За підсумками прем`єрного показу, який відбувся 8 листопада, проект власного виробництва телеканалу «Україна» з науково-пафосною назвою «ДНК-портрет нації» (сценарій Іларіона Павлюка, постановка Володимира Рибася) показав досить високі результати. Здається, цифри на виході перевищили навіть найсміливіші оцінки менеджменту каналу. Прем'єрі передувала досить широка презентація проекту, за кілька тижнів фільм повторили в ефірі.

Але згаданий хороший результат досить умовно співвідноситься з широким представленням результатів роботи цілої команди. Аналітики підтвердять: у більшості випадків гучна презентація на виході дає в гіршому випадку мінусовий, у кращому - нульовий результат. Так само повторний показ у ранковий час 24 листопада обумовлений лише нормальним ставленням каналу до продукту власного виробництва, а не сакральним: «На прохання телеглядачів». Успіх окремо взятого проекту «України» та команди пана Павлюка слід розглядати та аналізувати ширше - як новий тип телевізійних історій, котрі реально хочуть і готові дивитися українці.

Я наперед згоден із усіма претензіями, які готові висунути колеги до мене як автора цього тексту (замазуха тощо. - А.К.), та з іншими, висунутими вже до авторів проекту. Мовляв, інформація про походження українців - ні, не так, із великої літери, Українців - знаходиться в вільному доступі. Все це описано в книжках, обсмоктано в інтернеті як на спеціалізованих сайтах, так і на форумах. Тож не треба великого розуму й великих грошей, аби поїхати до Німеччини, здати в експериментальну лабораторію зібраний в українців генетичний матеріал, замовити експертизу, отримати результати, назвати їх «шокуючими» й подати глядачеві цю телестраву, приготовану за рецептом такого собі науково-популярного детективу а-ля Ден Браун.

Адже і без каналу «Україна» кожен грамотний українець знає: ми - нащадки аріїв. Саме їхні гени складають майже половину ДНК кожного задіяного в проекті постачальника генетичного матеріалу. Й за великим рахунком - кожного, хто народжений в Україні чи має українське коріння. Бо до уваги брався середній результат. Скептики готові сміятися навіть із того, що дослідники в фільмі пішли далі: довели науковим шляхом, що українці ведуть свій початок навіть не від, вибачте за тавтологію, аріїв, а від жінок не встановленого поки походження. Бо зачинають чоловіки. Але виношують та народжують - жінки. Обираючи собі батьками своїх дітей переможців, у нашому випадку - згаданих всує аріїв.

Це всі претензії до проекту й до результатів клопіткої роботи знімальної групи, чи їхній перелік розшириться, на цю хвилину мені не відомо. Я напевне знаю інше: арійське походження українців справді не новина, та всяку стару казку можна й варто розповідати на новий лад. Так, хтось мусив додуматися перевірити цю легенду за допомогою сучасних наукових експериментальних технологій. Генетичний код не лише пересічного українця, а й відомих людей на кшталт співака Олександра Пономарьова та актора Богдана Бенюка встановлюють, можна сказати, в режимі реального часу на наших очах. Хоча, звісно, між здачею аналізів та отриманням результатів минає певний період. Відкриття в Руслани Писанки та Альони Вінницької невідомих навіть їм самим прадавніх генетичних зв'язків - маленька сенсація в рамках проекту, проте - не сенсація всеукраїнського масштабу. Постановочні зйомки - лише на належному рівні, більше нічого сказати не можна.

Словом, чесноти проекту, починаючи з очевидності висновків, можна при бажанні досить легко перетворити на його недоліки. Головним із яких буде сакральне: «Ну і шо? Кого ти хотєл удівіть?». Професійно розказану просту історію можна, за українською народною традицію, звести до формули «надто все у вас, хлопці, просто». Тему, котра, як російська влада в жовтні 1917 році, буквально лежить на поверхні, без проблем можна обізвати затяганою та надто банальною. І відмовка: «Спробуй зроби сам!» наштовхнеться на відповідь: «Давайте бабло - зроблю!». Незалежно від сказаного та несказаного, фільм «ДНК-портрет нації» все ж сподобався глядачам, що засвідчили відповідні рейтинги.

Але тут варто зупинитися й окреслити трошки іншу проблему: глядачам, виявляється, дедалі частіше подобається телепродукт, виробництво якого не перетворилося на систему та не стало основним орієнтиром телевізійних менеджерів. Документальні, науково-популярні фільми, серіали, навіть повнометражні телефільми - це те, що ми в Україні переважно закуповуємо і не часто запускаємо в лінійне системне виробництво. Цим українське телебачення кардинально відрізняється навіть від російського, на чому не так давно наголосила Дарина Фіалко, нинішній гендиректор російського каналу ТВ-3, а не так давно - співробітниця каналу «1+1», у своєму інтерв'ю газеті Cinemotion (№35, 2012). За словами пані Фіалко, реаліті-шоу (де звичайні люди міняють зовнішність, одружуються, співають, танцюють, готують та виконують інші задані продюсерами завдання) на російському телебаченні - продукт допоміжний (виділено мною. - А.К.). Прайм-тайм же займають документальні фільми й серіали власного виробництва (виділено мною. - А.К).

У нас же все чомусь навпаки: реаліті-шоу дешевші, тому вони виробляються для праймів, практично дублюють одне одного, танці та кулінарія контрпрограмуються, проте корисної для себе інформації, навіть такої ніби елементарної, як аналіз ДНК нації - нуль цілих нуль десятих. Знаєте чому? Бо розказати найпростішу історію треба вміти й хотіти, саме в такий послідовності. Так само, як варто хотіти та вміти її вислухати - це вже до телевізійного менеджменту.

Свого часу ваш автор високо оцінив зусилля тих, хто робив «Танці з зірками», «Україна має талант!», «Міняю жінку». Далі лишаюся при своєму: професіонали лишилися професіоналами. Проте вони та їхні колеги з року в рік, від сезону до сезону розповідають одні й ті самі історії. Згоден, все це далі мусить лишатися в ефірах. Проте саме як допоміжний продукт, котрий справді бути належної якості. Тоді як документалістика, науково-популярні та ігрові фільми - ось заради чого глядачі, не побоюся цих слів, усього світу вмикають свої телевізори. І окремо взятий проект про визначення генетичного коду українців красномовно це доводить - вкотре судимо за цифрами.