Існують дві хрестоматійні причини, чому телевізійні канали беруться за створення чергового політичного шоу в жанрі hard talk. Одна з них базується на благородних намірах виконати суспільно важливу журналістську місію — дізнатися правду про те, що відбувається за лаштунками політичного життя, про зловживання посадовців і донести цю інформацію до співгромадян. Варіант, зрозуміло, надто ідеалістичний, щоб хоча би раз бути повноцінно реалізованим.

Інша причина — бажання власників каналів сформувати й наростити потужний інформаційно-маніпулятивний політичний ресурс для захисту власних інтересів або, як мінімум, створити медійний продукт, як кажуть торговці зброєю — «подвійного призначення», щоб можна було поєднувати політичний інтерес з інтересом комерційним.

Очевидно, що саме цей варіант є найпоширенішим в українському телепросторі, давно і глибоко враженому вірусом інфотейнменту шустерівського зразка. Саме тому, хай які творчі, креативні й фінансові ресурси залучалися до творення нових політичних шоу — все одно, як у старому анекдоті, на виході з конвеєра виходить той самий «кулемет».

Дебютний випуск ток-шоу каналу ZIK «Народ проти» — достатньо показова ілюстрація до цих тверджень. Форматні пошуки — штука, може, й похвальна з погляду візуальної свіжості. Але з точки зору змістовності і просвітницького потенціалу програми користь формальних, суто механістичних, наприклад, обмежень у часі — далеко не очевидна.

Короткий хронометраж виступів учасників, за яким достатньо жорстко стежить ведуча програми Наталія Влащенко, діалогічний дискусійний принцип, «спортивний» відбір лідерів дискусій за голосуванням глядачів (хоч і не особлива новація) — всі ці речі більш-менш сприяють динамічності дійства. Але наскільки вони сприяють повноцінному осмисленню проблеми глядачами — велике питання.

Хто попало

Явна проблема першого випуску шоу — добір учасників та експертів. Він справляє враження випадкового або організованого за принципом «хто погодився». Чому саме цим людям довірили оцінювати перебіг реформ у державі — не зрозуміло із жодного раціонального погляду. Якщо, звісно, фарс політичних фриків не є справжньою метою авторів ток-шоу. А то поява в першому ж випуску персонажів на кшталт Ківи змушує на цю тему задуматися.

Під питанням також кількість і якість «експертів і блогерів». Кількість стала проблемою, якраз через недостатньо продумані «правила», які практично позбавили можливості повноцінної участі експертів в обговоренні заявленої теми реформ, зате дивним чином створила умови для «сольних» демагогічних виступів якогось Макса Бужанського (хто це?!!). (Загуглив – оптимізму щодо принципів добору на програму не додалося).А декому з численних експертів навіть добратися до мікрофона не вдалося не те, щоб сформулювати якусь грунтовну думку.

До речі, попри заклики ведучої Наташі (так у титрах) Влащенко про те, що програма не стане бенефісом ні для кого, вона таки стала бенефісом для... Інни Богословської, на яку показова жорсткість модераторки чомусь не поширювалася. Тому пані Богословська отримала значно ширші можливості, ніж інші учасники транслювати, свої, скажемо так, суперечливі погляди й навіть вступати у словесний конфлікт із глядачами у студії.

Ці епізодичні «послаблення» з боку ведучої моментами перетворювали шоу на загальний шум, у якому глядачам розібратися було нелегко.

Скорочена демагогія

На запитання, наскільки позитивно вплинули форматні новації каналу ZIK на рівень розуміння розглянутих проблем і якість отриманої глядачами інформації, я би радше відповів так: специфічні правила важливі саме для шоу. Оскільки сенс шоу і полягає в тому, що його організатори й учасники погоджуються діяти за певним набором правил (часом абсурдним).

І побоювання творців «Народ проти», про які доводилося чути, — що мовляв, будуть проблеми із запрошенням учасників через страх перед жорсткими правилами — на мій погляд, даремні. Вже в дебютному випуску учасники показали, що демагогії й маніпуляції не змінюються на краще від того, що їх обмежують у хронометражі. І конкретності у відповідях політиків не додається через часте повторення слова «конкретно».

Для змістовної розмови, глибокого аналізу проблеми мають сенс виключно адекватність запрошених учасників та експертів, їх поміркована кількість, яка би не перетворювала дискусію на змагання скандалістів, а головне — модератора, який би зміг наполегливо й чесно вимагати відповідей від імені аудиторії. Цими висновками ми з Петром Бурковським завершували чи не кожен наш моніторинг телевізійних сезонів політичних ток-шоу — для «старої» «Телекритики» й «Детектора медіа». Але кожен новий сезон телевізійні «креативники» знову «придумують велосипед», розраховуючи, що блимання лампочок, секундоміри і звукові сигнали забезпечать зростання рейтингів…

P.S. Довелося тут подивитися кілька випусків каналу на Youtube журналіста Юрія Дудя, де він у невибагливому інтер’єрі веде достатньо гострі розмови наодинці з відомими персонажами — від Роднянського до Жириновського, збираючи до п'яти мільйонів переглядів без особливих витрат. А наші телеканали все ще намагаються щось витиснути з архаїчного «фургону з оркестром». Причому навіть із оркестром у прямому сенсі.