Так от, нову програму цілком присвячено світському життю Києва. Репортерська біганина з мікрофоном і перенесення на екран її результатів здійснюється у досить жорсткому режимі – як у старому доброму радянському агітпропі, “вранці – в газеті, ввечері – в куплеті”. Буквально “з коліс” 10-хвилинна передача монтується, титрується, оздоблюється підписами (жодного разу не пропущено й не переплутано імен та посад тих, до кого звертаються із запитаннями!) і цього ж вечора видається в ефір. Коли зазначити, що такий темп підтримується п’ять днів на тиждень, то це дійсно вражає – враховуючи незмінний склад нечисленної знімальної групи й те, що в подібному режимі досі працюють лише інформаційні служби, значно більш потужні.

Звичайно, наповнення програми напряму залежить від об’єкту висвітлення. Там, де предмет дійсно є, сюжет виходить насиченим (минулого тижня це були виставки Голосія, Пояркова-Пінчука, “Українці-українці” Гайдая, “Сезони моди”). Там, де все менш розбірливо й структуровано (приміром, на вечірці “Гала-радіо”), – як то кажуть, “коні не винні”: Тетяна Гончарова все одно демонструє уїдливість, оперативність (побачивши людину з мобільником, ведуча мертвою хваткою чіпляється у неї із запитанням, якими такими враженнями від побаченого вона щойно ділилася), знання київської тусовки в обличчя – і навіть особисту хоробрість (так, на одній із виставок їй довелося впоратися із двома художниками напідпитку, котрі активно її “клеїли” й намагалися відібрати мікрофон).

Такий темпераментний “наїзд” з боку знімальної групи витримують далеко не всі співрозмовники. І це їх мобілізує – треба ж бо, нарешті, вчитися бути публічними людьми, якщо вже ми позиціонуємо наявність на рідному хуторі світського життя і стильної тусовки!

Ще один плюс – інтрига, якої автори передачі досить успішно дотримуються. Власне артефакти (картини, скульптури, модні колекції тощо) на екрані не є головним об’єктом, камера чіпляє їх досить побіжно, бо у фокусі – люди. Отже, якщо краєчком зачеплене дійсно зацікавить глядачів – вони матимуть змогу відвідати виставку (або подивитися розгорнуті телесюжети вже про самі покази мод) і скласти особисту думку – без розгляду в упор, крупним планом, без чиїхось категоричних оцінок… Тобто, реклама мистецьких та інших подій виходить дійсно ненав’язливою.

Як, власне, і пряма реклама, що завдяки їй, певне, передача і функціонує. Вона теж досить делікатно існує у краєчку та у титрах – кому треба, той побачить.

Отже, дебют програми “Вуаля” можна вважати вдалим.

Подивимося, як буде далі, бо досить скоро з’ясується, що одні й ті ж люди – скрізь, і, за відомою цитатою, “завузьке є коло цих революціонерів”.

Рецепт тут, видається, може бути лише один: “коло” треба збільшувати. Перш за все – за рахунок розширення жанрового асортименту об’єктів висвітлення.

Звичайно, автори програми обирають їх із певних власних міркувань – і це їхнє право. Але поза увагою поки що лишаються події з царини музики, театру, кіно, де повно зовсім іншої, але не менш “світської” публіки.

Зрозуміло, що шоу Полуніна як імпортований продукт навряд чи має стати предметом спеціального розгляду, проте на минулому тижні (тут я, як патріот власного фаху, можливо, надто перебільшую значення театру, та менше з тим) сталися прем’єра “Екватору” – широко розрекламованого “першого оригінального вітчизняного мюзиклу бродвейського зразка” – та “Ромео і Джульєтти” у Молодому театрі за участі й присутності, зокрема, відомих телеперсон…

Власне, тільки розширення палітри й у змозі убезпечити програму від тупцювання на одному місті й, зрештою, “виснаження ґрунту”.

З іншого боку, різноманітним “тусовкам за інтересами”, котрі надто застрягли кожна у власній “ніші”, час уже об’єднуватися у повноцінне світське життя, чому програма “Вуаля” цілком може посприяти як “колективний агітатор і пропагандист”.

Якими ще можуть бути її резерви?

Дуже хочеться “нав’язати” Гончаровій напарника на зміну – задля чергування, задля різкого контрасту щодо іміджу й ритму існування.

Здається також, що робити такій програмі вихідні у суботу й неділю (тобто у максимально насичені мистецькими подіями дні) означає, по суті, власними руками руйнувати обраний формат.

І щотижневий дайджест зараз є просто переліком подій – а від підсумкового випуску очікуєш якщо не оцінок, то, принаймні, бодай якихось коментарів уже на свіжу голову.

Так що яскравий старт – це хороша заявка, і програма, безперечно, одразу виявила свою життєздатність – тож має у властивому їй самій темпі швидко вибиратися з пелюшок.