Скандальна програма Hard Talk за участю екс-високопосадовця часів президентства Януковича Андрія Портнова, що вийшла на телеканалі ZIK, на кілька днів стала топ-темою для обговорення в журналістських колах і не тільки. Проте в тих же соцмережах, природно, обговорювали не лише цю тему. Тому почнімо з… картоплі. Далі стане зрозуміло, чому.

Власне, справа не в картоплі як такій, а в нещодавньому повідомленні Мінагрополітики про різке зростання експорту картоплі з України до, уявіть собі, Білорусі. За даними міністерства, торік ми продали за кордон 17,6 тис. тонн «земляного хліба», 75 % із яких пішло до наших північних сусідів. Тим часом як роком раніше Україна експортувала лише 5 тис. тонн картоплі в цілому.

Новина, безумовно, не стала сенсацією — але в тих же соцмережах усе-таки викликала досить жвавий інтерес. Білорусь — «країна картоплі», в Україні це загальновідомий факт. Тож дотепники й дотепниці вітчизняних інтернет-просторів стали розважатися риторичними запитаннями на кшталт того, чи скоро ми почнемо експортувати пісок до Єгипту й нафту до Саудівської Аравії. А дехто всерйоз припустив, що українська картопля насправді має бути реекспортована до Росії, яка, напевне, не схотіла би приймати український продукт напряму.

Між тим, не треба мати жодних спеціальних навичок, щоб за кілька кліків мишкою дізнатися: лише 75 % білоруських картопляних полів дали цій країні 700 тисяч тонн клубнів; на експорт планується відправити 300 тис. тонн. Погодьмося, порівняно з цими цифрами хоч 5000, хоч 15 000 тонн українського імпорту — крапля в морі.

До речі, ця ситуація дещо нагадує історію з відкриттям експорту низки українських продуктів до Європи в рамках Угоди про асоціацію з ЄС. Тоді вітчизняне агровідомство спершу відрапортувало про величезне (у відсотках) зростання експорту — але потім виявилося, що в абсолютних показниках квоти виявилися мізерно малими. За низкою торговельних позицій вони вичерпалися буквально за кілька днів, склавши крихітну частку від того, що ми могли б експортувати за повної відкритості європейського ринку.

І тут ми переходимо до теми, на перший погляд, зовсім не дотичної до попередньої. 23 січня Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Центром Разумкова презентували проведене в грудні дослідження громадської думки. Окрім веселої новини про можливе проходження до Верховної Ради партії шоумена Володимира Зеленського, дослідження стосується й набагато цікавіших речей. Зокрема, рівня довіри українців до державних, політичних та суспільних інституцій. Повністю розбирати ці дані ми тут не будемо, а торкнемося лише такої суспільної інституції, як ЗМІ.

Майте терпіння — тут не обійтися без деяких цифр. Ось вони.

Погляньмо на ці цифри очима випускового редактора будь-якої новинної стрічки. Як можна інтерпретувати ці дані, припустімо, в заголовку новини? Неважко помітити, що можлива ціла низка варіантів. Скажімо, можна сказати, що українці стали менше довіряти вітчизняним ЗМІ. Можна — що українці довіряють російським ЗМІ у стільки-то разів менше, ніж українським. Можна — що довіра до російських ЗМІ в Україні зросла… Мало того — можна й саму новину сформулювати відповідним чином, загостривши увагу на одних цифрах та оминувши увагою інші.

Безумовно, в останньому випадку йтиметься щонайменше про непрофесіоналізм новинарів, а значно частіше (на жаль) — про свідоме маніпулювання інформацією. Та уявімо, що наш гіпотетичний випусковий керується лише однією цілком природною метою: підвищити відвідуваність сайту. Як гадаєте, який із перелічених варіантів заголовка дасть найвищу, як кажуть новинарі, «клікабельність»? Напевне, навіть ті випускові, хто з ідейних чи професійних міркувань забракував би третій варіант, погодяться: найкращу відвідуваність дасть саме він. Адже він збурює емоції — а це саме те, що потрібно в даному випадку. І навіть неважливо, які саме емоції це будуть.

Авжеж, є всі підстави припустити, що чимало з тих, хто не довіряє російським ЗМІ, почне шукати першоджерело — і таким чином побачить реальну картину. Проте це напевне буде не більшість. І це ж ми маємо справу з досить простою ситуацією. Як і у випадку з експортом картоплі, де умисної маніпуляції, вочевидь, немає — аудиторія просто зманіпулювала собою сама.

А спробуй перевір усі твердження підготованого промовця в прямому ефірі — того ж Андрія Портнова, наприклад? Абсолютна більшість реципієнтів не мають на це ні звички, ні часу.

І так відбувається не тому, що «народ дурний» чи щось подібне. Просто ні тракторист, ні доктор фізико-математичних наук не зобов’язані знатися на тонкощах соціології (чи політики, чи юриспруденції). Точнісінько так само, як соціолог чи партійний лідер не зобов’язаний вміти водити трактор чи виводити формули М-теорії.

Іншими словами, можливість маніпуляції інформацією — в тому числі ненавмисно — закладена в самій природі взаємодії мас-медіа з аудиторією. А отже слід визнати: у скільки-небудь складному питанні теза «аудиторія сама розбереться» не працює. Такою є сутність речей, не більше й не менше.

Інша справа, що це повинні розуміти не лише медійники, а й ті самі споживачі інформації, які полюбляють робити далекосяжні висновки на основі некритично сприйнятих даних. Утім, це не лише проблема знань, а й — можливо навіть, більшою мірою — питання здатності до дискусії аргуменname="_GoBack">тів, а не упереджених суджень.

Ідеал тут, по-моєму — дискусія гостя з діячем протилежних поглядів, у якій журналіст виконує роль модератора. На жаль, це, по-перше, складно зробити в умовах ангажованості наших медіа, а по-друге — з огляду на те, що як політики, так і аудиторія (що ще гірше) звикли до дискусії емоцій та просто «перекрикування», а не до дискусії аргументів. Хоча для хорошого професіонала немає нічого неможливого.

Власне, можливим є навіть запрошення до ефіру одного, хай скільки одіозного, діяча — але, знов-таки, це має бути справжній hard talk. Тобто ведучий має а) підготувати справді гострі — і при цьому старанно аргументовані! — запитання, б) не дозволяти ані собі, ані гостю голослівних тверджень, в) наперед передбачити якомога більше відповідей гостя на підготовані запитання, щоб мати змогу «дотиснути«» тему й не дозволити маніпулювати собою та аудиторією. Знов-таки, це грубий шмат роботи — але було б уміння і, головне бажання. Бажання як ведучого, так і топ-менеджменту даного ЗМІ.

Та це вже зовсім інша історія.