Напевне, вашому автору мусить бути соромно, проте життєвий і творчий шлях жінок, котрих вважають видатними, мене цікавить надзвичайно мало. Звісно, є винятки. Проте з легендарних жінок, чиї життєписи є в мене на книжковій полиці серед іншої подібної літератури, живою легендою є лише співачка Мадонна. Решта - Мерилін Монро, Едіт Піаф, Лені Ріфеншталь, Агата Крісті, Ева Перон. У фільмотеці є байопики про Валентину Сєрову, Галину Брежнєву (теж свого роду легенда), збираюся уважніше переглянути серіал «Фурцева». Хоча згоден: цікавішими можуть стати все ж таки живі люди...

Не знаю, чи вималюється після цього якась картина, що свідчить про моє сприйняття світу. Та, аналізуючи вподобані персоналії, дійшов висновку: життєписи саме цих жінок приваблюють мене мінімальною присутністю в їхніх історіях мелодрами. Натомість кожна з цих особистостей переживала драму, іноді відповідну навіть до античної трагедії. І драми ці, до речі, найменшою мірою були пов'язані з коханням-зітханням. Тож анонс нового проекту власного виробництва каналу «Україна» під назвою «Легенди», який стартував в ефірі 18 листопада, зацікавив такого мужчину-шовініста, як ваш автор, насамперед двома речами.

Перше - обіцянки розповіді про складний і тернистий шлях до успіху. Хто не звертав уваги, нагадую: персональний шлях до успіху кожної людини, не важливо, жінка це чи чоловік, найменшою мірою лежить у площині приватного, особистого життя. Навпаки, любов та романтичні стосунки частіше заважають іти вгору й рости над собою. Бо кохання - почуття егоїстичне: успішна особистість на якомусь етапі стає публічною, отже перестає належати тільки йому/їй. Що дуже скоро стає причиною конфліктів, аж до биття посуду об голову того, кому не далі як учора співав романси. Тож, вирішив я, сльозогінної мелодрами тут або не буде, або вона буде в мінімально припустимій для моєї психіки пропорції.

Друге - перспективи побачити жінок, котрі стали обличчями певної епохи та навіть певною мірою визначали її. Будь-який шлях до успіху та будь-яку, навіть маленьку перемогу слід розглядати саме через призму часу, коли перемога досягалася. Тому глядачам розширяють світогляд, пропонуючи не егоцентричних персонажів в інтер'єрах їхніх затишних буржуазних помешкань, а героїв чи, точніше, героїнь певного часу. Котрий на всіх підставах вважається нашим часом - адже ми теж жили поруч із легендами, і маємо бути щасливими жити в один із ними час.

Обидві обіцянки після кількох переглянутих фільмів циклу я як глядач і як мужчина дещо піддав корекції.

Скажімо, три історії - про оперну співачку Олену Образцову, балерину Ніну Семизорову та фігуристку Ірину Родніну - справді об'єднані не розповідями про щасливе чи нещасливе (що бажаніше для глядачок із носовичками) кохання. Для всіх трьох Радянський Союз став золотою кліткою. Головний ризик для кожної - не перестати раптом бути затребуваною, а стати невиїзною. Тобто втратити з волі Комуністичної партії та радянських чиновників право їхати на гастролі за кордон, перетинати «залізну завісу». Аби не втратити це право, жінки навіть погоджувалися віддавати державі майже все, що заробили на гастролях тяжкою працею. У цьому ж контексті проблема, котра виникла в Семизорової з першим танцюристом СРСР Марісом Лієпою, лежить не в площині особистого життя і не є сопливою мелодрамою - маємо драму двох талановитих людей. котрих тримали в радянському полоні та могли поламати життя лише через те, що за кордоном чоловік і жінка наважилися погуляти вдвох, не стежачи за часом.

Ірина Хакамада, Алла Сурикова та Олександра Марініна подані як жінки, котрі обрали питомо чоловічі професії. Це теж здебільшого вкладається в прокрустове ложе концепції циклу, хоча в мене особисто, при всій повазі до фільмів режисера Сурикової та до неї особисто, є певний сумнів щодо її впізнаваності саме на фоні певної епохи. Перша жінка - режисер комедій швидше є суто культурним феноменом, аніж епохальним явищем.

Але серія, котра об'єднала співачок Ніну Матвієнко, Едіту П'єху та Нані Брегвадзе, зазначену концепцію, як на мене, значною мірою перекреслює. Склалося враження, що легендами ці три непересічні жінки стали не завдяки своєму таланту, наполегливості та впертому просуванню через терени до зірок, а винятково через тріщини в особистому житті. Вибачте, якщо комусь таке порівняння здасться некоректним, та все ж таки варто провести паралель із Галиною Брежнєвою. Чия «легендарність» напряму пов'язана з амурними пригодами, за якими, забери відомих чоловіків та коханців із кримінального світу, нічого в жінки в житті не лишиться. П'єха, Брегвадзе та меншою мірою, але так само - Матвієнко в інтерв'ю сходять до розповідей, котрі годилися б для світських хронік більше, аніж для циклу про знаменитих жінок. Причому всі три, напевне, не змовляючись, погано приховують образи на супутників свого життя. Насилу стримуючись, аби не вихлюпнути всю жовч на адресу зрадливого роду чоловічого. Саме в цьому епізоді, мені здається, портретів на фоні епохи не вийшло - епоху затьмарила волога в жіночих очах.

Коли ж говорити загалом про добір героїнь, ваш автор хоч і розуміє, чому так, але все одно трошки збентежений: чому вибір видатних жінок сучасності, котрих обожнювали та носили на руках, обмежується громадянками Росії, України та у випадку з Нані Брегвадзе - Грузії. Відповідь я знаю: інтерв'ю, скажімо, з Мадонною, Софі Марсо, Іоанною Хмелевською чи Демі Мур провести складно, затрати значні, і наші глядачки в одних країнах із ними не жили. Тобто, не зможуть спроектувати їхні історії на себе. Натомість постає питання такої собі вибіркової міжнародності проекту. Бо, з одного боку, українські жінки серед представлених легенд заявлені досить широко, але з іншого - обличчями нашої країни є лише Ніна Матвієнко та Ада Роговцева. Бо Алла Сурикова, Ніна Семизорова та Олександра Марініна на території України лише народилися. Сурикову взагалі мала батьківщина образила: студія імені Довженка створила молодому режисерові неможливі умови для реалізації...

Таким чином, бачимо в проекті не той перелік легендарних жінок, котрий відразу уявляють собі пересічні обивателі, а тих, кого обрали на цю роль автори проекту. Сумнівів у тому, що всі вони - достойні, в мене немає. Просто хочеться не обмежувати свого уявлення про талановитих та успішних жінок героїнями з переважно російським громадянством.