Історія №1

ЗМІ вибухнули новиною: в Польщі дитину народила жінка, що за два місяці до пологів померла від раку мозку. Новина на перший погляд видається футуристичною і дещо сюрреалістичною, але погляньмо на це з позиції гуманізму й прав людини.

1. Хвора на рак у термінальній стадії має секс із чоловіком. Я ставлю під сумнів добровільність цього статевого акту (припускаю, що не одного, оскільки вагітність наступає тільки в «плідний» період – 4–5 днів на місяць), але, звісно, не можу знати цього напевно.

2. Чоловік хворої на рак у термінальній стадії не запобігає вагітності. Можливо, він думав, що хвороба жінки робить запліднення неможливим. Але, якщо у подружжя був добровільний секс, не отримати уточнення щодо цього питання вже є негуманним по відношенню до організму жінки. Оскільки вагітність може різко погіршити стан хворої. Схоже, для католицької Польщі презервативи й аборти – більше зло, ніж смерть людини.

3. Жінка, що перебуває на 17-му тижні вагітності, помирає. Її тіло штучно підтримують у стані, достатньому для внутрішньоутробного розвитку плоду. Зазвичай такі медичні методи дозволяють підтримати життєдіяльність деяких органів протягом кількох годин. Потім їх забирають для подальшої донорської пересадки. «Гинекологи поставили цель – продолжить функционирование организма матери хотя бы до 25-й недели беременности. Это минимум, когда ребенок может получить шанс жить». Тут є все: футуризм, сюрреалізм, попирання етики. Жінка – інкубатор для виношування дитини – такий наратив ситуації, яку доносить новина. Нехай вагітна мертва. Проте інтереси плоду задовольняються інвестуванням (припускаю, великих) грошей задля підтримання його життя. Хтозна, скількох людей могли б урятувати ці кошти. Інтереси плоду, який, можливо, буде життєздатним і стане польським громадянином, як бачимо, вищі за інтереси інших польських громадян або людей із інших країн.

У цій новині не представлений інноваційний метод продовження життя, вона жодним чином не розкриває нам бажання самої жінки мати дитину чи не мати її. Сухе повідомлення про удачу медиків примусити тіло мертвої жінки «виносити» ембріон до терміну, достатнього для позаутробного існування плоду. Така мораль.

Історія №2

Ця історія почалася з твіту-допису звичайної британки про те, що вона є чайлдфрі, тобто не бажає мати дітей. Холі Броквел (так звати дівчину) не очікувала масштабної засуджуючої кампанії проти своєї особистої позиції. Англомовні видання називають це харасментом, тобто вербальним агресивним переслідуванням. «Я отримала багато насправді відразливих особистих коментарів та ідей про мій вибір», - розповідає Холі Броквел. Дівчину називали безсердечною, егоїстичною, невігласкою. Їй пропонували отримати психіатричну допомогу та зробити операцію, аби вона ніколи більше не могла говорити; чоловіки коментували, що жінка, яка не хоче мати дітей, хвора на голову. Вона отримала більше 100 особистих повідомлень у Facebook, які не змогла читати через їхній різкий зміст і форму. Подив викликає така прискіплива увага громадськості до особистого вибору звичайної людини.

Після означеного твіту Холі стала відомою, з нею робили інтерв’ю західні видання. Холі відстоювала право жінки мати вибір: бути репродуктивною чи продуктивною. Вона пішла далі у відстоюванні права жінок на власне тіло: оголосила, що наразі залучена до боротьби проти медичної системи, яка не дозоляє їй зробити стерилізацію через високий ризик змінити думку. «Звичайні люди та лікарі незчисленну кількість разів говорили мені, що я можу змінити свою думку щодо цього. Це логічно. Але запитайте себе, чому вони не говорять так само жінці, що вирішила народити у 26? Обидва вибори є рішеннями назавжди, тож чому змінити думку і захотіти стати мамою можу я, а ті, хто стали мамами, не змінять своєї?» (Holly Brockwell, The telegraph, lifestyle, 26 березня 2016 року)

Я не знайшла підтвердження вікових обмежень у Британії, проте в Росії мінімальний вік перманентної стерилізації жінок становить 35 років за умови, що в жінки вже є принаймні одна дитина. Або до досягнення нею 35 років, якщо вона має двох дітей. Формально в Україні та Білорусі процедура дозволена із 18-річного віку.

На сьогодні Холі виповнилося 30, і після чотирирічної боротьби вона нарешті отримала дозвіл на стерилізацію за власним бажанням. Коментарі до цієї звістки були не менш агресивними – до риторики додався меседж, який продукували переважно чоловіки: «Тобі не варто хвилюватися через вагітність, з тобою тепер все одно ніхто не захоче кохатись». Крім даної риторики, посилилися звинувачення, що Холі є «егоїстичною та такою, що шукає уваги».

Натомість, сама Холі пише у власному блозі про операцію зі стерилізації так: «Мені не потрібна зворотна контрацепція. 10-хвилинна малоінвазивна операція може вирішити цю проблему назавжди. Тож неймовірно, що у віці майже 30, у 2015 році, мені доводиться боротися, аби отримати право на це медичне втручання». Менш радикальні контрацептиви Холі відкидає через те, що таблетки провокують у неї симптоми захворювань, а внутрішньоматкова спіраль викликала сильні побічні ефекти у її кількох знайомих.

Як бачимо, не лише канонічна католицька Польща дозволяє собі розглядати жінку не як особистість, а як апарат для відтворення людей. В країнах, на які ми рівняємося, рівень нетерпимості так само високий.

Історія №3

«Ми можемо обирати, чи завагітніти в 16,

проте не можемо відмовитися від материнства у 29.

Здається, наші рішення беруться до уваги тільки тоді,

коли вони співпадають із традиціями»

(Холі Броквел, інтерв’ю ВВС, 22 листопада 2015 року).

Чи працює це правило в нашому суспільстві? Я впевнена, що у нас воно більш жорстке. Дівчинка, що завагітніла у 16–17, так само агресивно засуджується (slut-shaming), як і жінка, що в 29 не готова до дітей. Підтвердження першій тезі можна знайти майже в кожному випуску шоу «Вагітна у 16». На другій зупинимось розлогіше.

Історію про доведену до самогубства народжену інтерсексною людину, що була соціалізована як дівчина, можна бачити в проекті «Я соромлюсь свого тіла» (СТБ).

Обидві дитини в сім’ї Куропатових народилися інтерсексами. Тобто їхні статеві ознаки не дають можливості однозначно визначити їхню стать. На сьогодні в нашій країні існує вимога, за якою у випадку народження інтерсексної людини їй мають зробити хромосомний аналіз для визначення генетичної статі. Проте давайте дивитися правді у вічі: генетичний аналіз – дорога процедура. Формально вона має бути безкоштовною, але спробуймо здати аналіз крові в районній поліклініці безкоштовно. І якщо сім’я не може його оплатити, дослідження не зроблять взагалі або відкладуть на невизначений термін. І це у великих містах. У містечках та селах ані медицина не готова до таких викликів, ані самі породіллі. Найчастіше, за принципом найменшого спротиву, з новонародженої людини «майструють» дівчинку.

«Порожня балія» – так цькували «сестру» героя шоу Івана/Іванни Куропатової. Згодом людина наклала на себе руки. До спроб вдавався й Іван/Іванна, оскільки відчував себе чоловіком у жіночому тілі, мав приклад «сестри» та також зазнавав насмішок. Обидві інтерсексуальні людини, про які йдеться у цій історії, не мали права вибору, за яке бореться Холі Броквел. Їхні реалії – обов’язок відповідати очікуванням і звичаям, які тим міцніші, чим менший і віддаленіший населений пункт від крупних міст. У великих містах, де статистично вища освіченість населення, більша кількість людей і менш тісні міжособистісні зв’язки, простіше вести приватний, закритий спосіб життя та легше уникнути харасменту. Проте, як ми бачимо з вищенаведених історій, навіть жителька Лондона не уникла травлі за небажання мати дітей.

Коротко підведу підсумок цих історій. Бінарність статей в нашому світі, в тому числі, продиктована вимогою до репродукції. Різні тіла надто ускладнюють життя, тому кожна без виключення людина має бути означена через свою стать. І якщо вона є жінкою – обов’язково бути плідною. «Найвища місія й завдання» жінки в суспільстві – народити й виховати дитину. Будь-яка жінка, що «не виконує» задачу, примушується (історія №1), висміюється і засуджується (№2) або переслідується аж до заподіяння собі смерті (№3). Жодна жінка не має права уникнути долі розмноження перед обличчям людства. І ЗМІ, покликані нейтрально подавати інформацією, часто приправляють її своїм ставленням. Захопленням щодо історії №1, скептичним спостереженням щодо історії №2 та жалем, проте не грубим засудженням людського невігластва в історії №3.

Фото - скріншот з YouTube-каналу ТСН