У четвер 12 травня донецький "Шахтар" приїхав до Ужгорода грати перенесений матч 18-го туру чемпіонату України з футболу з місцевим "Закарпаттям". Напівзаповнені трибуни стадіону виглядали на забиті по вінця через активність карпатських вболівальників. У ложі для особливо почесних гостей воссідав, за повідомленням пана Шарафудинова, який коментував матч на каналі ТРК «Україна», Нестор Шуфрич.

Команди грали за сприятливих погодних умов в несприятливий для глядіння футбол. Ужгородці-закарпатці уперлися в свій штрафний майданчик і сиділи там, відбиваючи мляву навалу "Шахтаря", за будь-якої нагоди падаючи на газон і вимагаючи лікаря, не гребуючи ані грубою грою, ані затягуванням часу, ані примітивним тиском на арбітра, який завершив матч ледь не достроково. Власне, таки достроково для прихильників донецької команди, оскільки їх улюбленці не спромоглися забити, подарувавши усім безрадісну і сумовиту гру "нуль-нуль".

Добувшися нульової нічиєї на своєму полі, футболісти ужгородської команди обнялися, утворили кучу малу, стали стрибати, дякувати Богу і вболівальникам, піднімаючи руки до гори і не соромлячись сліз щастя. Для повноти картини не вистачало хіба що пляшечки шампанського. Радість української команди, що знаходиться на дні турнірної таблиці, була не меншою за радість зачуханих західноєвропейських "Челсі", "Баварії" та "Барселони", які виграли чемпіонати Англії, Німеччини і Іспанії відповідно.

Журналісти ТРК «Україна» доволі негативно поставилися до неспішної маніри закарпатських футболістів рухатися полем, спілкуватися з арбітром, тягнути час, симулювати і активно відбиватися від атак розлючених донецьких зірок, а також аж надто грубої гри упертих карпатських хлопців. Лише закоханістю в донецьку команду можна пояснити неспівпадіння акцентів їх аналітичних репортажів і коментарів з сухими зведеннями статистики матчу, згідно якої футболісти "Шахтаря" отримали більше жовтих карток, а на ношах з поля виносили саме малооплачуваних футболістів з м. Ужгород: напевно, їм ставало зле від тої астрономічної кількості ударів, які вони наносили по ногах високооплачуваних футболістів з м. Донецьк. Хоча це, загалом, і не має великого значення (як і дещо презирливе називання арбітра матчу "паном в чорному і жовтому", "Футбольний уїк-енд", ТРК «Україна»). Цікавим в цьому всьому було зовсім не це.

Протягом прямої трансляції коментатор час від часу переводив свій погляд з футбольного поля на агресивно налаштовані трибуни і слухав, як котиться стадіоном традиційно теплий і лагідний милий серцю російський мат. Йому було незручно, що в його коментаторський мікрофон час від часу залітають відбитки болільницьких горлалок. Він вибачався за безкультурного західноукраїнського вболівальника.

Не те, щоб ті матюки аж так було чути, але постійні вибачення-нагадування коментатора, який некомфортно і невтішно чувся в подібному аудіополі, робили свою справу, акцентуючи увагу на неоковирних і таких звичних горлалках про те, що, щоб команда супротивника не робила, ніц вона не отримає, примушуючи глядача прислухатися до текстів, поруч з якими "разом нас багато, нас не подолати" виглядає на високу поезію. Хоч не хоч, а ми в чергове отримали акцентування на негативних сторонах життя.

Добре хоча б те, що з чесних і найкращих, сказати б, благородних, мотивів.

"Матування" спортивного матчу припало на час, коли тренера луцької "Волині" Віталія Кварцяного дискваліфікували за образливі фрази, що він їх сказав на своїй останній післяматчевій прес-конференції. Найдивніше у всьому тому те, що гнівні і образливі фрази, які викликали відразу і праведний гнів у футбольних посадовців, були спрямовані не на суддів (традиційну мішень для словесної еквілібристики), а на власних луцьких футболістів. Віталій Кварцяний висловив сум з приводу того, що Сполучені Штати Америки недобомбили Сербію, бо балканські футболісти зовсім не хочуть грати в футбол і бігати по полю, а тому – не гідні існування на планеті Земля. До честі спортивних телевізійних програм, майже ніхто з них не скористався дискваліфікацією тренера як приводом знову продемонструвати емоційні кадри.

Втім, вони й так доволі активно прислужилися тому, щоб грізні, хамовиті і абсурдно-образливі тренерські вислови (зокрема, того ж Кварцяного, який наче зірка сяє на квазі-гумористичному фланзі спортивних програм) стали невід‘ємною частиною футбольних оглядів, можливо навіть, – найбажанішою, звісно, через свою махрову "прикольність". За прикладами не варто далеко йти. Остання програма "Голу", Новий канал була наповнена словами і відео, які ображають найприродніші людські почуття і рушать цілком правильно усталені норми, сказати б, гігієни (тренер "Арсеналу" нервово гризе нігті, звертають увагу журналісти крупним планом), увічливості (цитата з тренера Йожефа Сабо, який стверджує, що всі команди виходять проти "Динамо" з піною з рота) і людського співчуття (немов з цинічною посмішкою сутенера – "заціни" – глядачу показують, як на ношах зі стадіону виносять вболівальника не при пам‘яті, формулюючи показане у слова: у нас доки не вдариш, не поїдеш, жаліється тренер "Арсеналу", одного ударили на матчі в Сімферополі, підхоплює журналіст)…

Нам торочать про "прецендент", яким може стати запрошення іноземного рефері обслуговувати фінальний матч Кубка України («Спорт Клуб», Перший національний), з затамованим щастям пересохлим горлом повідомляють про суми призових, які виграють тенісисти («Час спорту», 5 канал), нам можуть розповісти, скільки разів чистить зуби Андре Агассі, за скільки придбав автомобіль Андрій Шевченко чи хто є коханкою Майка Тайсона (так рекламують "Про Спорт" на «1+1»). Але ніхто з журналістів не хоче говорити про спорт просто: з людським співчуттям і професіоналізмом.

Здається, що навіть сльози за Лобановським в сюжетах 13 травня з нагоди 3-ьої річниці його смерті виглядали на протокольні і підмальовані.