце у протоколах — це, власне, засіб, а не мета, мета — це щоби пісню й її виконавця помітили й запам'ятали. Мета — знайти своїх слухачів. Власне, будь-який музичний конкурс має саме таку мету, й «Євробачення» тут — не виняток.

І тепер про сам півфінал. Він був сильним і яскравим. Він створив настрій. (До речі, кількість рекламних пауз було скорочено — можливо, за рахунок збільшення хронометражу кожної з них?) Безсумнівним лідером, як на мою суб'єктивну думку, став Melovin: його виступ був реально дуже сильним. Тож дозволю собі суб'єктивні (підкреслю це: суб'єктивні) враження від деяких виступів.

Melovin. Тут — захват. І пісня, й виконання, й номер були найвищого рівня. Члени журі, коментуючи їх, підкреслювали: Melovin розвинувся, зріс як співак, цього разу показав бездоганну співацьку майстерність і перфектний номер. (Утім, це не завадило журі віддати йому друге, а не перше місце.) Усе це так. А ще хотілося зазначити: Melovin удруге виявив себе як чудовий композитор-мелодист — за часів, коли, здавалося б, усі яскраві мелодії давно вєже розібрали, й композиторам тільки й залишилося, що робити акцент на аранжування й спецефекти. І — що є дуже важливим — написані Melovin обидві пісні, минулорічна й цьогорічна, бездоганно пасують до його й саме його виконавських даних.

Тільки от є тут одне «але». Нинішня пісня — досить складна, вимагає багатьох співацьких та суто артистичних прийомів, із якими артист чудово впорався. Минулорічна пісня була простішою — видавалося, що співак просто виходив на сцену й на одному диханні її співав, ото й усе. Але от саме в цьому торік і була родзинка. Зрештою, славетна Yesterdaу – далеко не найскладніша пісня у творчому доробку Пола МакКартні, але менше з тим... У нинішній пісні Melovin тієї легкості, того «єдиного подиху» вже немає. Якщо мелодія минулорічної пісні одразу ж лягала на душу, то з цьогорічною піснею не все так легко.

Mountain Breeze. Моє особисте друге місце. Красива, мелодійна, з досить модерним саундом пісня — дуже щиро й проникливо виконана. Це теж був от-кутюр. Єдине, що помітно псувало враження — це якийсь невпевнений вокал. Ні, він був цілком адекватним пісні й узагалі хорошим, от тільки фронтмен ніби повсякчас сумнівався, а чи правильно він усе співає, й дуже боявся помилитися.

Tayanna. Отут парадокс. Журі відзначало: порівняно з минулим роком співачка обрала набагато більш виграшну пісню, минулорічна пісня була стандартною, тоді як нинішня — жвавою й танцювальною. Так, у цьому є певна рація: на кожному конкурсі «Євробачення» лунає як мінімум п'ять пісень, дуже подібних до минулорічної пісні Tayanna — хороших, але майже однакових. Цьогорічна пісня була нешаблонною, й це теж є правдою. От тільки мелодія приспіву минулорічної пісні пам'ятається й досі; нині ж було те, що я зву ефектом Філіппа Кіркорова: поки триває номер — він викликає захват: чудово, потужно, здорово. Коли ж змовкають останні звуки — все, не пригадати нічого. Не западає в душу, не причіплюється. Візуально ж упадало в око, що співачка пересувалася по сцені на дуже підігнутих у колінах ногах, так жодного разу їх і не розпрямивши — ніби відчувала неабиякий дискомфорт у туфлях із високими підборами. Можливо, членам журі в залі це не було так уже помітно, але коли на екрані співачку показували крупним планом...

Kadnay. Варіант того самого: виконання — неперевершене, пісня — не лягла на душу. Про це, власне, казали й члени журі: мовляв, форма потужніша за зміст. Так, це — стиль гурту, безмелодійний «музичний хаос». Так, у ньому — світогляд, відображення сьогоднішнього світу, де ніщо не є чітким, визначеним і впевненим. Так, артисти розвивають цей стиль й експериментують у ньому. Але, як то кажуть, it's not my sizе.

Illaria. Етнік-поп, яскрава пісня, яскрава постановка, оригінальне звучання. От тільки... чогось бракувало, якоїсь маленької детальки, якогось маленького штриху, який довершив би картину. Ніби куховарка зварила чудовий, неперевершений борщ за власним оригінальним рецептом, смачний і красивий — от тільки забула його підсолити. На альбомі це була б одна з яскравих його пісень — але не головний хіт.

Yurcash. Потужний виступ, ані на кого не схожий, зі своїм обличчям, але... Дуже на любителя й... якось заумно? Отаке й залишилося враження — ніби гурт чи то подав сирий, не доведений матеріал, чи то перемудрив. Привести почуте до спільного знаменника було дуже складно.

Dilemma, останнє місце. Уперше їхню пісню я почув у новорічну ніч на каналі «Україна». Й тоді найпершою думкою було: треш, самодіяльність, «як для постсовку — потягне, але не більше». Й... оце «бом-бом» із приспіву як прив'язалося, так і сидить у голові досі. Отаким було й нинішнє враження. Розумів: на «великому» «Євробаченні» це навряд чи пройшло би до фіналу, а якби пройшло, було б там десь у хвості; щось віддалено подібне є євробаченнєвою фішкою Румунії. Але тут само з пам'яті так уже живо виринули картинки зустрічей однокласників, де дядьки й тітки добряче під п'ятдесят, усі з університетськими дипломами, а дехто й із науковими ступенями, стрибали на дивані, по кімнаті літали торти, шкільний математичний геній закушував горілку помідорами, підносячи їх до рота ногами, а вчена дама залюбки фужерами пила олію, бо переплутала її з вином. Так, у виступі Dilemma ця безбаштовість, безгальмівність була сирою, далеко не доведеною до перфекту ані вокально, ані візуально, але настрій вона таки створила. Й подеколи такі виступи на «Євробаченні» вистрілюють.

...Протягом двох фіналів спостерігалася абсолютно прогнозована річ. Минулорічний переможець «Євробачення» Салвадор Собрал виграв, співаючи португальською, а не англійською, мовою. Тож у нацвідборі чимало пісень лунали українською. А от «розмовний жанр» у переважній більшості відбувався російською. Із-поміж членів журі українською розмовляла лише Джамала, Андрій Данилко та Євген Філатов розмовляли російською. Російською розмовляв Руслан Квінта. Російською представляли себе у заставках більшість учасників конкурсу. Причому деякі з них уже на сцені, відповідаючи на запитання Сергія Притули, переходили на вільну й дуже хорошу українську, тобто демонстрували своє володіння нею. Але представлялися, все ж, російською.

Я дуже далекий від мовного радикалізму, але... в даному разі йшлося про публічні виступи публічних людей. Й оця майже тотальна російськомовність, подеколи демонстративна... Вона не могла не викликати кількох підозр.

Перша. Коли продюсери та інші «музичні начальники» не вважають за потрібне бодай задля вигляду користуватися українською мовою, це змушує підозрювати: «Євробачення» для них — такий собі «пир духа», такий собі музичний Хелловін, а в повсякденному житті вони чи не орієнтуються на російський і саме на російський музичний ринок?

Друга. Оцю демонстративну російськомовність можна витлумачити й так: «Я робитиму, що й як захочу, а ви всі, плебеї, під мене підлаштовуйтеся». То чи не такої ж стратегії дотримуються ці люди й у професійній діяльності: «Я буду розкручувати, що мені ліва нога підкаже, а ви їжте те, що вам дають»?

І третя. В україномовній поп-музиці дуже велике місце посідає музика, яка тим або іншим чином належить до стилю етно. А в інформаційному потоці довкола україномовної поп-музики етнічна музика посідає провідне місце. То чи не втовкмачують нам чергового разу: українська мова — це фольклор і традиції, а «в нормальному житті» місця для неї немає? Чи не ті самі це «хохольчики в шароварчиках», тільки вже в модернізованому варіанті?

...А під кінець ефіру сталася дуже прикра річ. Виступали гості, дует із Франції Madame Monsieur. Після їхнього виступу Сергій Притула за традицією брав у них бліц-інтерв'ю. Пісню було присвячено проблемі біженців. Відповідали французи англійською. Й казали: біженці — це люди, яких спіткала велика біда, змусила їх залишити домівки й шукати притулку у Франції та взагалі в Європі, й їм треба допомагати. Переповідаючи українською, Притула подав це так: біженці — це велика біда для Франції та всієї Європи, й тепер європейці невідомо з якого дива змушені їм допомагати. Це — не цитата, але зміст пролунав саме так. І тут доводиться тільки поставити риторичне запитання: хіба ж це не наші ЗМІ подавали тему біженців от саме в такому ключі, хіба ж це не вони підготували Притулу до сприйняття теми біженців от саме під таким кутом зору?