Минув рік, відколи Україна пережила перший у своїй історії кривавий шок - розстріли на Майдані. До суду наразі дійшла лише одна справа - щодо участі в убивствах трьох службовців «чорної роти» спецпідрозділу «Беркут». Але ще у вересні минулого року командира підрозділу Дмитра Садовника суддя Печерського суду Світлана Волкова відпустила під домашній арешт, з-під якого той втік, а двоє його підлеглих просто відмовляються свідчити.

За цей рік українцям довелося вислухати чимало версій щодо того, хто ж таки розстрілював майданівців 18-20 лютого минулого року. Але жодна з них не має залізобетонних для суду доказів. Тим часом змучені й розлючені черепашачою ходою слідства рідні загиблих Героїв поволі доходять до краю, потребуючи хоч якихось прямих відповідей на прямі запитання.

Розібратися, хто ж усе-таки вбивав людей на Майдані, взялися журналісти ICTV. 18 лютого на каналі відбулася прем'єра документального фільму-розслідування «Чорні тіні Майдану».

Анонси обіцяли нечувані повороти й ексклюзивні версії.

«- Це як повторення справи про вбивство Кеннеді: є відео, очевидці, але до відповіді - хто ж був замовником - суспільство фактично не наблизилося. Очевидна млявість Генпрокуратури вражає: затримані троє беркутівців відмовляються свідчити, впевнені у своїй безкарності. Слідчі вперто навіть не розглядають версію про те, що на даху готелю "Україна" працювали снайпери, - розповідає шеф-редактор проекту Ірина Соломко. - Ми провели власний слідчий експеримент, допитавши як очевидців з боку мітингувальників, так і поранених міліціонерів, щоб докопатися до істини».

І справді, автори його спробували погодинно дослідити, як, звідки і, головне, хто, вбивав протестувальників 20 лютого 2014 року. Того дня, коли бійню було нібито закінчено. Нібито - бо, як показав цей рік, усе тільки починалося.

Отже, перед нами коротка передісторія 20 лютого. Закадровий голос сухо повідомляє, що після кривавих подій 18‒19 лютого, зрозумівши, що знавісніла влада піде на все, протестувальники почали озброюватися, готуючись відповідати вогнем на вогонь. Щоправда, як показує одна з учасниць  Майдану, журналістка Олена Шевчук, тих, хто мав вогнепальну мисливську зброю, було не більше п'яти-семи осіб.

І саме того дня було вбито 13 правоохоронців і 49 протестувальників. Один із головних спікерів фільму, Андрій Парубій, командир самооборони Майдану, припускає - вбивства беркутівців були натуральною провокацією, що мала підняти градус протистояння, довівши його до паніки і, як наслідок, хаосу, де не вцілів би ніхто.

Самі екс-беркутівці, за законами жанру, запнуті в чорне й зі зміненими голосами, з екрана твердять: по них стріляли снайпери, причому фронтально, в обличчя й живіт. Але вони так і не встановили, звідки летіли кулі.

В «Чорних тінях Майдану» задіяно всі можливі для розслідування прийоми, за винятком хіба що ролевих реконструкцій. Останні тут геть недоречні, адже після Майдану залишилися мільйони документальних кадрів, де видно, як падали поранені й мертві, як панічно тікали внутрішні війська від Жовтневого палацу, або ж - як стріляли «люди в чорному». І саме на «чорну роту» Садовника, що зайняла позиції внутрішніх військ біля Жовтневого, ставлять у слідстві. Бо це чи не єдина зачіпка у всій величезній справі про масові вбивства на Майдані впродовж 18-20 лютого.

Але, як зізнається на камеру голова Слідчого управління Генпрокуратури, куди передали справу з МВС, Сергій Горбатюк, ті двоє службовців «чорної роти», які залишаються під вартою, відмовляються від свідчень. А неспростовних доказів слідство проти них не має, хоча певну частину вини цих підозрюваних в убивствах 33 протестувальників можна довести непрямо.

Хто все-таки стріляв у правоохоронців? Це запитання авторів фільму до його спікерів так і повисає в повітрі. Екс-беркути вважають, що по них палив невідомий снайпер, який сидів у приміщенні Консерваторії. Андрій Парубій розповідає, що там під час перевірки на прохання альфівців, які звернулися по допомогу до самооборони Майдану, не знайшли жодного снайперського гнізда. Так само, за твердженням Сергія Горбатюка, не могли стріляти і з готелю «Україна», хоча всі бачили відео, на якому людина направляє зброю на Майдан зі слухового вікна на даху будівлі. Це, як каже закадровий голос, очевидна постановка, щоб відволікти увагу допитливих від реального снайпера.

Один із експертів фільму - теж закамуфльований фахівець із контрснайперського підрозділу, вибудовує на моніторі траєкторії кульових уражень, показуючи найбільш імовірні точки снайперських гнізд. Найімовірнішими в цьому сенсі є клуб Кабміну та Нацбанк.

Але всі ці трасології разом із балістикою ніяк не допомагають визначити, хто ж таки вів вогонь як по майданівцях, так і по беркутівцях. У розпорядженні авторів - знову ж таки лишень версії. За однією з них, відстрілювала обидві сторони протистояння так звана третя сила, на яку деякі експерти покликаються вже не перший місяць слідства.

На думку Андрія Парубія, це представники російських спецслужб, завезені сюди ще в грудні. Про що його попередили того ж місяця українські спецпризначенці. На користь цієї версії, наголошується у фільмі, є й жовті стрічки на уніформах «чорних тіней». Ці розпізнавальні знаки тоді використовувалися лише спецпідрозділами ФСБ.

Версія про участь третьої сили в розстрілах на Майдані, як на мене, найбільш логічна. Інакше чим пояснити відхід силовиків із вигідних у всіх стратегічних сенсах позицій, на яких вони надійно закріпилися напередодні? Коли весь периметр Майдану вміщався в п'ятачок навколо сцени, що або хто заважав їм вичавити протестувальників, остаточно зачистивши площу, де залишалася жменька самооборонців?

Відповідь на ці запитання глядач не почув ані від екс-беркутівців, ані від протестувальників, на очах яких гинули побратими. «Беркутам» наказало відступати начальство, а майданівцям ішлося про те, щоб вижити самим, витягти з-під лінії вогню поранених і мертвих. Чого, до речі, зі слів очевидців-спікерів фільму, снайпери не дозволяли зробити, повсякчас поливаючи вогнем увесь периметр протистояння.

Логічно було би припустити - силовики побігли з Майдану не тому, що злякалися протестувальників. Адже вони, навпаки, могли заманити останніх у пастку, зімітувавши відступ, а опісля розвернутися й покінчити з небагатьма сміливцями, озброєними дерев'яними щитами й палицями. Проте позірно монолітна лава внутрішніх військ усе-таки спершу похитнулася, а далі й побігла. Хто міг налякати їхніх командирів, як не більша, невідома й безжальна навіть до умовно своїх сила?

Хоча учасники проекту, ті самі екс-беркутівці, розповідають: рішення відійти від Майдану їхні командири ухвалили після того, як у підлеглих підрозділах дедалі збільшувалася кількість поранених і вбитих. Зі сцени, як запам'яталося одному з екс-беркутівців, учасників фільму, пролунало: «Не стріляйте в спини своїм!». Після організованого відходу «беркутів», за словами цього спікера, озвірілий, озброєний палицями натовп кинувся навздогін за правоохоронцями. З чого випливає - колишні, тобто тодішні правоохоронці підозрюють, що їх ранили та вбивали таки озброєні майданівці, а не російські ефесбешники.

Тінь підозри на майданівців щодо вбивств беркутівців кидають і деякі ексклюзивні подробиці дня 20 лютого від Андрія Парубія. Останній зізнався: того дня в нього просили зустрічі іноземні посли, занепокоєні тим, що з Західної України до Києва везуть величезну кількість зброї. Командир самооборони запропонував послам такий собі шантаж: якщо ЄС запровадить санкції проти Януковича, зброя до Києва не доїде.

Автори фільму, дізнавшись від Сергія Горбатюка, що Андрій Парубій досі не допитаний у справі Небесної сотні, чомусь не здогадалися поцікавитися в самого нинішнього віце-спікера Верховної Ради України, що саме завадило йому прийти на допит до ГПУ й відповісти на запитання слідчих. Хоча мали чудову нагоду для цього. Відтак не менш чорна тінь підозри в темному «договорняку» з «силами зла» падає в фільмі й на самого Парубія. 

Тим часом остання снайперська куля влучила у Володимира Мельничука о 16.39. На цьому криваві жнива скінчилися, але досі не скінчилося слідство.

Як наголошує закадровий голос, встановити істину в цій справі заважає відсутність документації, яку активно знищували силовики саме 20 лютого.

Всі ці вже відомі факти дають авторам фільму підставу вважати, що слідство гальмує й плутається у версіях не тому, що більшість доказів зникла, а через брак волі нинішніх керівників у силових відомствах. Бо вони, на думку очевидців лютневих розстрілів, не хочуть притягти до кримінальної відповідальності своїх підлеглих. Котрі служать там само, де й служили рік тому.

Ці звинувачення у круговій поруці силовиків, відповідальних за розслідування, автори охоче підкріплюють фактами про нібито навмисне спилювання дерев, у яких застрягли кулі снайперів. А також - неправильним оформленням речових доказів. Адже криміналістка, яку запросили до коментарів автори фільму, твердить - сплющена куля, точніше, її фото, геть неправильно задокументовано. Тож не може бути прийнята судом у якості речового доказу, бо на ній елементарно відсутня криміналістична лінійка, що допомагає встановити розміри предмета.

Закінчується це телевізійне розслідування геть песимістичними словами одного з учасників торішніх подій: «Третій майдан не буде кому влаштовувати, бо півмайдану в землі лежить». Він має на увазі не лише загиблих у лютому 2014-го, а переважно тих, хто після Майдану пішов воювати на схід. Кількість їхніх втрат незмірно більша за Небесну сотню.

Небезпечні висновки, яких доходять автори «Чорних тіней Майдану», можна спростувати лише одним - знайти реальних убивць і покарати їх за реальні злочин. Утім, боюся, що має рацію Карл Волох, який в ефірі каналу «112» 15 лютого сказав, що всю правду про Майдан ми дізнаємося нескоро. Можливо, в іншому житті.

P.S. Увечері 19 лютого глава Служби безпеки України Валентин Наливайченко в ефірі каналу «1+1» звинуватив помічника президента Росії Владислава Суркова в тому, що він керував снайперськими групами іноземців на Майдані Незалежності в лютому 2014 року.