Острів «совка»

Острів «совка»

17 Серпня 2017
2873
17 Серпня 2017
12:30

Острів «совка»

2873
13 серпня глядача «Інтера» знову занурили в незглибимий «совок», показавши документальний фільм власного виробництва «Острів Фіделя».
Острів «совка»
Острів «совка»

Те, що телеканали, які входять до Inter Media Group, — справжній заповідник радянської «культурки», давно вже не є новиною. НТН та «Ентер-фільм» завжди тішили шанувальників радянського кіно вихідними. При цьому НТН віддає перевагу воєнно-патріотичному жанру, без кінця транслюючи «Викликаємо вогонь на себе» чи «Думу про Ковпака». «Ентер-фільм» натомість задовольняє ностальгію старшого покоління нескінченними, до дірок затертими повторами саг «Тіні зникають опівдні», «Вічний поклик» та «Два капітани».

Власне ж телеканал «Інтер» переважно ретранслював радянські цінності більш опосередковано, і фільмами, створеними на території СРСР до 1991 року, не зловживав. Що сталося з кіноредакторами каналу минулими вихідними, достеменно невідомо, але так відверто, як упродовж 12–13 серпня, на «Інтері» вже давненько не палилися. Приміром, у програмі суботи, 12 серпня, зранку до обіду панували три стрічки радянського виробництва: «Поживемо-побачимо», «Здрастуй і прощай» та «Баламут». Продовжили кінопоказ на каналі російським серіалом «Серафима прекрасна». Таке «кіно вихідного дня» теоретично може бути корисним. Як ілюстрація до історії радянського кіно, приміром. Проте, як на мене, ще краще воно допомагає зрозуміти нищівну оцінку Олександра Роднянського: «Советское кино — это шквал дерьма и металла, среди которого три-четыре бриллианта».

Перелічені взірці радянського кіно, що їх показав канал вихідними, до трьох-чотирьох діамантів точно не належать.

Розвінчання радянського кіно (хтозна, може, кіноредакція «Інтера» ставила перед собою саме таку мету?) продовжилося й наступного дня, в неділю, 13 серпня. Ранковий ефір віддали радянській комедії «Стежки-доріжки«, компенсувавши надмірну присутність радянщини в денних слотах французьким фільмом «Мої зірки прекрасні» з Катрін Деньов. Але цей маневр виявився таким собі способом приспати пильність. Адже після програми «Подробиці» глядача знову занурили в незглибимий «совок», показавши документальний фільм власного виробництва «Острів Фіделя».

Прем'єру фільму анонсували на сайті каналу не без пафосу, притаманного радянській пропаганді (подаю мовою оригіналу, бо російська для керівництва каналу — справа принципу): «Еще в прошлом году 13 августа Куба с размахом отмечала 90-летие своего команданте Фиделя Кастро, а уже в этом году это — печальный день для кубинцев… 25 ноября 2016 года легендарный революционер умер — на 91-м году жизни.

Cъемочная группа Интера побывала на Острове Свободы в период прощания с Фиделем Кастро.

“Ушел человек-эпоха,  говорит Антон Никитин, главный редактор телеканала Интер. —  Один из самых уникальных людей в истории человечества. Лидер мирового масштаба, который на протяжении более чем полувека влиял на историю мировой политики и историю в целом. Могут быть неоднозначные оценки того, что сделал Фидель и его правительство с Кубой на протяжении этого времени, но на Острове Свободы к Фиделю относятся, как к личности, которая повлияла на жизнь каждого человека. При ином развитии событий Куба могла так и остаться колонией, но именно после прихода к власти Кастро она стала Островом Свободы. Кубинцы, с которыми общалась наша съемочная группа, безгранично благодарны ему за это... И мы сочли нужным дать нашему зрителю возможность почувствовать и увидеть, что происходит не только в жизни, которая нас окружает, но и в других уголках планеты. Увидеть события, которые становятся историей. Поэтому мы сделали фильм о Фиделе Кастро. И о нем самом, и о его Острове”.

Согласно завещанию, тело команданте было кремировано. Урну с прахом повезли по Острову Свободы, повторяя маршрут, которым в 1959 году прошли повстанцы под его предводительством из Сантьяго-де-Куба до Гаваны. Но только — в обратном направлении. 9 дней продвигался в 1958 году знаменитый Караван свободы, и 9 дней длился траур после смерти Фиделя Кастро Руса. Вместе с кубинцами в знаменитый путь отправилась и съемочная группа Интера, чтобы документально засвидетельствовать все, что происходило с Кубой в эти дни. И рассказать зрителю о том, какой документалисты застали страну в момент ухода Фиделя, и о том, какой, возможно, она будет после».

У прямій мові Антона Нікітіна з анонсу є фраза, що видає незнання історії Куби: «При ином развитии событий Куба могла так и остаться колонией, но именно после прихода к власти Кастро она стала Островом Свободы».

Але ж Куба на час революції «барбудос» Кастро не була колонією. Ні іспанською, ні американською — американська окупація острова закінчилася 1 січня 1902 року, після офіційного вступу на посаду першого законно обраного президента Пальми. Цю інформацію легко знайти у Вікіпедії, й чому Антон Нікітін досі вважає, що Куба до приходу Кастро була колонією, незрозуміло. Це можна пояснити хіба що владою радянських стереотипів у свідомості теледіячів. Про те, що автори інтерівського фільму досі перебувають у їхньому полоні, свідчить і нескінченне використання ними на позначення острівної держави словосполучення «Острів Свободи».

Коли дивишся на кадри з бідним селянином, який живе в нелюдських за нашими мірками умовах, починаєш думати, що «Острів Свободи» може означати хіба що свободу від здорового глузду й економічних знань. Але авторів (до речі, не вказаних у фінальних титрах, де стоїть лише скромне посилання на те, що у фільмі використано матеріали інформаційних агенцій) пафосного кіно про те, як Куба прощалася зі своїм лідером, це не бентежить. Головне в цих кадрах — не кричуща бідність селянина, а те, що він своїм життям, яке стало таким завдяки Фіделю, дуже задоволений.

Дякують покійному лідерові країни й учителька математики, і лікар — учасник дев'ятиденної жалобної процесії від Гавани до Сантьяго-де-Куба, міста, звідки й почався тріумфальний похід молодих революціонерів 1959 року.

«Острів Фіделя» настільки напханий пропагандистськими штампами часів СРСР та сучасної Куби, де про народного улюбленця Фіделя не можна сказати поганого слова, що вони вилазять і під час опису так званого «особливого періоду в мирний час». Почався цей період ще 1990 року, коли на острові припинилися радянські поставки. Характеризувався голодом і сплеском еміграції до США. Голос за кадром, говорячи про те, що з Куби емігрувало до США два мільйони людей, тимчасом як її населення становить 11 мільйонів, ніяк не оцінює цієї справді величезної цифри. Хоча тут і показують кадри кінохроніки, на яких кубинці, аби перепливти Флоридську протоку, що відділяє Кубу від США, використовують «плавзасоби», зроблені з підручних матеріалів, але не називають цифри відчайдухів, які загинули в морських хвилях. Ця готовність, попри всю небезпеку водної мандрівки завдовжки 180 кілометрів, емігрувати до США, красномовно свідчить про вибір кубинцями реальної свободи. Тієї, яку в них забрали брати Кастро разом із авантюристом-ліваком Ернесто Че Геварою.

Розповідаючи про особливості кубинського клімату, голос констатує: тут чудові умови для тваринництва, адже пасовиська цілорічно багаті соковитою травою. Чомусь автори «Острова Фіделя» ніяк не коментують очевидної суперечності — страхітливої бідності на тлі чудової природи, здатної прогодувати все населення. Тобто як же ж треба було старатися, щоб довести землю, на якій можна вирощувати два врожаї на рік, до цілковитого занепаду?

Але ні, авторам ідеться лише про те, як сильно плачуть за Фіделем кубинці. До речі, кадри, покликані продемонструвати єдність народу й лідера, не вражають: вздовж скорботного шляху зустрічаються переважно не надто щільні ряди школярів у піонерських краватках.

Історія перемог Фіделя, неминуча без показу його місця бойової слави в горах Сьєрра-Маестра та будинку-музею, ілюструється розповідями гіда про дитинство братів Кастро. Вони, як і в історіях будь-якого диктатора, щедро приправлені апокрифами на тему того, як уже в далекому дитинстві Фідель виявляв свою любов до справедливості, віддаючи бідним друзям власний одяг.

Складається враження, що «Острів Фіделя» знімався не для українського телебачення, а для якогось ідеологічного управління місцевої спецслужби. Принаймні, цілком можливо, що ці спецслужби уважно переглядали відзнятий матеріал перед тим як знімальна група сіла в літак. Підозри небезпідставні, коли згадуєш кубинську епопею іншої знімальної групи — Дмитра Комарова з проекту «Світ навиворіт» каналу «1+1». Яка й тюрму кубинську пережила, й навіть депортацію. Все це звалилося на Комарова з колегами тільки тому, що вони знімали Кубу не глянцево-туристичну, а реальну, з усіма її проблемами — від продовольства за талонами в державних магазинах до проституції як єдиного заробітку багатьох місцевих дівчат.

Куба Дмитра Комарова та Куба в «Острові Фіделя» — наче різні країни, що існують паралельно й не перетинаються навіть у геометрії Лобачевського.

У Дмитра Комарова Куба постає країною страхітливої соціальної нерівності, де для багатих туристів доступні найдорожчі розваги, а для вбогих, поставлених на межу виживання, хліб і олія — за картками. Фіделя та Рауля останні називають «сім'єю», породжуючи знайомі кожному українцеві асоціації й очікування природних змін. Як каже місцева молодь, чекають, поки вимруть динозаври.

В «Острові Фіделя», натомість, не шкодуючи схвальних епітетів, розповідають про всенародну любов до Фіделя Кастро, адже якби не він, не було б на Кубі ані безкоштовної освіти, ані такої ж доступної медицини. Те, що все це могло існувати лише за гроші або СРСР, або ж «братньої» Венесуели, або ж, як нині, коли щедрі друзі-соціалісти перевелися, — коштом колись заклятого ворога США, ані кубинців, які стояли в черзі до труни з тілом «команданте», ані авторів фільму для «Інтера» не цікавить.

Навіщо псувати ідилічну картинку похмурими роздумами й оцінками? Адже це геть не вписується в «совковий» рай, що його так наполегливо відтворюють на «Інтері» вже не один рік.

Фото: прес-служба каналу

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2873
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду