«1+1», науковий інститут і пам'ятник лавашеві
Усе почалося задовго до прес-конференції, яку у середу (22 березня) збирав Інститут молекулярної біології і генетики (ІМБГ) НАН України. А саме з уже скандальної роботи Ольги Броварець, яку Алла Мазур у підводці до сюжету Галини Сергєєвої в «ТСН» називала «надією на цілковите одужання від раку та багатьох інших хвороб, до яких призводять мутації». Детальніше про це можна прочитати в матеріалі «Наука vs журналістика: скандал довкола дослідження Ольги Броварець». Зрештою, дійшло до того, що 13 народних депутатів зібралися просити для Ольги Нобелівську премію, а сама Броварець обурилася роботою журналістів (не «ТСН»), які «спотворюють інформацію першоджерела, видають бажане за дійсне». І ось новий сюжет Галини Сергєєвої про «зловживання» і скандали в одному з інститутів НАН України знову викликав ажіотаж.
Сюжет «ТСН. Тижня» має формат розслідування. Сергєєва починає з того, що вони «не очікували, у який детектив встрянуть і яких скелетів із шафи повитрушують». «Скелетами» виявилася:
- міжнародний науковий проект COMBIOM;
- головний інженер (син головної бухгалтерки), якого звинувачують у вбивстві;
- колишня працівниця інституту, яка розповіла про «відмивання грошей на поточному і капітальному ремонтах»;
- розкрадання на ремонті чоловічих туалетів;
- недобудований корпус інституту (мала побудувати компанія Анатолія Войцеховського);
- розбита теплиця;
- орендарі на території, зокрема виробники лавашів, та інше.
«Знамениті лаваші. Коли все закінчиться, я думаю, що все ж таки Україна вийде з цієї кризи і все ж таки наука почне розвиватися, ми в нашому інституті поставимо монумент цьому лавашу. Так! Тому що тільки завдяки йому інститут існує, бо за цю оренду — авжеж не ми випікаємо ці лаваші, цим займається фірма, яка у нас орендує, — ми платимо за енергію, ми платимо за опалення. Без цього не було б інституту», — сказала Ганна Єльська, директорка Інституту молекулярної біології і генетики НАН України, виступаючи в «Укрінформі». Вона прокоментувала всі звинувачення журналістки й навела контраргументи. Також ІМБГ посилив свої позиції копією листа доктора біологічних наук Єгора Васецького (нині науковець працює в Парижі), який погодився поговорити з Галиною Сергєєвою для сюжету, але згодом у листі до директора «1+1 медіа» Олександра Ткаченка пише, що «здивований непрофесійністю кореспондента».
Із лавашами вже ніби зрозуміло, підемо далі. Про науковий проект COMBIOM Галина Сергєєва в сюжеті каже, що він фінансувався Єврокомісією, щоби підтягнути українську науку до світового рівня. Інститут заперечує: «Не було мови про “підтягування” української науки до європейського рівня, а визнання Інституту як такого, що може керувати Європейським проектом». Крім того, журналістка припустилася фактологічних помилок, скажімо, координатором проекту був не Єгор Васецький, а Інститут. Про це написав у листі сам науковець.
Далі йдеться про гранти з цього проекту двом молодим ученим. Однак, за словами журналістки, «європейців вразило: ані ці двоє, ані хтось інший з молоді так і не стали бодай керівниками наукових груп та лабораторій». Хоча, як зазначає дирекція інституту, один із них є нині керівником лабораторії, а інший — керівником наукової групи.
Потім Галина Сергєєва каже про перелік рекомендацій, який склав Єгор Васецький разом із іншими координаторами проекту, але «жодний пункт із того довгого переліку не виконаний». Інститут опонує: згідно зі звітом Консультативної ради ІМБГ, який і сам Васецький підписав, ішлося про те, що шість пунктів виконали.
Стосовно співробітника, якого обвинувачують у вбивстві, ІМБГ заявляє, що базує свою позицію на презумпції невинуватості й поки вирок судом не винесено, адміністрація не має підстав для відсторонення головного інженера від посади. На прес-конференції Ганна Єльська неодноразово згадувала й пункт Кодексу професійної етики українського журналіста, в якому йдеться про те, що «журналіст у своїх повідомленнях не повинен втручатися у судові справи, поки ведеться слідство, уникає характеристик людей, запідозрених у злочині, але вина яких не встановлена вироком суду, що набрав законної сили».
Щодо туалетів: журналістку дивує, як витратили на ремонт туалетів чверть мільйона гривень. Директорка інституту пояснила: це був повний ремонт двох туалетних кімнат із передбанниками. Їх обклали новою плиткою й купили нові вікна. Крім того, ці кімнати мають високі стелі.
Про скандального забудовника Анатолія Войцеховського Ганна Єльська каже, що Інститут почав із ним співпрацювати 2006 року, коли він вважався перспективним інвестором, а його компанія будувала по всій Україні. Недобудований корпус досі не оформлений у зв’язку із шахрайством забудовника. ІМБГ виграв суд поти Войцеховського на 16 млн гривень, але досі не може отримати цих грошей.
Ідеться в матеріалі журналістки і про велику теплицю на території інституту, яка нині в занепаді. Галина Сергєєва поговорила з «місцевими орендарями», й ті розповіли, що в теплиці взагалі збиралися зробити СТО. Інститут заперечує й каже, що не має коштів на опалення та електропостачання, тому ці приміщення закриті, крім однієї секції. Позиція дирекції наукової установи зрозуміла, проте не відомо, навіщо чоловікові в сюжеті було казати неправду про оренду, так ще із конкретними сумами. Зрештою, якщо навіть із фабрикою лавашів на території інституту бракує коштів на нормальні унітази й опалення теплиці, то, можливо, справді актуальним є питання кращого менеджменту, який зміг би вирішити ці проблеми з наявними активами? Втім, це може бути темою окремої статті й детального аналізу.
Також у сюжеті «Плюсів» звучить підозра про «мертві душі» в інституті. За словами директорки, ані перевірки КРУ, ані аудити інституту таких «душ» не виявили.
Детальніше з таблицею звинувачень-спростувань можна ознайомитися нижче або завантаживши файл.
Якщо абстрагуватися від фактологічних помилок журналістки, постає питання щодо стандарту балансу думок у сюжеті: чому в ньому не представлено позицію самого інституту? Можливо, тоді б і непорозумінь не виникло, і прес-конференцію ніхто би не скликав. Директорка ІМБГ зазначила у виступі, що інформаційного запиту від «ТСН» до інституту не надходило: «Журналістка звернулась до депутата і депутат зробив запит в президію, і ми відповіли на всі ці питання, але наші відповіді не були включені в програму».
Варто зазначити, що одразу після виходу сюжету на сайті ІМБГ було оприлюднено позицію інституту, де сюжет назвали «тенденційним» і «спрямованим фактично на руйнацію науки в Україні, де мали місце відверто маніпулятивне висвітлення, перекручування фактів та неправдива інтерпретація подій».
Після цього вже на сайті «1+1» минулої середи (15 березня) було опубліковано обурення реакцією ІМБГ на сюжет журналістки. Там зазначається, що «аби розібратися у ситуації, знімальна група звернулася до керівництва ІМБГ. Втім, там вирішили недоцільним спілкуватись з журналістами. Натомість пізніше звинуватили “ТСН” у руйнації української науки».
На прохання "Детектора медіа" пояснити, чи справді журналісти зверталися до керівника інституту й чому з ними не захотіли говорити, погодилася відповісти вчений секретар ІМБГ Яніна Міщук. За її словами, з «1+1» керівниця таки говорила: «Ганна Валентинівна Єльська, академік, директор інституту, особисто давала інтерв'ю каналу “1+1” на їхні прохання. За днів десять після зйомок інтерв’ю з каналу зателефонували і сказали, що з тим записом щось не так, і треба ще раз взяти інтерв'ю, але керівництво вже на це не погодилося. Тож інтерв'ю з директором ІМБГ Ганною Єльською на екрані не з’явилося. Більше того — сам факт надання інтерв'ю був брехливо заперечений, мовляв, адміністрація інституту від коментарів відмовилася.
Закиди про “недоцільність спілкування з журналістами” — це брехня. Цю ситуацію вже було згадано у відкритому листі науковців, який було запропоновано 16.03.17 Олексієм Смірновим (керівник проектів “Наукова Світлиця”, “Банк лекцій” та “Інтелект TV”. — Ред.): “Натомість новостійники каналу чомусь ігнорують інші теми, які сьогодні актуальні в українському науковому середовищі, такі як псевдонаука, плагіат, тощо. І це при тому, що знімальна група “ТСН” була присутня на врученні антипремій в цих галузях наприкінці 2016 року. Сюжет про цю подію українські глядачі так і не побачили, як і інтерв'ю з Ганною Єльською щодо скандалу з О.Броварець».
За словами Яніни Міщук, хронологія така: сюжет про Ольги Броварець — інтерв’ю Ганни Єльської каналу «1+1» — звернення журналістів каналу за ще одним інтерв’ю — запит депутата до Президії НАНУ, в якому написано, що до нього звернулася журналістка каналу «1+1» — надання Президією розгорнутих відповідей на всі питання депутата — сюжет каналу «1+1» про ІМБГ від 12 березня 2017 року.
Із відповіді прес-служби телеканалу «Детектору медіа» очевидно, що збавляти оберти в дискусії ніхто не збирається: «Серед задач, які ми ставимо перед новинами — інформувати глядача та створювати можливості для публічної дискусії. Ми раді, що сюжети про проблеми Національної академії наук таку дискусію вже створили. В той самий час, вони показали низку проблем, які, на нашу думку, потребують детального обговорення та залучення різних учасників до дискусії. Тому “ТСН” виступає ініціатором публічного обговорення перспектив розвитку сучасної української науки та запрошує представників Національної академії наук України, в першу чергу, до круглого столу для конструктивного обговорення ситуації. Ми також запрошуємо долучитися до дискусії представників Міністерства науки і освіти України. Офіційні запрошення будуть надіслані до кінця тижня». На питання, що «1+1» може сказати про спростування інститутом тез журналістки, канал не відреагував.
Утім, прагнення взяти на себе ініціативу з «публічного обговорення перспектив розвитку сучасної української науки» виглядає не зовсім доречним для телевізійників. Та й не зрозуміло, чому ані канал, ані журналістка не визнають помилок, що їх припустилися в матеріалі. Це підігріває й без того немалий градус дискусії та дискредитує роботу мізерної когорти наукових журналістів в Україні. Крім того, підштовхує наукову спільноту ще менше контактувати зі ЗМІ. Адже їм і так важко пояснити журналістам суть своєї роботи. А коли такі «пояснення» потім ще й перетворюють на шоу для всієї країни — я зрозумію науковців, якщо на наступне прохання про інтерв’ю вони відмовлять. То чи варта справа заходу?