Здається, дуже простий категоричний силогізм. Перше: міліція з народом, як сама міліція вустами своїх речників постійно каже. Друге: журналісти теж із народом, бо виробляють продукт, затребуваний народом. А саме - програми журналістських розслідувань. У нашому випадку це «Гроші» на «1+1» та «Знак оклику» на ТВі. Вони ж цьогорічні фаворити преси, пошановані «Детектор медіаю». Третє: якщо у своїх програмах журналісти незалежно від каналу постійно лають міліцію за бездіяльність, прокурорів та суддів - за вибіркове правосуддя, а систему в цілому - за прогнилість, то чи може це означати, що журналісти - проти народу, з яким нібито міліція?

Ні, ця задачка, складена за схемою університетського підручника з логіки, за даних умов не має правильного рішення. Проте якщо поміняти полюси, і поставити питання так: якщо журналіст перебирає на себе функції міліції та розповідає про свою роботу народу, і тим самим створює улюблені народом програми розслідувань, у такому разі журналіст... реально починає асоціюватися з правоохоронцем. Принаймні, в Україні.

Аби не плутати вас далі, скажу відверто: на жаль, це так не є. За даними, котрі журналісти розповсюджують у телесюжетах та публікаціях для мільйонів громадян, самі автори можуть хіба отримати по голові просто біля власного будинку. Як це нещодавно сталося з журналістом програми «Гроші» Дмитром Волковим, котрий вивчав принципи розподілу елітної землі під забудову в Вишгороді та околицях. Проте факти, котрі оприлюднюють журналісти, якщо й цікавлять правоохоронців, то лише для того, аби колеги почули від речників МВС: «Справа на контролі. Ми працюємо». Хоча на позір і це не виглядає надто переконливо.

Тим не менш, у мене, як і в сотень тисяч глядачів, усе одно втримується стійке переконання: ігнорувати згадані факти - це вже злочин. Таким чином, міліція та служителі Феміди не менш упевнено асоціюються в нас зі злочинцями в погонах та суддівських мантіях. Одні ловлять не тих та вибивають покази, інші - судять не тих та саджають надовго, а разом усі вони - українська система захисту людей від злочинності.

Чи всі факти тут пересмикнуті? Візьмемо за приклад програми розслідувань, котрі виходили на ТВі та «1+1» 8 та 10 жовтня.

Скажімо, у випусках «Знаку оклику» на ТВі сама студія досить аскетична. Артем Шевченко, не вдаючись до жодних спецфектів та постановок, короткими рубаними фразами готує нас до занурення в черговий сюжет. Починається все зі стрільця з «Каравану», і тут Шевченко теж подає приклад не рубання з плеча, а обережності у висновках. Він попереджає про небезпеку героїзації того, кого впізнали як Ярослава Мазурка, 38 років, народженого на Львівщині. Охоронці з «Каравану» були далеко не янголами і, як показує багато разів бачене реальне відео розправи над ними, очевидно меншими професіоналами своєї справи, ніж їхній убивця. Визнаючи, що українці вже другий тиждень мають по телевізору та в ЗМІ детектив у реальному часі, Шевченко попереджає людей - будьте обережними в судженнях, не рубайте з плеча.

Натомість «Гроші» на «1+1», програма не менш професійна, має інший стиль - тут з плеча рубають. Починаючи зі студії, де присутні спецефекти на кшталт обведеного крейдою контуру вбитої людини, та завершуючи самим змістом сюжету, котрий починається фразою: «Репортаж із засідки!». Насправді засідка провалилася. Бо репортери «Грошей» вийшли на людину, лише візуально схожу на Мазурка. Але якщо репортерам за це нічого не буде, як і чоловікові, котрого журналісти прийняли за вбивцю з «Каравану», то міліція, знаючи її методи роботи, цілком здатна загребти всіх чоловіків, приблизно того ж віку, чиї прізвища починаються на «М». Ви думаєте, так не може бути? Дуже легко! По героя цього сюжету вже приїжджали, бо пильні сусіди, навіть не прикинувши, що до чого, повідомили, куди треба.

Правильно, в подібних пошуках міліція мусить спиратися саме на громадянську активність та пильність. Але чи довіряєте ви міліції більше, ніж своєму сусідові? Бо буквально перед сюжетом про засідку на псевдо-Мазурка нам показали великий сюжет про Дмитра Волкова за його участю. До речі, без ефектів у студії не обійшлося: тут спалили садові книжки Вишгородського кооперативу, котрі насправді нічого не варті. Але це дурниця, коли далі, вже в сюжеті, міліція пропонує журналістам... самим зайнятися пошуками того, хто напав на колегу. І самим розповсюджувати фоторобот. Може, ще самим скрутити, судити та виконати вирок? В атмосфері тотальної недовіри до правоохоронців, котрі здатні лише стежити за порядком під час нічних автомобільних перегонів на джипах, а коли машини б'ються - тікати, хто швидше й хто куди, це скоро буде варіантом.

Адже журналісти, як видно з сюжетів обох програм, роблять міліцейську роботу інколи краще за міліціонерів. І хоча Артем Шевченко постійно попереджає - можна загратися, його колега ведучий «Грошей» Жан Новосельцев поки що все ж таки не відкидає зовсім ситуації, коли для журналістів ігри будуть важливіші за встановлення істини.

Про тяжіння «Грошей» саме до видовищної складової журналістських розслідувань свідчать і черговий сюжет про «Femen» зсередини, і явно не найновіше відео, зняте в парку Шевченка, коли людям пропонують гроші за підпис проти існування української державності. І хоча ці міні-шоу прекрасно працюють, усе ж таки сюжет про Дмитра Волкова, його роботу, корупцію у Вишгороді та сюжети з попередньої програми - про житіє Віталія Журавського та грабіжників на залізничному вокзалі, котрі є насправді міліціонерами, сприймаються серйозніше для такої досить іменитої програми.

Тож питання, на чиєму боці міліція, і чи замінить її колись журналістика, лишається відкритим як у «Знаку оклику», так і в «Грошах». Якщо перше питання закриється, причому - закриється на нашу користь, користь народу, програми розслідувань поступово втратять актуальність. Бо погодьтеся: коли журналіст ризикує всім заради одного сюжету на 10-20 хвилин, котрий назавтра частиною глядачів забудеться, а міліцією - не згадається - в цьому є щось героїчне. Від Робін Гуда, народного месника. За це програми розслідувань і полюбляє український глядач.

Фото - foto.delfi.ua