Що вже гріх ховати, новий проект “Інтера” - ток-шоу «Ключовий момент» із ведучою Наталкою Сумською - припав журналістці Зіні Підалькіній до душі. Не тому, що програму зроблено ідеально, ні. Навіть навпаки, перші, “несміливі” та “цнотливі” проколи “Ключового моменту” втішали її неабияк. Розуміла Зіна, що поки програма не стане відлагодженою часткою ТВ-механізму, який, як Молох, руйнує все на своєму шляху, поки не перетвориться на фіксований продукт, доти існуватиме в ній подих життя і щирості. “І це на ТВ!” – бовкнула вражена Зінка, яка давно забула, що і там може бути момент хоч якоїсь імпровізації.

В фокусі “Ключового моменту” – людська історія... Тобто три історії. Нічого дивного, здавалося б, і несподіваного... Так само і в Нагієвських “Вікнах” та “Тягарі грошей”, так само і в “Хочу і буду” з Герасим’юк чи в “Без табу”... Так само, як і в інших ток-шоу. “Так... Але не зовсім – подумала Підалькіна – Якщо у проектах Нагієва та Герасим’юк людська історія перетворюється на шоу-сенсацію та подається як перчений пиріжок із родзинками, від котрого часом нудить, то в “Ключовому моменті” усе набагато скромніше, а тому і привабливіше”... З проблем, з якими приходять гості до студії, не робиться сенсації, ніби вирішено, що не слід виставляти на показ героям свої “заячі груди та курячі ноги”, а краще зосередити увагу на вирішенні усіх “наболілих” питань.

Наталія Сумська, яка вперше виступає у ролі телеведучої, існує в кадрі стільки, скільки і потребує викладення тої чи іншої історії гостей. Попри те, що вона “зірка” українського театру, особа розкручена і масами глядацькими шанована, на її персоні увага не акцентується. Усе стримано, як і мусить бути там, де у щирій бесіді вирішуватимуться людські зруйновані стосунки. Увагу віддано гостям та їхнім, смикаючим душу, історіям. До речі, твердження, що актриса чи актор не можуть бути гарними телеведучими, тому що у специфіку їхньої професії входить нівелювання своєї особистості, у випадку із ведучою “Ключового моменту” спростовується. “Чарівний магнетизм… Блискавична реакція, здатність вести бесіду просто, не заглиблюючись у пафос – думала Зінка, дивлячись на Сумську – Хоча… без нього, рідного українським телеведучим, до болю “щирого” вболівання за долю співрозмовника і тут не обійшлося”… Було видно, що Наталка Сумська поки що лише освоює роль телеведучої, і саме акторська внутрішня органіка та гостре “відчуття правди” не дозволяють їй з головою “пірнути” у фальшивий запал щодо оцінок теми.

До студії приходять схиблені на своїх історіях та проблемах люди... Перша тема другої програми - жіноча дружба... Подруги посварилися через красеня-моряка п’ятнадцять років тому. Одна з них жила із моряком та дискомфортом від цієї події протягом цих років та мріяла про примирення... І ось дивовижна нагода – “Ключовий момент”. “Неймовірно! – вигукнула Зінка і збагнути було важко, чи то дівчина радіє за подруг, які на “Інтері” таки примирилися, чи-то віри не йме до історій, які їй знов пропонує ТВ. Далі в студії з’явилися коханці - їй 50 років, йому 23. Матір хлопця проти їхнього шлюбу і, прийшовши до студії, думку щодо цього не змінила. І на останок – дядько, котрий до нестями любить племінника. Але… Як казали герої Булгакова, людей зіпсувало квартирне питання, так і тут. Дружина дядька, рідна тітка хлопця, продала дім своєї матері, записаний на племінника, і останній їм це не вибачив. І наслідок – стосунки зруйновані, юнак припинив спілкування із горе-родичами. “Так-таки, та не так!” – вигукнула Підалькіна, побачивши, як знаходячись під впливом чарівної Наталі Сумської, юнак хутко пробачив бідолашного дядька.



“Ось і весь сюжет”... – промурмотіла Зіна. Хіба що ще в кадрі з’являються листоноші - приємні кралечки в уніформі “Інтера”, які і розносять запрошення для гостей. Ось вони в Алупці, Одесі, в Києві на Русанівці… “Ви така-то і така-то? – питають й посміхаються, як моделі на сторінках глянцевих журналів – Ось вам, запрошення”… Це могло б додати у хід розмови в студії жвавості і розмаїття людських реакцій, але імпровізація у текстах дівчаток була відсутня, тому міні-сюжети із врученням запрошень виглядали однаковими, і говорити про це Зіні не схотілося. Замислилася: чому теми у “Ключовому моменті” вирішуються без заглиблення у суть проблеми... Наприклад, проблему другої пари – різниця у віці - було Наталкою Сумською позначено ще на початку сюжету. Але чому у нашому середовищі вважається нормою, що чоловік удвоє старше своєї нареченої, а коли навпаки, то це вже аномалія – цього дівчина в передачі не почула. І хотіла б, бо і сама не може до кінця розібратися у цьому питанні... І так в кожному сюжеті, ніби-то не докрутили гайку автори проекту, не до кінця продумали усі переваги свого “Ключового моменту”...

“Може, “Ключовий момент” відображає реальний стан сучасної людини? – спало на думку Підалькіній - І не здатна вона на вирішення приватних стосунків без зайвої допомоги”... І подумалося Зіні, що спочатку усі ці людські комунікативні проблеми вирішував за людину психоаналіз, далі, у тоталітарних структурах, цю роль на себе перейняв “всюдисущий” соціум, а потім до цього процесу долучилося і ТБ - замінило поточні проблеми людини на міраж “складного” серіального життя. І наслідок – глядачі у студії з надією за допомогою ТБ вирішити, на кшталт казкових попелюшок, всі свої наболілі проблеми...

Зіні приємно було спостерігати, як на її очах із людьми ЩОСЬ відбувалося, бо гості, запрошені до “Ключового моменту”, артистичністю не наділені, нівроку стидалися, красномовством і зухвальством не хизувалися (як, наприклад, герої “Вікон”). Одне слово, поводять себе так, ніби і справді велику надію у своєму доволі скромному житті на телебачення покладають, і так часом самі від цього розчулюються, що глядачі у студії “Інтера” сльози час від часу з лиця змахують. “А може, і справді сьогодні одна із задач ТБ – не глобальність – подумала дівчина – а саме такі невеличкі поступи у вирішенні і реальній допомозі безпорадній сучасній людині”... Щоб надто “Ключовим моментом” захопилася Зіна, то ні. Та хоч би й що було, а видовище все ж таки настрій їй трохи підняло, бо в ньому є хоча б натяк на життя, на імпровізацію…