Відтепер мої останні ілюзії поруйновано. Поки канал влаштовуватиме сам собі сеанси наспівування осанни й замість обговорення свого суперечливого й проблемного існування пропонуватиме надвисокі дози патетики, назву “Культура” варто трактувати як евфемізм.

Протягом двох годин презентації я колекціонував якісь знаки, символи та спостереження, які напрочуд гармонійно стелилися рівнесеньким враженнєвим рушничком. Біля входу до Фонду культури – калюжа, щедро закидана недопалками. Замість урни біля входу – кам’яна куля. Дуже "красіво". Заледве переступивши поріг, наштовхуєшся поглядом на вшанування радянських воїнів-визволителів на честь 60-річчя “великої перемоги”: щит із фотографіями й трафаретними написами, палке вітання з совдепії. Сама презентація відбувалася у виставковій залі Фонду. Хто не був, поясню у двох словах – це така кімнатка-цяцька, із ліпленням та позолотою, херувимчиками-амурчиками, пишнотіле рококо для урочистих номенклатурних посиденьок. Утім, і Миргород тепер не той, тож у цій залі все демократично: трофейного вигляду рояль, не менш трофейні стільці. А по периметру – обдрипані, покоцані щити, наїжачені різнокаліберними цвяхами. Одні – фарбовані в білий колір, інші – обтягнуті якоюсь почорнілою з горя мішковиною. А на отих виставковх щитах – зворушливі дитячі малюночки, акварель і олівчик. Зрозуміло, що Фонд культури не має коштів на сучасне виставкове обладнання, але навіть моя естетична всеядність не витримала такого контрасту золота і гвоздєй. Доповнював інтер’єр цілком пристойних габаритів японський телевізор і колоночки (теж не за двадцять гривень). Оманливі відчуття шкрябнули в душі: зараз щось небачене покажуть, презентаційне. Утім, “ящик” використали не для того, щоб новим шоу подивувати. Бо й сама презентація мала на меті лише одне: порадіти “з нагоди початку супутникового мовлення каналу “Культура”. Глобальність події оцінити не беруся. Але здається мені, що з тим-таки успіхом можна було б продавати продукцію каналу на відеокасетах – і тішитися цим фактом. Очікуваний ажіотаж – співвимірний.

Публіка у залі зібралася солідна, сивочола. Багато хто виступав. І перед кожним виступом спалахувало скляне японське око. Після заставки каналу, в якій звабливо переливається скіфське золото, на екрані з’являвся черговий доповідач. Говорив спершу по телевізору, а потім матеріалізовувався поруч. Те, що показували по телевізору, чомусь називалося “фрагментами передач”, хоча я був абсолютно переконаний, що йдеться про домашнє відео цих людей.

Більш як півтори години промов нагадували процес прання: вода заливалась, барабан крутився, вода зливалась. Борис Олійник сказав, що у них там – пластмаса, а у нас – духовність. Лесь Танюк підтвердив, що “є культура, а є некультура, щось нелюдське”. Гендиректор ТРК “Культура” Олесь Зоценко пообіцяв, що “це буде високодуховний канал”. Іван Чиж висловив переконання, що нічне буття “Культури” – явище тимчасове, а принагідно повідомив, що у нас, виявляється, буйним цвітом квітне книговидання. Зрештою, всі в одній тональності тішилися з примарних здобутків. Дійство істотно пожвавив Євген Товстуха, який зобов’язався лікувати творчий колектив каналу. Реалізацію наміру він розпочав одразу ж, пригостивши митців якимось коктейлем на основі калганівки. Завершував акцію акордеоніст-віртуоз Ігор Завадський, розвіявши думи сумнії своїм умінням “перетравлювати” органну й скрипкову класику.

Спільний знаменник презентації один: канал є – і це добре. Мовляв, уже третій рік він існує всупереч обставинам, “як виклик неподобству”, як та свічечка. Зрозуміло, що “духовність” – аргумент убивчий. Її збереження – процес самодостатній, ба навіть інтимний, тож і глядацької авдиторії, якщо подумать, не потребує. Але ж панове, скільки можна доїти слово “духовність” у телевізійному контексті? Це іронія? Гротеск? Чи все ж таки банальне засліплення? Адже болить язик вкотре вимовляти очевидну формулу: телебачення – це передусім виробництво. Культура і мистецтво є для нього такою ж інформаційною сировиною, як політична масакра чи стрибання з жердиною. І ганебну якість ТБ-продуктів не варто виправдовувати шляхетною мотивацією: мовляв, ми ж про духовність балакаємо, а це не каждому дано понять.

Відповідальне ставлення до культури – це передусім розуміння, наскільки адекватні твої персональні зусилля щодо загальої мети. Якщо для їхньої ТБ-реалізації недостатньо коштів, техніки, уміння, – краще відмовитися від такої праці взагалі, ніж, за словами Жулинського, просто “подавати сигнал: ми ще живі”. Кому подавати? Вищому розумові з інших галактик? Та й чи настільки, даруйте за патетику, велика культурницька цінність творчої бригади каналу, щоб давати їм можливість заповнювати ефір (нехай навіть найплюгавіший його часовий відтинок) цими сигналами SOS? Переконаний, що чимало творчих тусовок воліло би й собі сигналізувати у простір про факт власної незнищенності.

Чомусь ми звикли, що як люди працююь “за ідею”, на голому ентузіазмі, – то вони подвижники та герої нашого часу. Але що таке ентузіазм на виробництві? Це коли є можливість і достатнє обладнання, щоб стругать гайку, а працівникові хочеться використовувати свій робочий час на експерименти: виготовлення ювелірних виробів з пап’є-маше та інших дерев’яних яєць Фаберже. Звісно, зусилля марнуються, а створені натомість ерзац-шедеври викликають лише щирий подив, бо замість гайок їх не використаєш.

Поступово почутя гумору вичерпує свій терапевтичний ресурс. Переконаний, що каналу “Культура” мають бути поставлені жорсткіші запитання. Бо поблажливе ставлення до нього, як маргінального явища, що нікому не заважає і не муляє очі, підтримує тотальну практику відсовування культурницької тематики на телевізійне задуп’я.

На Пешому національному чимало проектів у стилі рафінованої нудьги. Здавалося б, конкурувати з ними набагато легше, ніж з публіцистичними проектами студії 1+1.Але навіть на безриб’ї УТ-1 канал “Культура” провалюється у морок.

Один із ораторів наприкінці презентації вдався до напрочуд слизької метафори, повідомивши, що у європейській традиції нічний час з третьої до п’ятої години (якраз коли в ефірі УТ-1 вигулькує канал “Культура”) – це “час вовка”. Час для скоєння злочинів...