Може, «Євробачення» й справді, як вважають «високочолі інтелектуали», конкурс для домогосподарок. Але чому тоді навколо нього не вщухають пристрасті, хай навіть у кількох країнах — колишніх радянських республіках? Тому й киплять, що через музику на міжнародному рівні ці країни намагаються показати ще унікальну ідентичність.

Три півфінали, а найбільше — фінал національного відбору на «Євробачення», що їх одночасно транслювали «UA: Перший» та СТБ, показали справжній зріз української сучасної популярної музики. Яка переважно виявилася якісною, хоч і часом далекою від оригінальності.

Про те, як саме відбувалися півфінали та фінал національного відбору, можна докладно прочитати в матеріалах Бориса Бахтєєва на «Детекторі медіа» (тут, тут, тут і тут). Мені ж ідеться про інше — можливо, вперше за кілька років щонайменше половина імен учасників національного відбору виявилася незнайомою. За те, що «відбирачі» вивели на широкий екран таку кількість нових чи маловідомих виконавців, усім причетним окремий респект. З іншого боку, вони змусили гостро відчути власне невігластво в царині сучасної української музики. Після усвідомлення цієї особистої катастрофи захотілося все-таки почути й побачити, що ж у нас виросло на полі української попси. Звісно ж, не за всі 25 років незалежності, а бодай останнім часом.

Довелося звернутися по допомогу в цій нелегкій просвітницькій місії до музичного каналу М2, який пишається тим, що вже більше року крутить виключно українську музику. Причому 75 % із неї становлять пісні українською мовою. Залишок, себто 25 %, припадає на композиції українських виконавців, написані іншими мовами. У нашому випадку це, ясна річ, не суахілі з хінді, а російська й англійська.

Кілька днів упродовж двох-трьох годин спеціально дивилася-слухала контент М2 і помітила в тамтешніх програмах «Хіти nonstop», «Перший український хіт-парад» і Fresh кількох учасників національного відбору до «Євробачення» — MamaRika, «Сальто назад» та О.Torvald. Цілком можливо, просто не все бачила, визнаю. Зате почула нову пісню старого доброго ТНМК «Небокрай» із дуже приставучим, а отже й хітовим приспівом. І ще цілих три кліпи Марії Яремчук. Про якість текстів її пісень не йдеться, бо заримувати в сусідніх рядках слова «знайду, украду, заведу, зведу» — це просто за межею добра і зла. Або просто відсутність смаку. Тексти пісень, утім, — слабке місце не лише в української учасниці «Євробачення» 2014 року.

Уже після фіналу національного відбору на конкурс «Євробачення» на М2 дуже оперативно поставили в ротацію пісню Арсена Мірзояна «Джеральдіна». Спеціально для кліпу співак переклав її з французької українською; вже після першого перегляду приспів «Джеральдіни» міцно засів у голові. Він дуже легко запам'ятовується, й мені особисто шкода, що глядачі не оцінили виступу Арсена Мірзояна так, як він на те заслуговував.

Дзідзьо, ТІК, Big Boss, LOBODA, Ірина Білик, «Віа Гра», неминучі «Океани», Володимир Ткаченко, OTVINTA (до речі, з абсолютно нарваним кліпом на шевченкову "Катерину"), Mama Rika, Дмитро Шуров, "Потап і Настя", Наталка Карпа, Аліна Гросу, The Hardkiss, Alekseev, BRO (так називають себе брати Борисенки), Солоха — на М2 всі вони перетворюються на нескінченний калейдоскоп, що кожного наступного дня самовідтворюється. Але — вже з украпленнями нових кліпів. І часто-густо незнайомих виконавців. Приміром, таких собі Андріани, Анни Марії чи Тані Лі.

Такий музичний марафон ніхто в здоровому глузді витримати не зможе. Але це й не потрібно. Все, що варто знати про трансляцію української сучасної музики на каналі М2, — що вона не просто є. Її багато, а отже на цьому добряче угноєному ґрунті маємо всі шанси отримати щось непересічне. Бо ж не «Океаном Ельзи» єдиним, справді.

Ще один приємний висновок від перегляду українського музичного телеканалу М2 — ми нарешті навчилися знімати якісні кліпи. І ще — записувати не менш якісний звук. Добре, що нинішня техніка дозволяє будь-який саунд витягти «на коліні».

Те, що відомий російський музичний критик Артур Гаспарян називає фірмовим саундом, який, на його превелике зачудування, притаманний не лише західним, але й українським музикантам, демонструє й програма Art Club 38на «UA: Першому». Що важливо, програма йде під грифом «UA: Суспільне мовлення». І це, безперечно, можна розглядати як орієнтир щодо якості майбутнього контенту Суспільного мовника.

Авторський проект знаної організаторки численних музичних проектів Євгенії Стрижевської популяризує сучасну українську музику. Гасло Art Club 38: «Стиль не важливий. Важлива культура».

Але це очевидний і свідомий парадокс креативників, бо саме неповторний та унікальний стиль кожного з запрошених виконавців (а це наразі нові молоді гурти) вирізняє їх із натовпу їм подібних.

Чому 20-хвилинки програми про музики об’єднали під назвою Art Club 38, Євгенія Стрижевська пояснила аж у третьому випуску, де героями були дівчата з гурту Panivalkova. 38 — це просто код України, сучасну музику якої вона й намагається показати в усьому її розмаїтті. Хоча видно, що авторка проекту має особливу прихильність до незалежних українських гуртів, хай би якою мовою вони користуються в своїх текстах.

Наразі вийшло чотири випуски проекту, де виступили Tape Flacks, KATYA, Panivalkova та The Elephants.

Головне, що їх усіх поєднує, — юність. Та сама безстрашна й безоглядна юність, що завжди готова кинути виклик... Ні, не зрілості, чи, боронь боже, старості, а мертвим і черствим догмам, давно прописаним пузатими дядьками зі Спілки композиторів. Ну й, куди ж без цього, — комерційній і бездушній попсі.

Вони, всі без винятку гості Art Club 38, — свіжі й незамилені. У них чисті обличчя святих, які впевнені в своїй правоті. І ще — голоси. Ніжні, сильні й водночас тендітні, як і належить первоцвітам.

Але в усій своїй схожості юнацького безкомпромісного таланту Tape Flacks, KATYA, Panivalkova та The Elephants надзвичайно різні. Стилістично, візуально й концептуально. Tape Flacks — суворі рокери. KATYA — тоненька принцеса з іншої планети. Жіночий гурт Panivalkova, до речі, учасник уже згаданого національного відбору на «Євробачення», вражає оригінальністю як музики, так і сценічних образів. The Elephants підкорюють поєднанням кричущої юності (з трьох учасників гурту двоє студентів і один школяр) із тим самим фірмовим професійним саундом.

Євгенія Стрижевська, яка й вигадала Art Club 38, у кадрі надзвичайно безпосередня. Вона вільно спілкується як із музикантами, так і з аудиторією. До речі, теж обурливо (з погляду «професіоналів») молодою й відтак неприховано емоційною. Ведуча ж у цій атмосфері, яку сама й створила, явно купається, заражаючи своїм оптимізмом щодо майбутнього української музики глядачів. І правильно робить.

Якщо ми, українці, найкраще в світі співаємо, це треба використовувати на повну. Бодай для внутрішньої аудиторії. Щоби переконати скептиків і «всепропальців»: місце для позитиву завжди є.

Фото: скріншот з прямої трансляції каналу М2