Весь минулий тиждень український медіапростір тіпало від скандалу навколо публікації персональних даних журналістів, які для роботи на окупованих територіях акредитувалися в терористичних організаціях «Л/ДНР».

Проте напружені дебати навколо сайту «Миротворець», де й оприлюднили інформацію про акредитацію чотирьох тисяч журналістів у ОРДЛО, точилися здебільшого в інтернеті. Загальнонаціональні канали «великої шістки» з цього приводу дружно набрали в рот води. Скандалом цікавилися переважно на каналах «112 Україна», «Еспресо» та супутниковому 3S.tv (плюс на телеканалі «Київ», де нині теж виходить програма Савіка Шустера).

Свого апогею скандал сягнув у п’ятницю, 13-го, в прямому ефірі тижневої програми «Шустер live», де народний депутат від «Народного фронту», він же публічний куратор сайту «Миротворець» Антон Геращенко геть розсварився з ведучим, та ще й звинуватив Юлію Тимошенко в тому, що ток-шоу залишив Сергій Лещенко. Останній розповідав про офшори Тимошенко наприкінці 1990-х років. Ну а перша цього не надто хотіла.

Савік Шустер відкрито назвав публікацію на сайті «Миротворець» персональних даних журналістів злочином. Якби, на його думку, подібне було можливим у роки, коли він працював журналістом в Афганістані та інших гарячих точках світу, його б уже давно вбили.

Насамкінець Антон Геращенко через силу вичавив із себе зізнання, буцімто він був проти зливу даних журналістів, але нічого не міг удіяти.

Крапки в палких суперечках між противниками та прихильниками «Миротворця» дискусія в студії «Шустер live» не могла поставити за визначенням — занадто складна ця тема. Бо за нею стоять численні пастки для журналістів, зокрема й проблема морального вибору. Їхати чи не їхати на окуповані території, кожен вирішує сам. Акредитуватися чи ні — те ж саме. Проте аргументи тих, хто виправдовує акредитацію в так званих органах влади фейкових новоутворень на тілі Донбасу питаннями передусім безпеки, здаються набагато переконливішими. Тож можна погодитися з Савіком Шустером: справді, публікація прізвищ, телефонів та адрес журналістів, які, на думку Антона Геращенка та сайту «Миротворець», самим фактом акредитації вже співпрацюють із сепаратистами, можна вважати злочином.

Канал «Україна», тим часом, не переймався проблемами журналістів — жертв хакерського сайту, зате запустив 10 травня щедро анонсований раніше серіал «Черговий лікар». Медичну драму знімала для каналу «Україна» студія Film.ua. Це перший медичний серіал українською мовою, що не може не тішити всіх фанатів українського слова в українському ж ефірі. Останнім часом, до речі, на комерційних каналах його дедалі меншає. Отож, вихід «Чергового лікаря» на одному з найпотужніших телересурсів країни можна лише вітати. Причому сценарій цього разу довірили писати не вічній на каналі «Україна», як пам’ятники Леніну в Криму, Тетяні Гнєдаш, а Юлії Міщенко, колишній солістці львівського музичного гурту «Таліта Кум», та ще й філологові за освітою. Тож дивуватися, звідки в героїв така органічна українська мова (на відміну від більшості українських серіалів, де вона часто-густо штучна), не випадає. Колізії цієї, як її назвали автори, суміші медичної драми з детективом прописано чітко, легко й правдоподібно, діалоги невимушені й часто-густо надзвичайно дотепні. Вони не викликають відторгнення, і для серіалу на каналі «Україна» це велике досягнення. Якщо не революція для всього українського телебачення.

Адже «Черговий лікар» доводить — українська мова в денних серіалах «для домогосподарок» на медичну тему звучить природно. Сподіваюся, що цей досвід візьмуть на озброєння інші продакшни.

Той-таки канал після Дня Перемоги продовжив показ 12-серійного воєнного детективу «За законами воєнного часу» виробництва української студії Star Media («По законам военного времени», позаяк знято його російською з поодинокими вкрапленнями псевдоукраїнської мови). Авторка, зізнаюся чесно, дуже слабко знається на деталях радянської форми часів Другої світової війни чи відзнаках, тож розгледіти, що там теліпається в районі грудей на гімнастьорці героїні Катерини Климової, не змогла. Точніше, геть цим не переймалася. Навіть не розумію, чому такий шквал критики у знавців викликала, як виявилося, медаль «20 лет РККА» в 28-річної героїні. Фільм, як на мене, геть не претендує на сувору історичність. Це воєнний детектив, кожне розслідування в якому триває рівно дві серії, й воно обов’язково успішне. Інтрига розвивається динамічно, цілком за законами, але не воєнного часу, а класичного детективу. Отож, антураж війни тут дуже умовний, не претендує на відтворення найдрібніших деталей побуту чи якихось боїв. Головне — розслідування військовими прокурорами з Києва та Москви (ну куди ж без неї, ріднесенької, та ще й під час «Великої вітчизняної війни»!) кримінальних злочинів на передовій та в умовному тилу. Паралельно великий московський начальник київського військового прокурора намагається вирахувати «крота» в рідному відомстві.

Проте умовність цього воєнного детективу така, що подеколи викликає подив чи й відторгнення. Надто ж (я знов за рибу гроші!) у сценах із мешканцями сіл на Київщині. Одна з них, коли слідчі приходять до її хати, де квартирує підозрюваний, німецький, як виявляється згодом, шпигун, відповідає на їхні запитання чомусь ламаною українською. Інша, до якої підходить персонаж Панкратова-Чорного, до речі, відвертого «кримнашиста», спілкується з ним чистісінькою рязанською говіркою, з неминучими «чьо». Діти, які вимагають у цього персонажа-водія прокуратури грошей за ще не зловленого сомика, теж блискуче володіють російською. Це в селі під Києвом! У 1941 році! На цьому місці умовність серіалу «про війну» переходить здорові межі, й ловиш себе на думці, що його можна далі й не дивитися.

Незважаючи на всю свою любов до жанру.

Бліцкриг у Верховній Раді щодо призначення Юрія Луценка генеральним прокурором транслювали 12 травня, в четвер, наживо кілька каналів — «Рада», «UA: Перший», 5-й, «112 Україна», «Еспресо». Отож, про градус пристрастей глядач міг судити не з вуст оглядачів, а з побаченого на власні очі.

13 травня «ТСН» у всіх випусках, починаючи з 12-ї, показувала досить розлогий сюжет про те, як нового генерального представляли прокурорському корпусу України. Ну, мабуть, не всьому, а лише обраним, бо весь цей корпус і в палаці «Україна» не вмістився б. Кореспондент навіщось бігала залою за заступником генпрокурора Юрієм Севруком, намагаючись узяти в нього коментар. Зрештою прокурору це набридло, й він прискорився у своїх спробах зайняти місце в перших рядах.

Сюжет цей був прекрасний тим, що оператор узяв великим планом обличчя «обраних». Судячи з їхніх виразів, нічого доброго для себе від нового призначення вони не чекають. А отже, як казала секретарка Вірочка в «Службовому романі», «хорошие сапоги, надо брать».

У п’ятницю, 13-го, авторку зачепив черговий сюжет циклу Нового каналу «Аферисти в мережах» (саме так, а не «Аферисти в сетях». Писали б уже тоді «Аферисты в сетях», бо тут одне слово написано українською, а два інші — російською). Але сам сюжет, а точніше, без перебільшення, подвиг ведучої циклу Христини Лебідь, вразив до глибини душі. Хоробра й безумно харизматична Христя (Крістіна, як вона сама себе називає) вирішила вивести на чисту воду діяча, який запрошував дівчат на нібито професійну фотосесію для крутого глянцю, а сам за допомогою фотошопу робив із їхніх знімків банальну порнографію. І шантажував жертв свого «мистецтва» розсилкою цієї бридоти друзям у соцмережах, якщо ті не заплатять за знімки чималеньку суму. Христина наважилася піти в лігво цього порнографа після того, як до неї звернулася одна з його жертв. Грошей для шантажиста (10 тисяч гривень, на хвилиночку!) дівчина не знайшла й після оприлюднення її змонтованих нелюдом-фотографом порнофото в соцмережі змушена була виїхати з міста, аби хоч якось убезпечитися від потоку бруду, що вилили на неї колишні друзі, побачивши ці «пікантні» фото. Знявшись у костюмі покоївки і в спокусливих позах, Христина разом із колегами встановили камеру в під’їзді, де відбувалося жорстоке дійство, а самі почали вистежувати місце проживання лиходія. Тим часом рівно за тиждень, як і було обіцяно, Христині надіслали її фото. Що напхав горе-фотограф до рота моделі, глядачеві не показали, але кожен, хто бодай раз у житті бачив порно, може дуже жваво це уявити. Телефонний дзвінок шантажиста, який вимагав 10 тисяч гривень за те, що не розішле своїх бридких «шедеврів» у соцмережі, містив стільки запіканих матюків, що їх вистачило б на групу «Ленінград» на чолі з самим Сергієм Шнуровим.

Але справедливість таки перемогла, і горе-фотографа пов’язала поліція, що прийшла на допомогу знімальній групі Нового каналу. Від убивчого компромату, який він досить необережно зберігав у власному ноуті, відкрутитися вже не вдасться. Роблячи подібні сюжети, ведуча дуже ризикує, але розраховує на тих, хто її підтримує — знімальну групу Нового каналу та, в разі потреби, поліцейських. Тим самим застерігаючи наївних дівчат від подібних поворотів долі. Отож, користь від такої роботи важко переоцінити.

Ніч 14–15 травня для українських фанів не стільки «Євробачення», скільки української учасниці пісенного конкурсу Джамали, стала «валідольною». Так, звісно, першого місця Джамали в Стокгольмі чекали. На неї сподівалися, але ж це геть непередбачуване «Євробачення», де перемогу часто-густо отримують не найкращі, а найепатажніші. Тож ейфорія після оголошення результатів побила всі національні рекорди імені хештегу #перемога. Тріумфальні кадри трансляції на «UA: Першому» змусили половину країни не спати до ранку.

15 травня, коли Україна поминала жертв політичних репресій і на всіх телеканалах горіли свічки, скорботу знову ж таки явно витіснила нестримна радість від перемоги Джамали — сюжети про «Євробачення», репортажі зі Стокгольма та кадри зустрічі співачки в аеропорті «Бориспіль», нескінченно трансльована композиція співачки «1944» заважали сповна віддатися скорботі. Хоча й не всім — 5 канал, скажімо, транслював наживо меморіальні заходи в Биківнянському лісі. Звісно ж, за участі Президента Порошенка. Тут уже вийшло, як у поезії Олександра Олеся — «З журбою радість обнялась». Зрештою, для нас подібні збіги в часі знакових подій настільки рідкісне явище, що раз на віку можна й змішати радість і смуток в одному телевізійному коктейлі.

Фото - скріншот з програми «Шустер live»