Досить резонансна подія останніх тижнів — коротка приватна поїздка Петра Порошенка на Мальдіви. Й от що написало про неї з посиланням на журналістів телепрограми «Схеми» дуже поважне інтернет-видання під заголовком «Відпустка Порошенка на окремому острові на Мальдівах коштувала $500 тис. — ЗМІ» (даруйте за досить довгу цитату): «Джерела Схем повідомили, що Петро Порошенко із супутниками (всього вісім дорослих та двоє дітей) зупинився у п’ятизірковому курортному готелі Chevan Blanc Randheli, обравши найдорожчу віллу на окремому острові під назвою Owner’s Villa. Вартість проживання становить щонайменше $46 тис. на добу. Таким чином, за шість діб мало бути сплачено лише за проживання $276 тис. Редакція Схем також встановила додаткові витрати на розваги, харчування та інші послуги. Загалом усі додаткові послуги становили $37 550... За інформацією видання, Порошенко вилетів з Києва 1 січня на одному з найдорожчих літаків бізнес-класу Falcon 7X приватної турецької авіакомпанії Setair. У компанії підрахували, що оренда та переліт літака з Києва до столиці Мальдів Мале коштує від 119 до 154 тис. євро».

Потужне й нищівне викриття, чи не правда? Від Президента каменя на камені воно не лишає, так? От тільки стриваймо. А де тут, власне, «схеми» — бодай які-небудь? Де тут склад злочину, в чому він полягає? Порошенко літав на Мальдіви й відпочивав там бюджетним коштом? Про це в матеріалі нічого не сказано, навіть натяку немає. На скромненьку зарплатню Президента таких витрат собі не дозволиш? То Порошенко — небідна людина, він цього ніколи не приховував, і живе він далеко не на президентську зарплатню. Витрачені ним гроші мають якесь нечесне, незаконне походження? Про це матеріал так само мовчить. Лише останнє речення стверджує: «За їх (Адміністрації Президента. — Б.Б.) даними, це була коротка відпустка за рахунок власних коштів». Утім, весь контекст матеріалу та багата інфографіка президентських витрат, що його ілюструє, спонукають читачів засумніватися в цьому останньому твердженні: а, мовляв, це за їхніми даними! У головах читачів має — ні, просто мусить — зависнути велика-велика підозра на самісінькій межі переконаності.

Російською мовою це зветься «всякое лыко в строку». Хоча в самому розслідуванні програми «Схеми» ставиться кілька справді важливих питань: таємничості відпусток Президента, яким чином він оплачував відпочинок (чи не кешем, вивезеним за кордон), проходив чи ні Президент паспортний контроль тощо.

Утім, і в сюжеті, занадто довгому за хронометражем, справді суттєві питання розмиваються серед акцентів на тому, що не становить у даному випадку суспільного інтересу (наприклад, знову та сама калькуляція витрат на відпочинок, аж до нюансів, скільки коштували сніданки та обіди).

Інший матеріал зазначеного видання з не менш гучним заголовком: «Компанія Гонтаревої допомогла Януковичу вивести з України $1,5 млрд — Al Jazeera». Ідеться про публікацію «Аль-Джазірою» рішення Краматорського суду.

Цитата: «У цьому рішенні детально описується складна мережа компаній, які використовувалися для виведення грошей, а ICU виступала посередником щодо купівлі облігацій, деномінованих в доларах, від імені восьми кіпрських компаній на суму $1,5 млрд, зазначає видання. Пізніше дані компанії були простежені до Януковича». Тут навіть дві дивини. Одна: зовсім немає дат, навіть приблизних. Про який проміжок часу йдеться — незрозуміло абсолютно. Але ж у матеріалі зазначено: «У 2014 році новопризначена голова Національного банку України Валерія Гонтарева пішла з посади голови ради директорів групи Інвестиційний Капітал Україна (ICU) і продала свою частку у групі»! То ця компанія тепер — довічно «компанія Гонтаревої»? А чи події відбувалися тоді, коли головою ради директорів була саме вона?

Інша дивина: а що означає в даному разі слово «використовувалися»? Надто вже багатозначне це слово, надто вже юридично невизначене. Якщо під час скоєння теракту використовується автомобіль «Фольксваген», то чи покладає це провину на фірму «Фольксваген»? Якщо грабіжник відправляє награбоване посилкою, чи покладає це провину на пошту? А чи фірма Гонтаревої свідомо давала себе використовувати? А чи бодай із некомпетентності та недбалості? Відповіді на це запитання матеріал також не дає; з наведеного викладення пояснень Гонтаревої випливає, що все виглядало респектабельно і фірма не мала підстав запідозрити щось нечесне.

Чи могла компанія й особисто пані Гонтарева свідомо допомагати Януковичеві грабувати Україну? Могла. Чи могла вона бути в даному разі тією самою «поштою» або тим самим автомобілем «Фольксваген», тобто сліпим засобом? Теж могла. Але ж у цьому й полягає вся суть справи: в одному разі йдеться про злочин, в іншому разі — ні. А матеріал не робить на цьому жодного акценту, не звертає на це жодної уваги. Матеріал не містить навіть прагнення аналізувати те, що насправді є визначальним. У головах читачів зависає вже не підозра, а впевненість.

Ще один матеріал: «Генеральний імітатор. Полум'яний трибун Юрій Луценко повторив шлях своїх попередників». У матеріалі фігурують звинувачення Луценка в політичній заангажованості та самопіарі — до великої міри слушні й справедливі. Але окрім них? От, наприклад: «Шикарне весілля сина Луценка восени 2017 року у заміському комплексі зібрало безліч топ-персон і супроводжувалося атакою співробітників президентської охорони на журналістів, які намагалися зняти дійство». А тут у чому полягав склад злочину? Син Генерального прокурора не має права одружуватися? А якщо має, то лише в монастирі? Генеральний прокурор не має права запрошувати на весілля сина «топ-персон» — власне, представників кола свого повсякденного спілкування? Журналісти, що намагалися зняти дійство? Наголосимо: це було приватне дійство. Приватне, на приватній території. І журналісти в даному разі були звичайними папараці. Знімали, буквально кажучи, в замкову щілину. Воно, звісно, можна все красиво пояснити, зняти й показати будь-що «шикарне» під виглядом боротьби з корупцією — але насправді з однією-єдиною метою: «Живуть же люди!».

Ще в матеріалі досить розлого подано шлях батька Луценка — компартійного функціонера: яка шкода, що у Кримінальному кодексі досі не запроваджено статті «Діти ворогів народу». Читаємо далі, бо матеріал наводить «обліко морале» Луценка, що називається, ab ovo: «Також Луценко зробив невдалу спробу штурму маєтку Ріната Ахметова і безуспішно намагався посадити за ґрати Бориса Колесникова, близького соратника мільярдера №1». То це теж був злочин? Тоді в чому саме він полягав?

І, нарешті, покарання за гріхи: «Пізніше саме другий прихід у крісло міністра обернувся для Луценка крахом, але не через тему телекомунікацій: в кінці 2010-го, вже за Януковича, екс-міністра заарештували за звинуваченням у нецільовій розтраті коштів на святкування Дня міліції і незаконному присвоєнні звання особистому водієві. Луценко отримав тюремний термін і вийшов з колонії тільки в 2013-му». Підшивати до справи звинувачення, висунуті режимом Януковича, — до цього вже дуже важко підібрати визначення. Це вже навіть не маніпулювання.

Й одразу далі: «І відразу став активним діячем Майдану №2. Там він близько зійшовся з Порошенком, а влітку 2014-го, по суті, дав старт проекту БПП. Так процес злиття колишнього вуличного бунтаря з владою завершився». Ну по-перше, всім відомо, що Луценко й Порошенко десятки років товаришують. Тож ніякого «злиття» під час Майдану відбуватися не могло. Й отут уже надто очевидно стирчать вуха російської пропаганди. Точніше, посіяних нею вірусів. Адже це саме вона, російська пропаганда, навіює, що перемога Майдану та обрання Президентом Петра Порошенка були однією подією: мовляв, влаштували в Україні Майдан, щоби посадити Порошенка у президентське крісло. Насправді ж це — дві різні, цілковито різні події, між якими — понад два місяці часового проміжку. На момент, як пише видання, «Майдану №2» ніхто не знав, що Порошенко стане владою. Навіть якщо, можливо, у когось і були саме такі плани, але це вже конспірологія, а не аналіз із доказами та аргументами.

Великий розділ статті присвячено нерухомості Луценка та членів його родини — будинкам та квартирам. І тут учергове доводиться поставити те саме запитання: а в чому полягає склад злочину? Громадянам на прізвище Луценко закон забороняє мати нерухомість? Навіть натяків на незаконність придбання цієї нерухомості матеріал не наводить. Навіть натяків на корупційний характер походження грошей, за які її було придбано, теж не наводить. «Генпрокурор поганий, бо його дружина має квартири», — ото й є єдиний сенс написаного.

Ми розглянули три публікації одного видання, оскільки вони є яскравими прикладами явища, яке створює нинішній медіафон.

Так, корупція — це іржа, що роз'їдає Україну. Так, влада демонструє небажання активно боротися з корупцією (а чи панічно боїться, що антикорупційні органи виявляться політично заангажованими до опозиційних сил?). Але хіба ж у чималій кількості антикорупційних публікацій ЗМІ не проглядає та сама політична заангажованість, коли боротьба з корупцією або буцімто боротьба з корупцією — це лише засіб, лише привід, причому не завжди чесний засіб?

Повернімося до назви згаданої на початку телепрограми — точніше, до її назви. Неможливо не звернути увагу: слово «схеми» надто вже часто фігурує саме по собі, без подальших розтлумачень; воно перетворилося на самодостатнє. Вимовив слово «схеми» — й от ти вже викривач корупції, більше від тебе ніхто нічого не вимагає. Й під це слово можна підводити що завгодно — законне й незаконне, праведне й неправедне. Слово «схеми» часто перетворюється на маніпулятивний симулякр, цілком на кшталт «контрреволюції» за часів Сталіна. Воно стає надто абстрактним, надто широким і невизначеним за змістом.

А ще, оприлюднивши гучний викривальний матеріал, ЗМІ гарантовано збере багато репостів та лайків — і якість викривання, його аргументованість та доведеність уже не мають значення. Головне, щоби якомога гучніше. А сама боротьба з корупцією надто часто підмінюється гаслами «бий багатих» та «відібрати й поділити». А це вигідно передусім самим корупціонерам, оскільки розмиває критерії, розмиває мету. Ну а те, що разом із цим дестабілізує країну, створює настрої «пропало все» (а годі й сумніватися, що російська кагебістика намагається мати на антикорупційній темі й свою вигоду) — то це так, побіжний наслідок.

А ще... Назвався борцем із корупцією — й усе, тебе одразу ж звели до сану святого, критикувати твої слова й твої вчинки віднині можуть тільки порохоботи та інші посібники й поплічники світового імперіалізму. Тож відчайдушна медійна боротьба з корупцією дедалі помітніше вкривається піною імітації боротьби з корупцією. Одне тільки лихо: така імітація ніколи не дасть суспільно корисного результату. Вона дискредитує боротьбу з корупцією як таку — що, знову ж таки, вигідне передусім самим корупціонерам.

От уже від кількох цілком патріотично налаштованих випадкових співрозмовників останнім часом довелося почути: «Виявилося, що Янукович — то були лише квіточки, а от тепер — ягідки». Знову доводиться згадувати про відомий ще з горбачовських часів соціально-психологічний ефект «а от раніше літаки не падали» (бо до Горбачова про авіакатастрофи в СРСР радянські ЗМІ не повідомляли) — цей ефект діє, методично діє. Тим або іншим чином навіюючи суспільству розчарування в Майдані та міфологізацію домайданних часів, часів Януковича. Пригадуєте, під час президентства Ющенка паркани рясніли закликом: «Данилыч, вернись!» Тепер уже не викликає сумнівів: це була розроблена в Росії спецоперація — хоча б із огляду на те, що, за українською традицію, людей не називають по-батькові без імені. Сьогодні триває спецоперація «Фьодорич, вєрнісь!» — тільки замість парканів російські автори використовують українські ЗМІ.

Боротьба ЗМІ з корупцією потрібна. Конче потрібна, відчайдушно потрібна. Потрібні розслідування, викриття. Тільки реальні розслідування й викриття, а не їхня імітація. А ще відчайдушно потрібне почуття здорового глузду. Щоби боротьба з корупцією остаточно не перетворилася на гучну кампанійщину цілком радянського штибу.