Не маю нічого проти співака, якого одразу ж після його першого сольного концерту в Палаці «Україна» позаминулого року охрестили українським Стасом Михайловим. Ба більше, чудово розумію тих, хто мліє від голосу співака. Треба віддати належне Олегові — він абсолютно точно впіймав момент, коли саме його вокал і харизма стануть затребуваними на просторах батьківщини. Тобто, у випадку з вибухом популярності Винника так зійшлися зорі — Стаса Михайлова з його демонстративною православністю російського штибу та, м'яко кажучи, одноманітним репертуаром більшість української публіки вже не переносила, а старші кумири традиційної української естради на кшталт Павла Зіброва чи Іво Бобула явно загубилися в минулому столітті, на тлі молодих, модерних і агресивних колег.

Тут і з'явився шанс у Олега Винника, який примудряється задовольняти музично-естетичні потреби народних мас, поєднуючи у своїй особі відповідь на ностальгію за «російським шансоном» і водночас тішачи слух та око шанувальників традиційної української естради. До речі, глибоко відмінної від того, що зазвичай називається «попсою», бо в його творчості немає й сліду від гламурного шумовиння.

Олег Винник — простий і свій, як той хлопака із сусіднього двору, й цим образом теж підкорює немалу частину української публіки.

З усіма цими, без перебільшення, видатними якостями народний улюбленець не міг уникнути уваги провідних телеканалів у новорічну ніч. Але бажання підвищити новорічні рейтинги за рахунок найпопулярнішого співака України зіграло з каналами дуже вже злий жарт.

Адже в ніч із 31 грудня на 1 січня Олег Винник просто-таки став ілюстрацією до фрази з радянського мультика «Простоквашино». Оту, де поштар Пєчкін каже: «До чего техника дошла! Вашу маму и тут, и там показывают!». Принаймні, 1 січня, під час повторів новорічних шоу на каналі «Україна» та «Дизель-шоу» на ICTV був момент, коли Олег Винник виконував свою новорічну пісню синхронно на обох каналах.

Додам, що без співака не обійшлися й на каналі «1+1». 30 грудня у «Світському житті» Катя Осадча гуляла з Олегом вулицями Берліна, де він кілька років успішно виступав на сцені театру у славетних мюзиклах. Наступної ночі, 31 грудня, глядач, який, мабуть, уже встиг скучити за харизматичним співаком, знову побачив його на цьому ж каналі, але вже в новорічному «Вечірньому кварталі».

«Главная елка страны» на каналі «Інтер», який, вочевидь, володіє ексклюзивними правами на трансляцію концертів співака, завдяки чому в нього лише додалося шанувальників, теж ніяк не могла проігнорувати свого рейтингоносного протеже. Тож присутність Олега Винника тут теж забезпечили.

Отож, український телеглядач, який має інші смаки, не відчуваючи жодних симпатій до Олега Винника, мав би просто зненавидіти провідні українські телеканали.

Це вже далебі не смішно, якщо не вважати сміхом істерику, викликану засиллям Олега Винника на українських телеканалах. Порівняти це явище можна хіба що з експлуатацією Андрія Данилка в образі Вєрки Сердючки ще кілька років тому.

Асоціація з цим персонажем геть не випадкова. Вєрка Сердючка   Олег Винник схожі передусім у тому, що в ефіри загальнонаціональних телеканалів обоє пронесли ген провінційності й меншовартості.

Звісно ж, порівняно з тим, що показували українські телеканали до Революції гідності, анексії Криму та російської агресії на Донбасі, нинішні телеефіри в новорічну ніч — це величезний стрибок уперед на користь свого, рідного, українського контенту, адже цього року нікому з топ-менеджерів навіть на думку не спало ретранслювати російські новорічні «вогники» чи шоу Петросяна разом із «Аншлагом».

Але є одне «але». І воно насправді величезне. Йдеться про мову цього самого новорічного контенту, майже всуціль, за поодинокими винятками, російськомовного.

До приємних винятків можна віднести канал «Україна», де навіть росіянин Олексій Суханов у пародії на свою авторську програму «Говорить Україна» розмовляв із Олегом Винником та його двійниками (прийом, що його застосували й «дизелі» на ICTV) українською.

Із цієї пародії й розпочалася «Велика новорічна пригода» на цьому каналі. Власне, це був класичний концерт, упродовж якого Олег Винник шукав двері у святкову студію, де мав виступати в ролі ведучого. Прийом виявився настільки ж примітивним, наскільки «по-багатому» оформленими були всі музичні номери українських виконавців у супроводі симфонічного оркестру.

І все ж, попри цілковиту відсутність хоч якоїсь притомної режисури, «Велика новорічна пригода» на «Україні» справила приємне враження хоча б тим, що й головний її герой, і ведучі різних програм каналу в ролі гостей студії, які вітали глядачів із Новим роком, розмовляли виключно українською. Що цілком відповідає назві каналу.

Олег Винник розмовляв українською також і під час свого виступу на сцені новорічного «Вечірнього кварталу» на каналі «1+1» (не кажучи вже про те, що під час своєї берлінської подорожі з Катею Осадчою співак демонстрував чудове знання української), де, втім, як завжди, традиційно переважала російська.

А вже в ефірі новорічного випуску «Дизель-шоу» на каналі ICTV, тонко відчуваючи кон'юнктуру або ж, найімовірніше, йдучи назустріч побажанням продюсерів та редакторів, найпопулярніший виконавець України спілкувався з ведучими російською. Як і співав.

Новорічний випуск цього гумористичного шоу, до речі, сміливо можна було би ставити в ефір російських телеканалів на кшталт СТС чи ТНТ. Хіба що для повного ефекту вирізавши україномовні привітання телеведучих у паузах між номерами. Не знаю, з чим пов'язане таке зросійщення новорічного ефіру «дизелів», які перед тим у своїх, сказати б, буденних шоу не раз демонстрували україномовні скетчі й цілком перейшли на українську в ефірі «Ранку у великому місті», де мають щотижневу рубрику кожної п'ятниці. Можливо, з тим, що до колективу «Дизель-шоу» приєдналися учасники команди російського КВН «Уездный город» Сергій Писаренко та Євгеній Нікішин. А може, все набагато простіше й пояснюється тривіальною гонитвою за рейтинги та продажі в країни колишнього СРСР, що змушує годити «і нашим, і вашим». Тобто, як у випадку з true detectieves на українському телебаченні, маємо справу з таким собі перехідним періодом між показом суто російського продукту й цілковитою українізацією телевізійного простору.

Олег Винник, до речі, як ніхто, уособлює цей перехідний період. Найпопулярнішим співаком України він став завдяки саме своїй двомовності у піснях-хітах. Бо для своєї російськомовної аудиторії співак і композитор пише свої «А мне хорошо с тобою» та «Нино», а для україномовної — «Русалку», «Мати каже правду», «Не питай у неба», «Нецілована», «Тільки ти одна», «Ще мить», «Голубе сивий», «Мої батьки», «Повертай додому». Ну, й головний україномовний хіт — «Вовчиця».

На жаль, жодної з цих справді потужних пісень не прозвучало в новорічних ефірах загальноукраїнських телеканалів, які використали виключно російськомовні пісні співака. І тут можна говорити або про цілковитий саботаж україномовного доробку Олега Винника, або ж про хитрість співака, який поставив собі за мету спершу завоювати якомога більшу аудиторію, а згодом, уже на піку слави, змусити шанувальників слухати свій виключно україномовний репертуар. Це як у данському анекдоті про те, чому на початку дорослого життя данець курив люльку, не маючи змоги купити дорогі сигарети, а під його кінець, уже заробивши на будинок і пенсію, може собі дозволити курити люльку. Просто тому, що отримав можливість вибору.

Судячи з того, що Олег Винник став головним героєм новорічних ефірів провідних каналів України, він таки досягне своєї мети. Можливо. Колись. Якщо буде на те воля Божа, тобто воля продюсерів загальнонаціональних телеканалів. Які, можливо, колись відмовляться від реверансів у бік російськомовної публіки, зрештою повністю перейшовши на україномовний репертуар.

Фото надане прес-службою телеканалу «Україна»