Скандал навколо ток-шоу Савіка Шустера, до участі в якому ведучий запросив російського політолога та журналіста Максима Шевченка, спровокував рішення Нацради щодо попередження каналу «112 Україна». У відповідь - багатогодинний марафон в ефірі цього каналу, під час якого багато говорилося про утиски свободи слова в сучасній Україні. Але цей прецедент викликав дискусію й усередині професійного середовища - і щодо дій Нацради, і щодо дій самого Шустера.

«Детектор медіа» продовжує дискусію статтею свого постійного автора Бориса Бахтєєва. Готові почути й інші думки.

Тільки-но з'явившись у своєму відновленому ток-шоу, Савік Шустер спровокував загальноукраїнський скандал, учергове опинившись у центрі загальної уваги. Піар - у даному разі самореклама на крові? Чесне виконання журналістських обов'язків, як їх розуміє Шустер?  

Відповідь мав би дати відкритий лист Шустера. Мав би розставити всі крапки над «і». Але не дав і не розставив. Бо варто сказати: відкритий лист Шустера просто нафаршировано пересмикуваннями. Й оскільки сам Шустер - далеко не пересічний обиватель, залишається припустити єдине: він свідомо маніпулює. Навіть тут. Навіть у момент істини. Бо сам той відкритий лист є квінтесенцією маніпулятивності.

«Украинцы воюют за то, чтоб ими не управляли такие как Владимир Путин или Максим Шевченко». А може, українці воюють за те, щоби ними не керував узагалі ніхто сторонній - ані такі, як Путін та Шевченко, ані такі, як Зюганов та Жириновський, ані такі (задля прикладу), як Нємцов та Ходорковський? Насправді ж українці просто воюють за свою країну, й будь-які персоналії тут - хоча б тут! - є глибоко вторинними. Шустер же й тут - навіть у даному разі! - не може, а чи не хоче злізти зі свого улюбленого коника обговорення персоналій, які затуляють собою й країну, й події. Не може позбутися таблоїдності в обговоренні політичних, навіть кричущих політичних питань. Не буде, мабуть, перебільшенням стверджувати: саме Савік Шустер свого часу став в Україні законодавцем моди на персоніфікацію політичної інформації - моди, яка наробила чимало лиха й полегшувала маніпулювання аудиторією, бо будь-яку тему провокувала розглядати ad hominem, тобто переходячи на особистості.

Ще 2006 року в одній зі статей ваш автор привертав увагу до того факту (а факт тим часом нікуди не зникав), що навіть під час обговорення в шоу Шустера суто внутрішньоукраїнських проблем на прямому зв'язку неодмінно з'являвся хтось із Москви, який менторським тоном уставляв свої п'ять копійок і безапеляційно вказував, як українцям належить повестися. Це міг бути Владимир Жириновський, міг бути Александр Дугін, це міг бути Борис Нємцов, це могла бути Валерія Новодворська, але роль їм було відведено завжди одну й ту саму - роль головних арбітрів і високих учителів, як нам тут, в Україні, жити. Була й іще одна особливість: московський «верховний арбітр» був неодмінно один; дискусій між росіянами з приводу українських подій не пригадати жодного разу. Цим створювалося враження беззаперечності й беззастережності слів тих «арбітрів» - мовляв, ви тут, у своєму мурашнику, з'ясовуйте стосунки, а авторитетне слово з Москви - от воно. Що скандальнішим було з'ясування стосунків між присутніми у студії, то вагомішими видавалися слова московського «ревізора».

І якби не ця передісторія - хто знає: може, й появу на екрані Шевченка було би сприйнято інакше? А так - неможливо ж розпочати сприймати шустерівське шоу з чистого аркуша!

Шустер: «Вы ведь помните, откуда корни такой позиции. Весной 1940-го, когда нацистские власти приказали всем евреям оккупированной Дании надеть повязки с желтой звездой Давида, король Дании и все члены его семьи вышли со звездой Давида на груди, и большинство народа последовало их примеру». А це тут до чого? Яка аналогія між російським пропагандистським брехуном і наклепником Шевченком та шляхетним і безстрашним королем Данії?

Аналогія, виявляється, в самому Шустері: «Если б я жил и работал в то время и существовали бы сегодняшние технологии, я б несомненно пригласил в прямой эфир короля Дании Кристиана Х и Йозефа Геббельса, пропагандиста идеи расового превосходства. Я бы демонстративно пожал руку короля, но не нациста». Ну, просто як у пісні: «Он бы подошёл, я бы улыбнулась». Бо зовсім не факт, що Християн Х захотів би ділити ефір із Геббельсом, а тим паче з ним дискутувати. Навіть під страхом покарання. Навряд чи й Геббельс допустив би, щоб із ним хтось публічно дискутував.

Савік Шустер навіть не помітив, як він зробив те, чого цивілізована людина робити не мусить: він увів нацистський режим і одного з його стовпів до контексту демократичної політики. Він висловив толерантність до нього. Не кажучи вже про те, що самої змальованої ситуації бути не могло: Геббельс та його товариші не лише пропагували расову зверхність, а й утілювали її в життя - й це втілення здобуло назву Холокосту. То чи не відгонить цей шустерівський пасаж наругою над мільйонами жертв?

Що ж до нашої ситуації, то перевірити, чи потиснув Шустер руку Шевченкові, немає змоги - як на мене, самий факт запрошення вже був потисканням руки.

Ще Шустер: «За 10 лет войны в Афганистане, с 1979-го по1989-ый, я проработал репортером на стороне афганских муджахедов в общей сложности 36 месяцев. Я хотел понять за что умирают и убивают афганцы. Мои репортажи публиковались везде, в том числе в Советском Союзе, благодаря "Радио Свобода". КГБ меня возненавидело и ненавидит до сих пор. Думаю, что слова муджахедов в моих репортажах оскорбляли чувства родных и близких погибших советских солдат. Но люди должны знать, за что власть посылает молодое поколение умирать и убивать». Й тут прониклива неточність: «Радіо Свобода» російською мовою та «публікувати в СРСР» - це все ж геть неоднакові речі.

А тепер - відверта маніпуляція. Річ у тім, що, як уже проводити паралелі між афганською війною та нинішньою, то «муджахеди» - це якраз українська сторона! Адже це українці захищають свою землю, як тридцять років тому афганці, це до нас, як тоді до Афганістану, вдерлися російські «антифашисти»! Й це в нас сьогодні «російських військ немає!», як тридцять років тому в Афганістані «війни не було», а «обмежений контингент радянських військ» «допомагав місцевим жителям» і «саджав дерева». Радянські ЗМІ брехали про ту війну майже так само, як нинішні російські брешуть про цю. А чи Шустер цього не бачить, не розуміє?

«Парижский убийца Шериф Куаши перед смертью дал интервью телевидению». Усе так. Тільки зверніть увагу: «паризький убивця». «Ворог», як пише сам Шустер. Не експерт. Не виголошувач «поважної думки». І на ток-шоу його як рівноправного гостя не запрошували - упевнений: не лише через фізичну неможливість.

Бо одна річ - інтерв'ю з убивцею: просто по-людськи цікаво зрозуміти, що ним рухало. Важливо це ще й для того, щоб якось уникати страшних убивств на майбутнє. Інтерв'ю - воно й є інтерв'ю, окремий, завершений і самодостатній журналістський факт.

І зовсім інша річ - вмонтовування ворога в контекст дискусійного шоу, власне, в дискусійний контекст. Запрошення його до дискусії - чи не так це виглядало? Тим самим і факт російської агресії було перетворено на дискусійний, й оцінка тієї агресії перетворилася на предмет суперечок. На щось таке, що дозволяє різнотлумачення й різні думки, на щось неоднозначне й таке, що має як негативи, так і позитиви. Публічна дискусія завжди має на увазі, що один із дискутантів правий, а інший ні, причому хто правий, а хто ні, на початку дискусії невідомо. Тож кривавий російський пропагандист, хоч би що там казав Шустер, виступив у ролі сторони, яка, в принципі, може виявитися правою.

Зрештою, якби омріяна Шустером дискусія між Геббельсом та данським королем відбулася, про що вони могли б дискутувати? Поганий нацизм, а чи, може, хороший? Висока в печей Аушвіца ефективність, а чи з економічного погляду новація себе не виправдовує? Хто з цих двох правий, а хто ні? Скандал, звісно, був би ще той - а ще що?

То чи не зізнався тим самим Шустер, що скандал у студії та довкола неї - це й є його ідеал, і заради його досягнення він не стане гребувати нічим? Чи не зізнався, що, коли йдеться про скандал, для нього не існує нічого святого?

І саме в цьому полягало те, що викликало громадський осуд. Зрештою, в Шевченка - безліч взірців його пропагандистської продукції. Якби Шустер узяв кілька з них і навів як ілюстрацію - це виглядало б зовсім інакше. І аудиторія, повірте, отримала б повне уявлення про позицію, мотивацію й навіть психологію російської сторони. І проти такого мало хто заперечував би. І Савік Шустер як досвідчений телеведучий і просто розумна людина це чудово розуміє.

Фото - скріншот з ефіру