Якщо хтось не сміється, лиш почувши слово «гумор», це може означати лише одне: відсутність у того, хто не сміється, почуття гумору. Хоча не так давно, побачивши в інтернеті чергову «фотожабу» на Януковича, ваш автор довго сміявся. Напевне, це свідчить про політичну ангажованість, скажете ви. Гаразд, іншим разом я два дні щиро реготав, дивлячись на фотографію абсолютно незнайомого мені хлопця, намагаючись зрозуміти, як він може працювати моделлю з такими вухами. А знайшовши в газеті історію про те, як на Харківщині мужик прийшов у лікарню з ручним кулеметом Дегтярьова, тамтешній лікар обеззброїв терориста, попросивши просто потримати знаряддя вбивства, і виявилося, що кулемет давно не робочий, ваш автор цілий тиждень користувався успіхом у різних компаніях, читаючи під регіт та оплески цю замітку вголос.

Отже, якесь почуття чи, швидше, відчуття гумору, нехай специфічного, та загалом просто відчуття смішного в мене все ж таки є. Принаймні, хочеться в це вірити. Тоді чому ж я не сміявся, дивлячись прем'єру нової гумористичної програми «Добрий вечір!» на каналі «1+1» (16 березня о 20.15)? Чесне слово, незручно і соромно за себе. Люди старалися, розробляли, якщо вірити інформації на сайті «Плюсів», власний формат, залучали, переконаний, не найгірші гумористично орієнтовані мізки. І все - для того, щоби ваш автор уже на тридцятій хвилині після початку припинив робити спроби хоча б натужно посміхнутися. А попереду було обіцяно ще 60 хвилин, і все - без перерви на рекламу...

Щоправда, не менший сором відчував, порадивши знайомим, набагато молодшим за себе, піти в кіно на фільм «Про що ще говорять чоловіки». Мені загалом близький гумор квартету «И», сподобалася попередня стрічка Дмитра Дяченка «Про що говорять чоловіки». До того ж у залі було повно народу, всі сміялися там же, де і я, та навіть плескали в долоні на фінальних титрах. Тим не менше, мої знайомі з притаманним молодим людям радикалізмом заявили: в мене таки справді немає почуття гумору, раз я вважаю цей фільм смішним. Бо їм було не смішно, тож пішли з сеансу, протримавшись лише півгодини. Отак я зіпсував людям романтичний вечір...

Ці російські стрічки згадав, бо режисером шоу «Добрий вечір!» запросили саме їхнього режисера Дмитра Дяченка. Не часто трапляється так, що роботи одного й того самого режисера будуть на виході викликати таку різко протилежну реакцію.

Можливо, річ не в постановнику, а у висхідному матеріалі. Від режисера вимагалася візуалізація частини людського тіла, яку не лише в гумористичних шоу називають «жопою». А крім цього - бульбашок, котрі з'являються на поверхні води після того, як той, хто сидить у воді, пукає. Пародії на телевізійне ток-шоу, героєм якого був абсолютно розгублений співак Олександр Пономарьов, котрий змушений був якось реагувати на оброблені фотошопом зображення голих чоловіків із його, Пономарьова, зовнішністю. Історії виникнення універсального слова на всі випадки життя - «пи...ц». Та ще багато чого цікавого й, поза сумнівом, дотепного. Придуманого талановитими людьми з метою «зробити нам щось типу смішне на півтори години».

Оскільки з почуттям гумору, як ви зрозуміли, в мене таки проблеми, в попередньому абзаці ваш автор зовсім не жартував. Не можна жартувати, коли розумієш: справді талановиті люди (іншим вечірній прайм на популярному українському каналі просто б не віддали на відкуп) йдуть до сердець українських глядачів шляхом найменшого опору: жартуючи про «жопу». Слово, як і гумор довкола цієї частини тіла - лідер по частоті згадувань у програмі «Добрий вечір!». Особливо смішною, за очевидним задумом авторів, повинна стати фраза одного з персонажів пародійного скетчу, котрий, роздивляючись у підзорну трубу голий зад, показаний йому іншим персонажем, доходить висновку: «У нашего противника одноглазые солдаты с толстыми щеками!»

У потилицю сакральній «жопі» (оце так сказанув! - А.К.) дихає пістрявий та розмаїтий віночок жартів на одноманітну тему сексу. Зокрема, програма містила аж два скетчі однакового змісту: тато віком небагато за 40 (мій ровесник) переживає за свою молоду та ранню доньку. Тільки в першому випадку в батьковій уяві - секс, алкоголь та наркотики, котрим готова віддати перевагу дівчина, йдучи на побачення. А в другому - банальне, без витребеньок, уявлення татуся про те, чим займається його донька проти ночі в своїй кімнаті, куди привела приятеля. Є ще скетч про розлучених, які живуть в одній квартирі, поділеній навпіл. Спочатку голий мужчина спокушає розмірами самі знаєте чого подругу колишньої, веде її для «цього діла» просто в ванну. А обурена колишня проколює виделкою презерватив, захований чомусь у мікрохвильовій пічці. Потім уже жінка приводить на свою територію коханця, вони говорять про оргазм, потому означений коханець починає пити з чоловіком пиво, їсти чіпси й дивитися футбол. І цим скетчі на тему ерекції та оргазму, як ви розумієте, не вичерпуються.

Напевне, все ж таки краще дивитися. Бо, підозрюю, позбавлений емоцій переказ показаного та побаченого справді не викличе у вас навіть пародії на посмішку. Можливо, такий гумор справді сприймається краще, коли дивишся й слухаєш сам, індивідуально? Гаразд, домовимося: реакція на жарти про філейні частини та статеву спроможність завжди суб'єктивна. В такому разі поговоримо про об'єктивніші речі - політичну сатиру.

У програмі «Добрий вечір!» вона присутня. Тут досить багато як для каналу, котрий у випусках новин останнім часом здебільшого декларує політичний нейтралітет, жартів про Путіна. Запитання просте: чому про Путіна? Згоден, персонаж неприємний, і все ж таки вже давно не страшний. Особливо - після того, як йому лихим вітром надуло сльози під час виступу перед прихильниками. Але - де жарти про Януковича? Хоча б у такому форматі? Адже цей персонаж - навіть більший ходячий анекдот, ніж його російський колега. Так, про українську політику можна жартувати не смішно, як у програмі «Яник жжот!» на ТВі, а можна смішно - як це робить кабаре «Веселий песець» там же. Проте все ж таки: чому в згаданій програмі про Путіна жартують, а про Януковича - ні?

Повертаючись до теми, чому талановиті люди видали на виході такий продукт, мимоволі доходжу висновку: це зроблено навмисне. Ми всі, українські глядачі, в цьому винні. Ми жодним чином не намагаємося змінити уявлення про себе як про живих створінь із бодай однією нещасною, не пропитою ще звивиною. Бо все, що робиться на телебаченні, робиться для нас - тих, хто вмикає свої телевізори. Напевне, ми завдали тим, хто приймає рішення про створення того чи іншого телепродукту, серйозної травми. І тепер на нас відіграються за якісь образи.

Приблизно таку історію описала в своєму романі «Гра на чужому полі» російська письменниця Алєксандра Марініна. Там талановита жінка, прекрасний педагог Регіна Вальтер разом зі своїм кращим учнем, чудовим композитором, вирішили помститися світові, котрий їхнього таланту не зрозумів. Не хоче публіка, глядач та слухач, хорошого, тонкого, класного - нате вам, отримуйте погане та жорстоке. Порнофільм із реальним убивством (снафф) під геніальну музику, яка могла би прикрасити достойніший за жорстке порно твір.

Отже, я не маю жодної претензії до авторів гумористичної програми «Добрий вечір!», яка мене, примхливого, не розсмішила. Хоча, наприклад, скетч-шоу «Файна юкрайна» і «Рюрики», серіал «Інтерни» й фільми «Чоловічий стриптиз», «Особливості національного полювання» та «Чотири весілля й похорон» чомусь досі здатні це зробити.

У мене претензії до нас, телеглядачів. Це ми замовляємо жарти про «жопу» та аналогічні веселі картинки. По телевізору показують лише те, що ми хочемо бачити. І говорять про те, по що ми хочемо почути.

Зрештою, це ми своїми смаками формуємо сучасний телевізійний контент. До якого, до речі, маємо потім претензії. Як до депутатів із президентами, котрих самі ж обираємо.

Якщо ж у нас смаки інакші, ми якимось чином повинні дати це зрозуміти керівництву переважної більшості вітчизняних каналів. Адже, зокрема, смішити нас намагаються не лише програмою «Добрий вечір!». Це комплексна та загальна проблема, незалежно від телеканалу, який її наочно демонструє.