У нашому суспільстві розповсюдженою є практика цькування людей, які не відповідають уявленням про «правильне», «хороше» тіло. Вимоги до зовнішності, за класикою жанру, висуваються до жінок, які мають бути молодими (або виглядати такими), стрункими, з фігурою типу «пісочний годинник»: вузька талія, середнього розміру стегна, великі груди, довгі худі ноги. В рекламній візуальній продукції, серед ведучих прогнозів погоди та, особливо, ведучих музичних телеканалів не зустріти жінок ненормативної зовнішності. Єдиним винятком колись стала Руслана Писанка. Але Руслана уособлювала «національну ідею» «пишної краси». Крім того, її фігуру коригували до формату «трохи збільшеної норми», залишаючи силует «леді Х». Ненормативних жіночих тіл майже немає навіть серед репортерок новин чи ведучих авторських передач (програм про подорожі, хобі, інших тематичних).

Промовистим, на мою думку, є шоу «Від пацанки до панянки». В ньому нормативна тілесність подається не пасивно через відсутність прикладів інших тіл, а активно – через нетерпимість до розмаїття (diversity). Загалом це шоу є квінтесенцією унормованості для жінок у всьому: поведінці, зовнішності, способі мислення. Останнім поштовхом до написання цієї колонки став сюжет, в якому жінок, різних за сімейним станом, досвідом, сексуальністю, грубо заганяють до трафарету.

Один із уроків присвячений фізичній формі. Учасниць публічно зважують, а результати оголошують всьому колективу і телеглядачам. Я не говоритиму про те, що це неетично, з цим складно сперечатися. Все-таки ці жінки беруть участь не в цільовому шоу «Зважені та щасливі», де вага є предметом основної уваги, змістом змагань і задачею для зміни в результаті участі в шоу. У випадку, як цей, параметри ваги, академічної успішності та інші є винятково особистою справою. Отже, доступ до результатів може мати обмежене коло людей, і телеглядачі до нього точно не належать. Таким чином працює, наприклад, освіта в Канаді, де успішність є приватною справою, про яку інформують тільки батьків. Підсумкові оцінки учнів розсилаються батькам у заклеєних конвертах. Відтак, вони можуть самі вирішити, як і про які оцінки повідомити своє чадо. Учні не втягуються у змагальний процес за кращу оцінку, їхня мотивація до навчання не викривлюється бажанням вищого балу замість осягнення суті предмету.

Оприлюднюючи вищеназвані дані в нашому культурному контексті, де вага є предметом сорому чи гордості для жінки, людина демонструє свою владну позицію над тими, чиї показники виголошуються. Саме в нашому суспільстві кілограми формують людей із перевагою (вага в нормі) і вразливістю (поза межами норми) за цією конкретною ознакою. Таким чином, формується ієрархія. Далі – гірше. Всім, чия вага перевищує уявлену режисер(к)ами шоу норму, вручили цільний шмат сала вагою, відповідною до «надлишку» кожної із «заважких» дівчат. «Скільки сала наїли, стільки й отримали», – коментує роздачу закадровий голос. Це не просто боді-шеймінг, це приниження гідності в агресивній манері.

У тому ж випуску, що й історія з показовим зважуванням, учениць запросили до уроку для перевірки самооцінки. Жінки отримали завдання вербально змалювати свою зовнішність для художниці, яка мала писати портрети учениць, знаходячись за ширмою. Згодом мисткиня малювала другий портрет для кожної з дівчат з натури. Звичайно, після «толерантного і підтримуючого» заняття з показовим врученням відзнак дівчата демонструють занижену самооцінку. «Вот такая девочка может нравиться мужчинам?» – коментує портрет учасниці вихователька «Школи леді». «Что из этой девочки в жизни может хорошего получиться?» – аналізують портрет іншої учасниці. «Значит, я себя так не люблю, что я себя так описала?..» – рефлексує одна з дівчат, якій напередодні дали 13-кілограмовий «трофей». Якщо продовжити аналіз саме цього епізоду, то дівчині, яка обрала маскулінну самопрезентацію, ставлять запитання: «А ти вказала в самоописі, що ти жіночна?» Шоу демонструє явну гомофобію через коментарі інших учасниць щодо дівчини, що ідентифікується лесбійкою. Я не зупинятимусь на розборі – можливо, комплексним аналізом цього шоу стане інша колонка. А поки повернемося до боді-позитиву, якой тотально відсутній у нас.

Погляд убік

Давайте поглянемо на ставлення до тіл на Заході, з яким ми любимо порівнювати наші суспільні події й процеси. Тут і тут можна ознайомитися з прикладами кампаній по самоприйняттю і бодіпозитиву. Від загальних питань (шрами і висипи, форми) до дуже вузьких, як, наприклад, видимі наслідки обсесивно-компульсивних дій тут і тут, або вітіліго – тут. Головна сторінка журналу Time присвячена новині випуску Барбі «розміру плюс». Після читання західної преси здається, що весь світ об’єднався задля деконструкції нормативності у зовнішності, створення комфорту для людей з дуже різними тілами. В цей самий час (і це важливо) в «українському телевізорі» соромлять наочністю «зайвого жиру». У розвинених суспільствах роблять прості інфографіки, через які мотивують довідуватись більше про кейс-сторі позитивного ставлення до тіла, нас же унормовують по всіх параметрах. Ми поглиблюємо розділення за групами (в даному випадку – на основі статі), повернення до уніфікованих статево-рольових моделей, сортування людей за категоріями.

На американському ТБ є схоже шоу Ladette to lady. Проте воно не формує дискурсу, тому що на штатівському телебаченні є й інші шоу, і вони деконструюють норму. Наприклад, He’s a lady, суть якого – в змаганні чоловіків за якомога органічнішу залученість до стереотипно жіночих ситуацій. В межах шоу вони стають активними носіями «традиційно жіночих» ролей:

• перебування в жіночому колі у типово жіночих обставинах із несексуалізованим змістом;
• виконання ролі подружки нареченої;
• розгулювання в жіночому образі в громадських місцях, перед сім'єю й друзями;
• участь у конкурсах краси та ін.

Реаліті-шоу в США – дуже варіативний продукт на будь-який смак. Він дає вибір різним цільовим аудиторіям, які також можуть бути й консервативними. В західному ТБ присутні ненормативні тіла, люди з різноманітною сексуальністю, різними ідентичностями. Я не хочу сказати, що західне ТБ є еталоном, там теж є «вузькі місця», проте терпимості до відмінностей там незрівнянно більше. В Україні немає жодного шоу, яке б деконструювало, наприклад, статево-рольову норму. Натомість наш телеконтент робить гендерні стереотипи ще «махровішими».

Дуже складно формувати критичний погляд на суспільні процеси, якщо жодна з державних програм в освіті, культурі чи дозвіллі не навчає критичності, а натомість продукує й поширює стереотипність і нормативність. Мої колонки вихоплюють маленькі шматочки процесів, через які я показую, як можна про це думати, замість того, щоби просто споживати.

Фото - скріншот «Від пацанки до панянки»