«Детектор медіа» публікує два погляди на перший фільм циклу «Алхімія кохання» каналу «1+1» - Інни Долженкової та Андрія Кокотюхи. Цікаво, що автори реплік, підкреслюючи майже одні й ті самі риси фільму режисерів Оксани Струтинської та Максима Бернадських про американських гангстерів Бонні Паркера та Клайда Берроу, роблять цілком протилежні висновки.

Відома американська жінка-гангстер Бонні Паркер росла в бідній родині. Її батьки дуже любили одне одного. Але кохання матері до іншого зруйнувало цей шлюб, тому мама лишилася сама з купою дітей, і єдиною опорою її була Бонні. Дівчина дуже болісно перенесла свої перші місячні, і цей біль викликав у її матері тільки рясні сльози. Ще до того, як зустріти Свого Клайда (саме так, обидва слова з великої літери), Бонні мала кількох коханців, і цноти позбулася з першим, кого любила найбільше. Їй було дуже боляче, але вона терпіла (знову сльози). Своє головне та останнє, як показала історія, кохання Бонні Паркер чекала, працюючи офіціанткою в заштатному кафе, де її домагався власник, а вона, тікаючи від нього в темний льох, плакала, плакала, плакала..

Стоп!

Я захопився. Мене збила з толку назва нового проекту - «Алхімія кохання». Програма з такою назвою вже звично очікується в ефірі Першого Сльозоточивого, він же - канал СТБ. Тому ваш автор спробував накидати перший абзац вражень про ще не бачену прем'єру, уявивши, як би історія легендарних завдяки Голлівуду гангстерів Бонні Паркер та Клайда Берроу виглядала у виконанні тих, хто знімає для СТБ. Та, відповідно, знає вимоги цього каналу до кінцевого продукту, які вкладаються в речення з трьох слів: «Жінка повинна плакати». Як по той бік екрану, так і по цей.

Але, як дізнався ваш автор дуже скоро, тему кохання-зітхання згаданий всує канал не вповні приватизував. Документальний цикл «Алхімія кохання» є продуктом власного виробництва «1+1» і стартував в ефірі «Плюсів» 4 вересня о 13.50. Автори проекту Ілларіон Павлюк та Володимир Рибась вирішили вкотре зайти в стале болото знаменитих історій кохання та перетворити його на ріку, де все тече й змінюється, а отже - дає можливість не вкотре почути неймовірні історії кохання, а й подивитися на них під іншим кутом зору.

Мені як прихильнику хорошого гангстерського кіно видається досить показовим, що цикл відкриває історія Бонні & Клайда (режисери стрічки Оксана Струтинська та Максим Бернадський). Сама тема заборонених стосунків стала дуже актуальною в бунтівні 1960-ті, коли режисер Артур Пенн зафільмував свою найкращу, як одностайно кажуть кінокритики, стрічку «Бонні та Клайд» із Фей Данавей та Вореном Бітті. Але попри це уважний глядач та особливо слухач зрозумів ще тоді, коли гангстерів шпигували свинцем перед чорно-білими камерами: коханням, тією самою любов'ю, за яку видаються реальні стосунки молодих бандитів, там і не пахло. Що й намагаються пояснити спеціалісти, задіяні в цій серії «Алхімії кохання».

Розуміння цього остаточно приходить після фрази психолога Галини Пілягіної: «Можливо, там була любов, але ситуативна. Це якщо говорити про алхімію кохання». Тут варто згадати: одне зі значень терміну «алхімія» - перетворення якоїсь субстанції на золото методом хімічних сполук. Іншими словами, золото, яке робить алхімік - несправжнє, хоч і блищить. Так само Бонні з Клайдом тільки для обивателів були романтичною закоханою парою, а насправді - «займалися любов'ю» переважно в машинах на задніх сидіннях, справляючи щось на зразок природної потреби. Від чого, як сказано у фільмі, Бонні навіть мала проблеми зі статевими органами та втратила себе як жінка, тобто стала безплідною.

Власне, аби стрічка робилася справді про кохання або хоча би з метою когось розчулити, на цій та інших жіночих проблемах Бонні Паркер автори б зосередилися та приділили тяжкій жіночій долі щонайменше дві третини часу. Між тим залучені до участі в фільмі психологи, історики, психоаналітики, фізіономісти, кінокритики та навіть літературознавці аналізують ці дві особистості. Та кожен своєю стежкою, проте - доходять до єдиного висновку: Паркер і Берроу - дві посередності. Двоє персонажів, котрі нічого собою не являли, проте стали знаменитими на всю Америку, а потім - на весь світ. А в посередностей усе посереднє, навіть кохання.

Тому статевий потяг, який двоє бандитів, безперечно, відчували один до одного, було перетворено на романтичну історію насамперед самою Бонні. Вона не лише домінувала в кримінальному тандемі (про це свідчить як реальна, так і кіношна історія парочки), а й займалася, як тепер кажуть, самопіаром: писала вірші та розсилала по газетах за власним підписом. Ну, а Клайд, напевне накручений подружкою, написав листа самому Генрі Форду з подякою за класну модель однойменного автомобіля.

Справжнє кохання публічним ніколи не буває. Натомість його імітація - завжди публічна. І сьогоднішнім глядачам, котрі клюють на освідчення, які роблять персонажі на кшталт Олександра Кривошапка просто з блакитних екранів, варто зробити на це поправку. Якби з історії Бонні та Клайда справді можна було витиснути хоч трохи любовного зілля, це зробив би той же Артур Пенн. У стрічці, як і в реальному житті - лише прив'язаність приречених: майбутнього не було ані в цієї парочки, ані в їхнього сучасника Джонні Діллінджера.

Те, що автори стрічки це розуміють, наочно видно з реконструкцій, котрі відтворюють атмосферу Америки 1930-х років і поведінку молодих Бонні з Клайдом. Усі ці сцени позбавлені навіть натяку на задимлений романтичний флер, що міг би характеризувати сексуальні стосунки героїв історії. Постановка реконструкцій досить стримана, навіть аскетична як для ілюстрації чогось «про любов».

Насправді і реконструкції, й реальна хроніка тих часів, і навіть деміфологізований коментарями кінознавця Дмитра Десятерика голлівудський образ парочки - все це вкупі доводить: не варто всюди, де треба і не треба, шукати таке золото, як кохання. Не всі сюжети варто будувати на штучних любовних історіях і, відповідно, не все в нашому світі таке стерилізоване та мелодраматичне, як думають на СТБ.

Просто любовна історія - це така собі індульгенція, здатна виправдати та прикрити все, що душа побажає. Наприклад, він її вбив, бо дуже любив - чи почав убивати, бо недоотримав любові. А головне: там, де робиться ухил у кохання, в більшості випадків нівелюються соціальні мотиви - звісно ж, на користь емоцій. І, до честі авторів згаданого проекту, до штучної стимуляції чуттєвих рецепторів вони не вдаються.

Наступні фільми циклу «Алхімія кохання», який передбачає загалом 20 історій, буде присвячено аналогічним стосункам відомих людей, котрі нам до цього часу подають як любовні або схожі на любовні: Гітлер та Єва Браун, Ленін та Крупська, Наполеон із Жозефіною, Джіакомо Казанова, справжні Ромео і Джульєтта тощо. Звісно, хочеться, аби до цього переліку додалися історії Олександра Довженка та Юлії Солнцевої, Нестора Махна та Галини Кузьменко, або - письменника Андрія Головка, котрий розстріляв свою родину, яку теж, напевне, любив... Проте українцям потрапляти в загальний контекст, мабуть, ще не час.

Ілюстрація - rutracker.org