«Плівки Онищенка»: в інтернеті чутно, по телевізору не видно
Він також заявив, що має компромат на Порошенка, який він передав російським спецслужбам. 1 грудня СБУ порушила проти Онищенка справу за звинуваченням у державній зраді. Це його аж ніяк не «заспокоїло»: він дав інтерв’ю британській The Independent, де розлого розповів, як нібито давав хабарі за депутатство і як фінансував кампанію, покликану знищити рейтинг тепер уже колишнього прем’єра Арсенія Яценюка. Згодом Онищенко заявив, що згаданий вище компромат передав і американським спецслужбам, і пояснив, що йдеться про аудіозаписи розмов із Порошенком, які нібито робив на власний, спеціально обладнаний, наручний годинник.
Але минув майже тиждень, доки на публіці з’явився перший такий запис. Ніякого Порошенка там, щоправда, немає. Натомість є двоє чоловіків із голосами, схожими на голос самого Онищенка й депутата від тієї ж «Волі народу» Олеся Довгого. Останній, нібито виступаючи посередником від президентського оточення, обіцяє Онищенку припинення кримінального переслідування в обмін — цікавий штрих — на сплату певної суми до бюджету.
«Плівки Онищенка» природно викликають спогади про «плівки Мельниченка», публікація яких стала прологом до Помаранчевої революції. Щоправда, в політичному сенсі ці «плівки» поки не мають такого ефекту, й навряд чи можуть мати його у відомому наразі обсязі. Але є й речі, які ріднять обидві «плівки».
Перша, звісно, — це те, що в обох випадках ідеться не про магнітні плівки як такі, а про електронні файли. Друга ж — схильність до замовчування теми у ЗМІ. Ні, в теперішніх українських умовах це ще не досягає таких масштабів, як було за пізнього Кучми чи раннього Януковича (та й навіть тоді, хвалити бога, тут була не Північна Корея). Але певні тенденції спостерігаються.
Принаймні, вони помітні «в телевізорі», який для більшості українців усе ще лишається головним ЗМІ. Нагадаємо, про появу першої «плівки Онищенка» стало відомо в другій половині дня 6 грудня. Автор цих рядків переглянув прайм-таймові випуски новин основних телеканалів за 6–7 грудня — і з’ясував, що десь для половини з них новина виявилася мало важливою, а для другої половини… її не було взагалі.
Наприклад, не вдалося ані слова на цю тему знайти у вечірніх «Фактах» на ICTV, «Вікнах» СТБ, ба навіть у «Событиях» ТРК «Україна» (за зазначені дати, наголошую). У «ТСН» на «1+1» подали інформацію дуже скромно: у середині майже годинного випуску. Причому ні словом не прохопилися ані про звинувачення Онищенка на адресу глави держави, ані навіть про зміст запису (!).
Нарешті, «Подробности» на «Інтері» вчинили, якщо можна так висловитися, технічно: інформацію про публікацію запису «загорнули» в розлогий сюжет із парламенту, де було також і про бюджет, і про зняття недоторканності з нардепа Вадима Новінського, і чого там тільки не було. Про «плівки» йшлося ближче до кінця сюжету — але не в самому кінці. Одразу згадалося класичне «Штірліц знав, що найкраще запам’ятовується останнє слово»…
Помітним винятком став канал «112». Зокрема, в ефірі «плівки» коментували Максим Бурбак та Андрій Тетерук («Народний фронт»), Олексій Гончаренко (БПП), Олег Березюк («Самопоміч»), Юрій Левченко («Свобода»).
Їхні виступи яскраво засвідчили, що звинувачення Онищенка, на відміну від тих-таки «плівок Мельниченка», аж ніяк не розділили вітчизняний політикум на дві частини — умовно пропрезидентську та антипрезидентську — як це було в далекому початку двотисячних. Скажімо, народофронтівці, як і в усіх інших випадках, воліли коментувати винятково ті заяви депутата-втікача, які стосуються нібито кампанії з очорнення їхнього партійного лідера Яценюка (як відомо, НАБУ вже взялося за цю справу). Гончаренко, природно, захищав Президента, відкидаючи автентичність плівок. Нарешті, Березюк назвав те, що відбувається, «боротьбою кланів».
Здається, тільки Левченко висловив критику влади як такої — причому обґрунтовану. Річ у тім, що те ж НАБУ обіцяло розібратися не лише із заявами щодо Яценюка, а й зі звинуваченнями з аудіофайлу «Онищенка» — «Довгого». Але відмовилося включати цю справу в Єдиний реєстр досудових розслідувань. Як вказав свободівець, це є порушенням процесуального порядку, а отже навіть якщо слідчі НАБУ здобудуть якусь інформацію, в ролі доказів вона буде юридично нікчемною.
Чи свідчить подібна «скромність» телеканалів про повернення епохи сумнозвісних темників? Чи річ, радше, в самоцензурі? Не знаючи точно, сказати важко. Але якась форма цензури тут присутня. Авжеж, звинувачення першої особи держави в підкупі парламентарів — це не те ж, що в замовленні вбивства (як це було з Леонідом Кучмою в 2000-му). І, зрештою, навряд чи широка громадська думка сумнівається в корумпованості вищих ешелонів влади. Але не може бути такого, що в новинному сюжеті знаходиться місце для обіцянки українських авіаторів збудувати літак для Дональда Трампа — і не знаходиться місця для згадки про такий скандал.
Більше ясності в це питання внесуть щотижневі ток-шоу, які на центральних каналах зазвичай виходять із п’ятниці по понеділок включно. Варто буде придивитися, ким, як і з якими гостями студії буде висвітлюватися ця тема. Якщо буде взагалі: наприклад, у четверговому «Праві на владу» на «1+1» місця їй, знову-таки, не знайшлося.
Утім, крім телебачення, в Україні є традиційно вільніші газети й майже зовсім вільні (від адміністративного тиску, але не від тиску власників) інтернет-ЗМІ. Останні стають усе поширенішими, й надана ними інформація все частіше потрапляє в народ. Як уже сказано, народ цей навряд чи дуже здивуєш чутками про хабарництво на найвищому рівні. Принаймні, доки Онищенко не оприлюднює чогось значно серйознішого. Однак ці чутки, безумовно, накладуться на все попереднє — від невиконаних обіцянок Президента до скандалу з офшорами.
Насправді це, в певному сенсі, вкрай погано. Якщо якась інформація стає приводом для зміни влади, мирної чи не дуже — це дає хоч якийсь шанс на отримання кращої влади. Натомість подібне «підточування» не лише дискредитує державну владу як таку, незалежно від персоналій. А й робить цілком конкретні персоналії — в нашому випадку Президента — слабкими. А слабкими зручно маніпулювати хоч ззовні країни, хоч ізсередини.
Утім, повторімося, подальший розвиток подій наразі цілком залежить від того, чи з’являться нові «плівки Онищенка» — і що саме на них буде.
На фото - Олександр Онищенко
