Останній тиждень липня: спогади про майбутнє

25 Липня 2005
916
25 Липня 2005
15:51

Останній тиждень липня: спогади про майбутнє

916
…опозиція вже задоволено потирає руки, а деякі її найбалакучіші речники готові перервати відпустки, щоб на всіх теле- та радіоканалах поспівчувати нещасним вкладникам, “підставленим” новою владою.
Останній тиждень липня: спогади про майбутнє
Щоп‘ятниці провідні інформагенції розсилають, а в суботу-неділю дублюють (в уточненому вигляді) анонс подій на наступний тиждень. Одержавши його, редактори прикидають, кому з їхніх підлеглих на яку подію йти, куди слати камеру (якщо це ТБ), а де можна обійтися короткою фразою ведучого новин без підкладеної “картинки”, хто з політиків краще прокоментує дії своїх опонентів і кого з політологів у який день запрошувати до слова.

Але чомусь ніхто не звертає увагу, що перед нами – унікальний документ, який дає змогу більш-менш точно (з поправкою на щиро український хаос) спрогнозувати ближче майбутнє. Що подієва схема наступного тижня надає можливість вивірити як аналітичний інструментарій, так і повсякденні, “обивательські” уявлення про партії, політиків та держчиновників. Власне, тут можна навіть спробувати верифікувати таке розмите поняття, як “національна ментальність”, знайшовши для неї цілком конкретні індикатори. А ще – можна погратися у популярну дитячу гру в “угадайку”, тільки наразі перед очима мелькатимуть не імена казкових персонажів, а прізвища “Ющенко”, “Зінченко”, “Кравчук”, “Павловський”, “Путін”, “Порошенко” & Со.

Отож: попри період літніх відпусток, політичне життя в Україні наступного тижня обіцяє бути достатньо гарячим з переходом у бурхливе. І найскладнішим (не обов‘язково, утім, найважчим) у цьому сенсі обіцяє бути понеділок.

По-перше, на понеділок заплановане засідання Кабінету Міністрів України за участю глави держави. І не якесь там пересічне засідання, а таке, де мають бути підбиті підсумки першого півріччя поточного року й намічені плани на друге півріччя. А президент Віктор Ющенко останнім часом узяв за правило не приходити на жодне серйозне чиновницьке зібрання без того, щоб не розв‘язати під час нього якесь організаційне або кадрове питання. У перекладі звичайною мовою це означає, що хтось має злетіти з високої посади, а на додачу ця посада може бути взагалі скасована. А то й не посада, а ціла служба, як-от Державна автоінспекція. І ще одна деталь: ще взимку Віктор Андрійович прохопився, що не буде робити персональних змін в уряді, поки той не пропрацює півроку. Так от, у понеділок, 25 липня, – підсумки півріччя.

А на додачу варто пам‘ятати, що прем‘єр Юлія Тимошенко “по секрету” пообіцяла минулого тижня, прощаючись із головами облдержадміністрацій після спільного із ними урядового засідання, що ближчими днями будуть проведені певні кадрові зміни у структурах влади. Цікаво, які кадри і якого рівня конкретно мала на увазі Юлія Володимирівна?

По-друге, у цей самий понеділок народний депутат генерал-полковник міліції Олександр Бандурка проводить прес-конференцію з назвою, яку можна вимовити, лише глибоко вдихнувши повітря: “Дотримання прав людини в правоохоронній діяльності, зокрема, у досудовому слідстві, масові порушення прав і свобод громадян, які мають місце в Україні останнім часом, політичні переслідування, кримінальні справи “на замовлення”, питання реформування правоохоронної системи”. Пікантність ситуації полягає в тому, що раніше прокуратура порушила кримінальну справу проти Олександра Бандурки-молодшого – також міліціонера і депутата, тільки, ясна річ, нижчих рангів. Заступник голови Харківської облради Бандурка-молодший наче зловжив службовим становищем, а нардеп Бандурка-старший вважає, що в Україні нова влада розпочала масові політичні переслідування. Чи матиме ця прес-конференція (якщо вона, звісно, відбудеться) ширші наслідки, широкий суспільний резонанс? Сумніваюся – надто багато кричать останнім часом представники нової опозиції: “Вовк! Вовк!”. Але підстави поміркувати щодо ситуації з “переслідуваннями” та “репресіями” вона дає – причому представникам усіх таборів.

Можливо, не всі про це знають, але на центральній площі Донецька, яка носить, звісно ж, ім‘я вождя всіх вуглекопів Леніна, триває акція “За Україну без Ющенка”, центр якої розташований у синьо-білому наметовому містечку. Гасла цієї акції, намальовані на плакатах і щитах, можуть вразити когось своєрідним почуттям гумору та нестандартною інтелектуальністю: “Сегодня с плакатом, завтра с автоматом”, “Сбор денег на БТР”, “Исправим историческую несправєдливость – отдадим Западную Украину Польще”, “Юлия Тимошенко – украинская Жанна д‘Арк. Вопрос: когда ее будут сжигать на костре?”, “Отдадим Юлю в надежные руки России”, “Переселим гуцулов в мартеновские печи”, “Киев, ты ответишь за унижение Донбасса”, “Донецк, давай объявим войну Росчии и сразу сдадимся” і таке інше. На думку авторів Інтернет-видання “Майдан”, частина із цих закликів цілком “лягає” під відповідні статті Кримінального кодексу за замах на державний суверенітет, інша частина гасел закликає до відвертого насильства над особами і також потребує реакції з боку правоохоронних органів.

Ясна річ, Леонід Кравчук чи Нестор Шуфрич не погодяться з такою точною зору, як і з наступною, представником якої є політолог Ігор Лосєв. Він вважає, що в Україні, на жаль, дуже мало політичних переслідувань у порівнянні із тим, що б мало бути. Як результат – ті, хто повинен довго і заслужено сидіти за ґратами, натомість засідають у парламенті та мандрують майданами обласних міст, відверто і безперешкодно закликаючи до скинення нової “проамериканської” влади та до возз‘єднання – у тій чи іншій формі – з Росією і Білоруссю.

І ще про понеділок. Печерський районний суд столиці цього дня (а, може, і далі на тижні) продовжить розгляд позову екс-голови Служби безпеки України Ігоря Смєшка до генерального прокурора Святослава Піскуна про захист честі і гідності. Яка саме політична вибухівка може спрацювати під час цього розгляду – в принципі, не можна спрогнозувати, адже дуелянти варті один одного.

А далі президент Ющенко їде на короткотерміновий відпочинок до Грузії –і анонси інформагенцій не провіщають жодних гучних подій. Але ж за обставин, коли на господарстві у Києві залишаються Юлія Тимошенко і Петро Порошенко, як показав досвід минулих місяців, такі події неминуче стаються. Чи цього разу, нарешті, буде інакше?

Утім, і без президента та поза конкуренцією на вісі “Тимошенко-Порошенко” в Україні може вдарити соціально-політичний грім. Адже у середу Державна податкова адміністрація, начебто, має намір оголосити список банків, рівень податкового навантаження яких за підсумками півріччя виявився набагато нижчим, аніж у цілому по системі. Що означають ці слова у знов-таки у перекладі нормальною мовою? Є два варіанти: або хлопці вміло ховають гроші, або йдеться про неминуче наближення до банкрутства. Що краще для пересічного громадянина? Невідомо.

Так чи інакше, вважає ряд незалежних експертів, оприлюднення “чорного списку” банків може болюче вдарити по всій банківській системі: громадяни негайно побіжать знімати гроші з рахунків у ненадійних банках, а на додачу, про всяк випадок – у банках цілком нормальних. Щось подібне сталося торік у сусідній Росії, коли влада спробувала було розібратися з ненадійними банками, але, за чекістською звичкою, засекретила практично всю інформацію. Відтак на телебаченні та у пресі з‘явилися різні варіанти “найгіршої десятки” і почалася масова паніка, яка була зупинена тільки завдяки втручанню президента Путіна й терміновому ухваленню закону про державні гарантії вкладникам недержавних банків. Утім, за час паніки ряд банків утратив від 10% до 25% коштів, що наклало відбиток на весь соціально-економічний розвиток країни. Чи повториться щось подібне у нас? Тим більше, що в унісон з ДПАУ діє й СБУ, яка має, кажуть, свій “чорний список”. Кажуть, опозиція вже задоволено потирає руки, а деякі її найбалакучіші речники готові перервати відпустки, щоб на всіх теле- та радіоканалах поспівчувати нещасним вкладникам, “підставленим” новою владою.

Отож: чи стане середа, 27 липня, “чорною” для банківської системи України? Хочеться сподіватися, що ні. Адже, крім хірургічних, в арсеналі фінансової медицини є терапевтичні, і навіть гомеопатичні засоби. Утім, можливо, якщо цього тижня ДПАУ промовчить, то наступного “вистрілить” СБУ?

І завершить політичний тиждень у суботу інше, не менш знакове, ніж у понеділок, засідання Кабміну України. Цього разу уряд поїде не на каток і не у музей під відкритим небом, а у Крим. Розмова там, зокрема, точитиметься навколо програми “Морський берег Криму”. Той самий, який на сьогодні, за повідомленнями мас-медіа, майже весь незаконно приватизований і поділений між олігархічними, фінансово-політичними і просто кримінальними угрупованнями. Якими стануть висліди цього обговорення – прогнозувати важко. Єдине, що легко передбачити – це порушення ще десятка-іншого кримінальних справ з приводу незаконного захоплення узбережжя. Але, як зауважують скептики, під суд унаслідок таких розслідувань (як й інших антикорупційних і антимафіозних акцій нової влади) потрапляє лише дрібнота. Велика риба, як і раніше, рве сіті правоохоронних органів. Чи матимуть українці та гості країни шанс безплатно скупатися у морі після затвердження нової програми? Дуже хочеться бути оптимістом.

І тут закономірно постає запитання: чи варто взагалі читати анонси інформагенцій, чи ліпше перебувати у щасливому невіданні, хоча б у літній час? Гадаю, варто. Адже, по-перше, зайвий раз можна переконатися, що Україна зараз – це зовсім інша країна, аніж УРСР 1991, Молдова 2000 і Білорусь 2005 року. Це країна, де бодай 50% політичного життя проходять публічно, а інші 50% витягуються “на поверхню” невсипущими журналістами та аналітиками. По-друге, в Україні існує-таки, хоч і поганенький, але діалог між громадянським суспільством та владою, й остання часом дослухається до голосу суспільства, відмовляючись від нерозважливих кроків (цікаво, чи спрацює ця тенденція у випадку з “чорним списком” банків?). По-третє, у нас можна не тільки лаяти, а й матюкати владу, можна бути політичним хамом – і не одержувати за це по пиці ані від влади, ані від громадянського суспільства. По-четверте, реально існує вибір: займатися (хоча б побіжно, хоч дотично) політикою, а чи повністю абстрагуватися від неї й жити суто приватним життям, навіть не знаючи, хто є хто у вищих ешелонах влади, відтак вишукуючи в анонсах інформагенцій тільки повідомлення про численні фестивалі, релігійні відправи та презентації. У тоталітарній державі такий вибір неможливий, отож спасибі долі і за це.

А яким шляхом підуть реально події політичного тижня, що зі сказаного здійсниться, які міркування виявляться доречними, а які ні, з‘ясується на початку наступного місяця. До речі, президент України на той час якраз повернеться з відпустки...
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
заступник головного редактора журналу “Сучасність”
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
916
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду