Відповіді на ці та інші запитання телеглядачі шукали у випусках новин неділі, 11 червня. Й от що вони там знайшли. Піднесений настрій усіх ведучих та кореспондентів, який красномовніше за всі слова змальовував важливість події. Майже повна відсутність вишукування якихось «пасток», майже повна відсутність позиції «не може бути все так добре, неодмінно має бути щось погане». Це й вразило, й збентежило водночас — адже проблеми мають виникати, особливо на початку, й краще позначити їх одразу. Що ще вразило — то це історії та синхрони одних і тих самих подорожніх, що траплялися на різних каналах, і це не могло не залишити враження певної організованості знімання репортажів.

Ще впало в око, що репортажі були лише з київського аеропорту Бориспіль та з прикордонних пунктів у західних областях України — причому майже на всіх досліджуваних каналах з одних і тих самих. На всіх каналах спрацював старий стереотип: західний кордон — це лише Західна Україна, а повітряні «ворота у світ» для українців — це лише Бориспіль, і взагалі «граница на замке». А менше з тим, і міжнародних аеропортів у країні кілька, й кордон із Румунією має ще й Одеська область. Та й у Волинській, Львівській, Закарпатській та Чернівецькій областях прикордонних переходів істотно більше, ніж їх було показано.

Ще одна прикметна риса всіх побачених матеріалів — це термінологічна неакуратність. «Поїздки до Європи», «їздити до Європи» — оце протиставлення України та Європи, ніби Україна — це не Європа, надто вже різало вухо в даному контексті. «Кордон із Євросоюзом» (замість «кордон із країнами Євросоюзу», «UA: Перший») — ніби Євросоюз є якимось новітнім СРСР. Про Брюссель: «Столица Евросоюза» («Інтер») — те саме. Не кажучи вже про те, що, розповідаючи про безвіз, незрівнянно коректніше було би вести мову не про ЄС, а про Шенгенську зону — адже деякі країни ЄС не входять до Шенгенської зони, тоді як певні країни Шенгенської зони не входять до ЄС. Така от термінологічна недбалість є характерною для російської пропаганди — але там усе зрозуміло: роспроп прагне на рівні стереотипів зобразити Європу як щось чуже, далеке й навіть вороже щодо Росії. Запровадження безвізу було аж ніяк не тією подією, коли варто було підкреслювати чужинність та ворожість Європи щодо України, чи не так?

Погляньмо детальніше на випуски новин деяких каналів.

«Інтер», «Подробности». Кореспонденти побували на прикордонних пунктах у Закарпатській, Чернівецькій та Волинській областях. І з українського, й із «того» боку. Щоправда, угорський пункт пропуску в одному підсюжеті було названо Загонь, а в іншому — Захонь. Здогадайтеся, що це — одне й те саме; в угорській мові це — чітке глухе Х. Й от враження — і зі слів кореспондентів, і з синхронів подорожніх: «Спросили о цели поездки и попросили показать медицинскую страховку», «Водительские права и страховку», «Весь приготовленный пакет документов даже не пришлось показывать» та подібні відгуки. Кореспондент: «Если раньше для получения визы нужна была выписка из банка и приглашение, то теперь на границе эти документы спрашивать не будут». Отже, всі лякалки виявилися марними?

Вразила одна деталь: подорожні, що їхали до Угорщини, розмовляли здебільшого українською мовою, угорський прикордонник, що їх перевіряв — правильною, навіть без акценту, російською. (Якщо це був дубляж, то дуже старанний і зовсім не помітний.) Робіть, панове, висновки, яку мову треба вчити, якщо хочете до Європи? У матеріалах інших каналів російськомовних іноземних прикордонників не зустрічалося.

Інший сюжет розповідав про польоти українців літаком до Брюсселя та Берліна. І знову: й розповіді кореспондента, й синхрони підтверджували: «Не проверяли лишних документов... Все прошли границу без лишних вопросов».

От тільки з контексту розповіді (екскурсії для пасажирів відповідно Брюсселем та Берліном, того ж дня назад до України) могло видатися, що це були організовані групові поїздки, а зовсім не індивідуальні на власний розсуд — тож і запитання на кордоні могли бути відповідними, коли прикордонники знали, що їдуть організовані групи. Як воно було насправді, кореспонденти не пояснили.

Пророкував матеріал єдину проблему на майбутнє — нездоланні черги на кордонах. І знайшов універсальну причину — автомобілі з іноземною реєстрацією, власники яких щоп'ять днів мусять виїздити за кордон і повертатися.

«1+1», «ТСН — тиждень». У матеріалі було взято кілька напрямків і кілька способів пересування. Це були Брюссель (літаком), Перемишль (потягом), Вільнюс (літаком), Ньїредьхаза (автомобілем), Люблін (приватними міні-літаками), Гельсінкі (літаком). Деякі подорожні на час виходу випуску в ефір уже встигли поділитися враженнями. Проблем не було ані в кого. Навіть у жінки, в якої є дуже слабко вираженими папілярні лінії пальців, і тому в біометричному паспорті відбитків немає — їх не змогли зняти. За словами кореспондентки, таких людей чимало.

Пролунала винятково корисна інформація — що під час подорожі дітей, хай навіть із біометричними паспортами, потрібна згода батьків — причому якщо навіть дитина подорожує з одним із батьків, потрібна згода іншого.

Дещо ошелешив початок матеріалу — а саме синхрон жіночки з маленькою дівчинкою на руках, що летіла до Брюсселя: «Моя дочка дуже хоче познайомитися з хлопчиком, який пісяє». Як на мене, це — не журналістська знахідка, це — поганий смак, і цей синхрон навряд чи варто було давати в матеріал.

Що ж до потяга до Перемишля, то чи лише здалося, що український виїзний контроль був ретельнішим і прискіпливішим за польський в'їзний?

«Україна», «События». Сюжет про безвіз розпочався з репортажу про офіційну церемонію в Ужгороді на словацькому кордоні. Можна зрозуміти нестримну радість Петра Порошенка і його вигук: «Yes! Ми це зробили!» — адже безвіз був однією з його обіцянок, і, до того ж, президент кілька разів за ці роки необережно називав мало не конкретні дати його запровадження, які не справджувалися. Тож він до певної міри був (зробив сам себе) заручником ситуації, мав достатній привід для постійного нервування, й здійснення однієї з його основних обіцянок було для нього чимось на кшталт визволення з полону.

Був репортаж з аеропорту Бориспіль із гопаком — точнісінько з такими костюмами, які я від самого дитинства безперервно бачив на радянському ТБ. «Україна — це гопак і ще раз гопак» — це, здається, в нас невмируще. І канал «Україна» зумів зробити на цьому дуже помітний акцент.

Репортаж із прикордонного пункту Мелика: в політиків і прикородонників претензій немає, «зато претензии есть у наших граждан». Виявилося, йдеться про черги — при тому, що в перший день безвізу, й це підкреслювали всі, зростання черг не відбулося. «Запланировали новую полосу, к осени обещают даже открыть», — неприхований сарказм інтонації не залишав у глядачів сумнівів, що нічого не зміниться. Синхрони подорожніх. Був серед них і такий: «С визой легче» — бо за безвізовими правилами треба «две недели собирать пакет документов», бронювати готель, а «если не явился в отель, они позвонят в полицию». Цей синхрон був найдовшим із-поміж усіх, синхрони тих, хто вважає, що без візи стало краще, були зовсім короткими. Не привернули уваги глядачів до однієї деталі: жінка, що розповідала про жахи безвізу, їхала за кордон, а не звідти, й особистого досвіду безвізового перетину кордону не мала: все, що вона казала, було інформацією зі ЗМІ.

Кореспондент: угорські прикордонники обіцяють «не усложнять процедуру, хотя вопросы задавать будут». Синхрон, судячи з титрів, угорського районного начальника поліції (?!), який ретельно перелічує той самий «пакет документів, який треба збирати два тижні». Кореспондент: «Что отвечать на вопросы венгерских пограничников, помогают разобраться волонтёры». Синхрон волонтера — хлопця виразно російської зовнішності (в Чопі!), з російським прізвищем і бездоганною російською мовою. Так і залишилося незрозумілим, що означає оте «підказують, що відповідати» — на думку спадає хіба що: волонтери радять, що й як збрехати? А чи запитання угорських прикордонників є такими вже непідйомними для пересічних громадян, просто тобі іспит із допитом водночас?

Отакі нюанси нібито навіювали: радіти безвізу поки що зарано, можливо, це пастка.

На польському кордоні, судячи з іншого підсюжету, натомість усе було легко й просто. От тільки... в російськомовних титрах україномовну українку Ірину Рибарську було позначено як Ирина РыбарскАЯ, натомість польок Анну Михальську та Едиту Хабовську — як Анна МихальскА та Эдита ХабовскА. Щоб глядачі не забували: безвіз безвізом, а межа «русского мира» як пролягала українсько-польським кордоном, так і пролягає?

Кореспондент: «Две третьих граждан Украины за границей ещё не бывали — вообще нигде...». А як же тоді «тісні зв'язки з Росією»? А чи для каналу «Україна» Росія — то ніякий не закордон?

Про умови безвізового перетину кордону розповідав Олег Панюта. Можливо, це була обмовка або невдале формулювання — про біометричний паспорт: «Если вы не успели его оформить, вам, как и раньше, придётся позаботиться о визе». Але зрозуміти це можна було так: усе, поїзд пішов, не встигли оформити — то тепер безвіз не для вас.

Натомість інша його репліка була неоціненно корисною й промовистою: «В Грузии — а безвизовый въезд действует с марта — не пустили всего несколько десятков людей, это — на порядок меньше, чем было получено отказов на стадии оформления виз».

«UA: Перший», «Новини». І це був шок. Справжній і, на жаль, дуже неприємний. Репортажі з Ягодина, Рави-Руської, Чопа, Порубного, Перемишля. Ягодин. Прикордонниця перевіряє біометричні паспорти — швидко, без затримки, з посмішкою. Порубне. Те саме: прикордонниця перевіряє документи, все легко, швидко й невимушено. Аж раптом помічаєш: і в Ягодині, й у Порубному прикордонниці — українські! Репортажів з того боку кордону — не було геть! То в чому полягала подія: для українців запровадили безвізовий в'їзд до країн ЄС, а чи безвізовий виїзд з України? Адже українські прикордонники, за ідеєю, не мають повноважень впускати чи не впускати когось до країн ЄС, їхня справа — впускати чи не впускати до України, випускати з України чи не випускати!

Перелік документів, необхідних для безвізового в'їзду до Угорщини — той самий довгий перелік: запрошення, грошове забезпечення тощо, ретельно називав у синхроні... начальник Чопського прикордонного загону. Українського загону, не угорського. І знову: то це він та його підлеглі вирішуватимуть, кого з українців впускати до Угорщини, а кого не впускати? Чи функцію охороняти кордони країн ЄС тепер покладено на українських прикордонників? Якщо якась міжнародна угода саме на них покладає роль церберів, які й вирішуватимуть питання «тащить и не пущать», то варто було би про це так прямо й сказати, це ж дуже важливо! І якщо виявиться, що це українські прикордонники на свій власний розсуд впускатимуть або не впускатимуть українців до країн ЄС, то от вона, корупція — вже чекає прямо тут.

Синхрон подорожнього: «Український кордон перетнув за півгодини». А угорський кордон? А цілих півгодини перетинати кордон НА ВИЇЗД — чи це не забагато?

Може, кореспонденти каналу хотіли привернути увагу до надмірних повноважень, які беруть на себе українські прикордонники? Але в такому разі надто вже непрозорим вийшов натяк і надто переможною — тональність.

І — наприкінці — єдиний синхрон подорожнього, що повернувся з Румунії: румунська сторона подивилася, «зісканували паспорт, поставили штамп дуже швидко, навіть нічого не запитували».

Про легкість перетину кордону — але без подробиць — розповідали й у сюжеті про переліт двох хлопців до Вільнюса. Один із них був зі старим паспортом та візою, інший — із біометричним паспортом. Але порівняння не вийшло: проходження ними митно-прикордонних процедур показано так і не було, лише побіжні враження й побіжно — краєвиди литовської столиці. Зовсім не інформативно, радше, в дусі рекламного проспекту.

Отже, це було свято першого дня безвізу. Почалися будні — й дуже хотілося, щоби після переможних репортажів телеканали відстежували питання й далі. Бо вже з'явилися повідомлення про те, що українців не впустили до Італії через відсутність зворотних квитків.

Фото: schuberttravel.com