У суботу 26 листопада телеканал «1+1» подарував українському глядачу 4-серійну драму «Катерина» за мотивами однойменної поеми Тараса Шевченка. Глядацька аудиторія автоматично розділилися на три групи: прихильників адаптації класики, противників кволих спроб вітчизняного серіального ринку та тих, хто не дивився, але засуджує прихильників за підтримку шароварщини та противників за непатріотизм.

Дія серіалу відбувається в селі Шуляки Жашківського району Черкаської області. Каті – 22 (хоча актрисі Валерії Ходос, яка її зіграла, 30, і на 22 та ніяк не тягне), вона закінчила училище культури й повернулася в село, чим надзвичайно задоволені її батьки (єдині актори, які адекватно володіють навичками орфоепії й мають більш-менш природне мовлення – професіонали Анатолій Хостікоєв і Наталя Сумська), а батьки її – шкільні вчителі.

Шевченковий москаль у сучасній версії – зовсім не москаль, а відомий столичний актор, який приїздить у село Шуляки на зйомки кіна. У нього томний погляд, манери точно як у Андрєя Міронова із «Діамантової руки», його впізнають «женщини» на базарі, він хвацько переходить із міської на сільську, коли бачить Катерину. Звати його по-простому – Льоша, але наївна закохана Катя називає його Олексою. Олекса дарує Каті квіти, возить на машині, цілує в обличчя, як у радянському кіно, обіцяє «настоящу» роль, готовий подарувати небо… і він хоче у неї «дещо» попросити, і вона потенційно готова йому «це» дати, і вона шепоче «скажи це», і він каже, що кохає (!) її. Потім камера віддаляється, але ми можемо здогадуватися, що там сцена пристрасної «любві», проте нас позбавили навіть натяків на неї.

Ще є Микола. Він любить Катю, вважає її своєю нареченою, б’є морду «москалю», отримує повістку в армію (зрештою він туди йде, а уже за рік повертається із медаллю), приходить свататися до батьків: із букетом для своєї колишньої вчительки, бо вона ж мама молодої. Коли батько Катерини запитав, чи не планує той навчатися, Коля, звісно, зізнається, що хоче в Політех, але так, щоб потім повернутися назад і розбудовувати село. Батькові це подобається, а Каті ж подобається актор із самого Києва.

Насправді, у короткому серіалі любовних трикутників ще більше, але потрібно подивитися усі 4 серії, аби їх розкрити й збагнути всі нюанси драми. Якщо коротко, то артист виявляється розлученим і одруженим знову. А Катя влаштовується у нинішньої дружини прибиральницею, тобто вона хатня робітниця у актора (!), а народжує і живе потім у колишньої дружини. І топитися йде після того, як артист повертається до колишньої та каже, що «любив її всю жизнь». Тут варто зазначити, що сценарист серіалу - відомий письменник Андрій Кокотюха, і багато дрібниць мали би стати зрозумілими, однак не стали.

Власне про Тараса Григоровича, автора першоджерела, згадано тричі:

1) у першій серії, коли мати Каті на уроці читає із дітьми поему «Катерина», а учні  молодшої школи сидять такі всі у вишиванках і намагаються розібратися – що ж означає «звабив і збезчестив»;

2) у третій серії, коли вагітна від артиста-москаля Катя аргументує свою неможливість повернутися у село тим, що вона «покритка» (так і сказала у ХХІ столітті – «покритка»);

3) у четвертій серії, коли Катя залишає у візочку з дитиною записку із контактним номером телефону та рядками із Тараса Шевченка, а Коля, якого шкільна вчителька і недосвекруха таки гарно навчила, впізнає у рядках відому поему, миттєво прокручує її сюжет в голові, згадує, що Катерина (за Шевченком) втопилася, й біжить до найближчої водойми рятувати свою кохану (і таки, уже за новою версією, врятував).

Світ серіалу ділиться на духовний і бездуховний: на село, яке плекає традицію, та місто, яке нею нехтує, на україномовну планету та російськомовний всесвіт. Усі україномовні герої загноблені й нещасні, а російськомовні багаті та заможні, зате одні добрі, а інші жорсткі й холодні.

У серіалі немає жодного продакт плейсменту, але безліч од новій поліції. Так, після того, як Микола набив морду актору, – його вигнали з кіна, й він відійшов від ролей героя-коханця та став героєм-полісменом. Артист постійно п’є, а йому кажуть: «парєнь, не пий, тобі ж за кермо». А він усе одно бере і п’є. Потім доблесна поліція його зупиняє, звісно ж, впізнає, бо він свій, і довозить додому (або робить щось інше, але так кілька разів), щоб вберегти суспільство!

Свого часу (у 2004-му) канал «1+1» уже мав справу з класикою і зняв прекрасний серіал за драмою Івана Франка «Украдене щастя». У ньому хорошим було все – і сучасні реалії кінця 90-х, і музика від Вакарчука, і режисерська робота Дончика, і мова, і актори (у тій версії грали переважно з театру Франка, у «Катерині» ж – все зірки Молодого). Каменяра – подолали, а Кобзаря – не можемо.

Мені здається, що Шевченку з нами не пощастило. Тобто нам класно, що він у нас є, а йому – не дуже, бо всі спроби екранізувати / інсценізувати / прочитати / перепрочитати / адаптувати – невдалі (або ж, як свого часу хвиля від жлобартівців, – не прийняті / сприйняті суспільством). Григорович проартикулював стільки (це не просто «стільки» – це всі ключові й основні) наших бід, парадоксів, драм і травм, а ми не можемо їх прийняти, подолати, пережити, і кожна спроба підступитися – фатальна, вона робить цю яму лише глибшою.

Приклад цього серіалу – це не привід для розмов про чергові «ой, у нас немає кіна» чи «ой, у нас проблеми із вітчизняними мелодрамами» – ні, ні і ще раз ні, бо серіал «Катерина» –  про інше: про топтання там, де Шевченко уже все сказав і витоптав 150+ років тому, без спроб / можливостей / варіантів аналізу, адаптації та усвідомлення. Серіал не пропонує сучасних реалій, не пояснює мотивації героїв до тих чи інших дій, не перекладає сучасною мовою актуальні проблеми, а оперує заїждженими стереотипами та сюжетом ХІХ століття, який за тією ж схемою сьогодні не працює.

Я розумію, що це просто «пшик», завдяки якому кілька тисяч людей зробили рейтинг каналу. І якщо говорити про «Катерину» як прецедент на серіальній ниві, то це, як на мене, ще один крок назад.

Про автора: Настасія Євдокимова - кураторка мистецьких проектів, літературознавиця. Кураторка літературної програми фестивалів ГОГОЛЬFEST, Porto Franko Gogolfest, спеціальної перформативної програми Книжкового Арсеналу.

Фото - «1+1»