Серіал, який доводить, що Шевченку з нами не пощастило

Серіал, який доводить, що Шевченку з нами не пощастило

2 Грудня 2016
13323
2 Грудня 2016
17:35

Серіал, який доводить, що Шевченку з нами не пощастило

13323
Серіал, який доводить, що Шевченку з нами не пощастило
Серіал, який доводить, що Шевченку з нами не пощастило

У суботу 26 листопада телеканал «1+1» подарував українському глядачу 4-серійну драму «Катерина» за мотивами однойменної поеми Тараса Шевченка. Глядацька аудиторія автоматично розділилися на три групи: прихильників адаптації класики, противників кволих спроб вітчизняного серіального ринку та тих, хто не дивився, але засуджує прихильників за підтримку шароварщини та противників за непатріотизм.

Дія серіалу відбувається в селі Шуляки Жашківського району Черкаської області. Каті – 22 (хоча актрисі Валерії Ходос, яка її зіграла, 30, і на 22 та ніяк не тягне), вона закінчила училище культури й повернулася в село, чим надзвичайно задоволені її батьки (єдині актори, які адекватно володіють навичками орфоепії й мають більш-менш природне мовлення – професіонали Анатолій Хостікоєв і Наталя Сумська), а батьки її – шкільні вчителі.

Шевченковий москаль у сучасній версії – зовсім не москаль, а відомий столичний актор, який приїздить у село Шуляки на зйомки кіна. У нього томний погляд, манери точно як у Андрєя Міронова із «Діамантової руки», його впізнають «женщини» на базарі, він хвацько переходить із міської на сільську, коли бачить Катерину. Звати його по-простому – Льоша, але наївна закохана Катя називає його Олексою. Олекса дарує Каті квіти, возить на машині, цілує в обличчя, як у радянському кіно, обіцяє «настоящу» роль, готовий подарувати небо… і він хоче у неї «дещо» попросити, і вона потенційно готова йому «це» дати, і вона шепоче «скажи це», і він каже, що кохає (!) її. Потім камера віддаляється, але ми можемо здогадуватися, що там сцена пристрасної «любві», проте нас позбавили навіть натяків на неї.

Ще є Микола. Він любить Катю, вважає її своєю нареченою, б’є морду «москалю», отримує повістку в армію (зрештою він туди йде, а уже за рік повертається із медаллю), приходить свататися до батьків: із букетом для своєї колишньої вчительки, бо вона ж мама молодої. Коли батько Катерини запитав, чи не планує той навчатися, Коля, звісно, зізнається, що хоче в Політех, але так, щоб потім повернутися назад і розбудовувати село. Батькові це подобається, а Каті ж подобається актор із самого Києва.

Насправді, у короткому серіалі любовних трикутників ще більше, але потрібно подивитися усі 4 серії, аби їх розкрити й збагнути всі нюанси драми. Якщо коротко, то артист виявляється розлученим і одруженим знову. А Катя влаштовується у нинішньої дружини прибиральницею, тобто вона хатня робітниця у актора (!), а народжує і живе потім у колишньої дружини. І топитися йде після того, як артист повертається до колишньої та каже, що «любив її всю жизнь». Тут варто зазначити, що сценарист серіалу - відомий письменник Андрій Кокотюха, і багато дрібниць мали би стати зрозумілими, однак не стали.

Власне про Тараса Григоровича, автора першоджерела, згадано тричі:

1) у першій серії, коли мати Каті на уроці читає із дітьми поему «Катерина», а учні  молодшої школи сидять такі всі у вишиванках і намагаються розібратися – що ж означає «звабив і збезчестив»;

2) у третій серії, коли вагітна від артиста-москаля Катя аргументує свою неможливість повернутися у село тим, що вона «покритка» (так і сказала у ХХІ столітті – «покритка»);

3) у четвертій серії, коли Катя залишає у візочку з дитиною записку із контактним номером телефону та рядками із Тараса Шевченка, а Коля, якого шкільна вчителька і недосвекруха таки гарно навчила, впізнає у рядках відому поему, миттєво прокручує її сюжет в голові, згадує, що Катерина (за Шевченком) втопилася, й біжить до найближчої водойми рятувати свою кохану (і таки, уже за новою версією, врятував).

Світ серіалу ділиться на духовний і бездуховний: на село, яке плекає традицію, та місто, яке нею нехтує, на україномовну планету та російськомовний всесвіт. Усі україномовні герої загноблені й нещасні, а російськомовні багаті та заможні, зате одні добрі, а інші жорсткі й холодні.

У серіалі немає жодного продакт плейсменту, але безліч од новій поліції. Так, після того, як Микола набив морду актору, – його вигнали з кіна, й він відійшов від ролей героя-коханця та став героєм-полісменом. Артист постійно п’є, а йому кажуть: «парєнь, не пий, тобі ж за кермо». А він усе одно бере і п’є. Потім доблесна поліція його зупиняє, звісно ж, впізнає, бо він свій, і довозить додому (або робить щось інше, але так кілька разів), щоб вберегти суспільство!

Свого часу (у 2004-му) канал «1+1» уже мав справу з класикою і зняв прекрасний серіал за драмою Івана Франка «Украдене щастя». У ньому хорошим було все – і сучасні реалії кінця 90-х, і музика від Вакарчука, і режисерська робота Дончика, і мова, і актори (у тій версії грали переважно з театру Франка, у «Катерині» ж – все зірки Молодого). Каменяра – подолали, а Кобзаря – не можемо.

Мені здається, що Шевченку з нами не пощастило. Тобто нам класно, що він у нас є, а йому – не дуже, бо всі спроби екранізувати / інсценізувати / прочитати / перепрочитати / адаптувати – невдалі (або ж, як свого часу хвиля від жлобартівців, – не прийняті / сприйняті суспільством). Григорович проартикулював стільки (це не просто «стільки» – це всі ключові й основні) наших бід, парадоксів, драм і травм, а ми не можемо їх прийняти, подолати, пережити, і кожна спроба підступитися – фатальна, вона робить цю яму лише глибшою.

Приклад цього серіалу – це не привід для розмов про чергові «ой, у нас немає кіна» чи «ой, у нас проблеми із вітчизняними мелодрамами» – ні, ні і ще раз ні, бо серіал «Катерина» –  про інше: про топтання там, де Шевченко уже все сказав і витоптав 150+ років тому, без спроб / можливостей / варіантів аналізу, адаптації та усвідомлення. Серіал не пропонує сучасних реалій, не пояснює мотивації героїв до тих чи інших дій, не перекладає сучасною мовою актуальні проблеми, а оперує заїждженими стереотипами та сюжетом ХІХ століття, який за тією ж схемою сьогодні не працює.

Я розумію, що це просто «пшик», завдяки якому кілька тисяч людей зробили рейтинг каналу. І якщо говорити про «Катерину» як прецедент на серіальній ниві, то це, як на мене, ще один крок назад.

Про автора: Настасія Євдокимова - кураторка мистецьких проектів, літературознавиця. Кураторка літературної програми фестивалів ГОГОЛЬFEST, Porto Franko Gogolfest, спеціальної перформативної програми Книжкового Арсеналу.

Фото - «1+1» 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
13323
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду