Україна не братиме участі в пісенному конкурсі «Євробачення» 2015 року. Про це заявив очільник НТКУ Зураб Аласанія. Було названо й причини: фінансові («у нас банально немає грошей») та політичні проблеми, що наявні в Україні, російська агресія на сході, а також майбутня трансформація НТКУ з державної на суспільну. «Не до веселощів зараз в Україні», - так можна резюмувати наведені аргументи.

За словами Зураба Аласанії, Україна веде переговори про транслювання півфіналів та фіналу конкурсу, попри навіть неучасть нашої країни. Голова НТКУ висловив сподівання, що перерва триватиме лише рік, і вже 2016 року Україна зможе повернутися до участі.

У цьому зв'язку хотілося б нагадати одне з фундаментальних правил проведення конкурсів «Євробачення»: країна, яка не транслює конкурс або транслює його не повністю - незалежно від того, чи бере в ньому участь її представник, а чи не бере, - тим самим позбавляє себе права брати участь у конкурсі наступного року. Демонстрування конкурсних концертів у запису не під час їхнього проведення, а пізніше прирівнюється до нетранслювання. Іншими словами: якщо наступного травня на Першому національному телеканалі не буде прямої повної трансляції з Відня, перерва для України не обмежиться одним роком.

Перерви в участі різних країн у конкурсах «Євробачення» - взагалі-то, річ досить звична. Скажімо, Польща пропустила два роки поспіль - 2012-й та 2013-й. Інша річ, що в Польщі популярність цих конкурсів є нижчою, ніж в Україні, та й успіхи в поляків незрівнянно скромніші, ніж в українців. До того ж для Польщі, яка вже десять років є членом Євросоюзу, набагато менш актуальною, ніж для України, є проблема підтвердження своєї європейської ідентичності та демонстрації цієї ідентичності; їй, на відміну від України, не потрібно показувати свою долученість до загальноєвропейських справ за кожного можливого приводу.

Що ж до наведених паном Аласанією аргументів, то вони - принаймні на перший погляд - видаються слушними й поважними. Але чи аж настільки слушними й поважними, щоб відіграти роль вироку?

Найпершою обставиною, що дивує, є час, коли було оголошено про відмову від участі. Конкурс відбуватиметься у травні. Дедлайном для остаточного рішення про участь або неучасть є кінець лютого - початок березня; іноді переговори тривають аж до кінця березня. Зазвичай про свою відмову країни заявляють не раніше, ніж у грудні. Нині надворі вересень. Як і що буде за півроку, а тим паче за дев'ять місяців - того сьогодні не зможе сказати ніхто, й навіть Зураб Аласанія. Принаймні, хотілось би сподіватися, що війна до того часу все ж таки скінчиться.

Тож коли заява про відмову від участі лунає у вересні, це більше скидається на демарш, на грюкання дверима з ідейних міркувань.

Так, різноманітних проблем було б не уникнути. Зокрема такої: на окупованих територіях Криму та Донбасу українське телебачення вимкнено. А якби ЄМС зараховувала голоси, віддані з цих територій, за російські - це означало б, що поважна міжнародна організація ad hoc визнала ці території за такі, що належать Росії. Проблема? Ще й яка! Утім, нинішнього року вона принаймні щодо Криму вже існувала - й вихід було знайдено. Відмовлятися під цим приводом від участі в конкурсі - це, даруйте, «відірвався ґудзик - не піду на іспит».

Фінансові проблеми? Як ми вже з'ясували, плати за трансляцію однаково не уникнути. Існує ще вступний внесок - така собі плата за участь, а якщо вже зовсім точно - участь у покритті витрат на проведення конкурсу. Офіційний сайт www.eurovision.tv про суму внеску мовчить, інші респектабельні джерела - теж. Англомовна «Вікіпедія» en.wiwkipedia.org/wiki/Eurovision_Song_Contest лише зазначає: фінансування конкурсів відбувається зі спонсорської допомоги, витрат країни-організатора та внесків країн-учасниць.  Країни «великої п'ятірки» є найбільшими платниками - отже, кожна країна, кожна телекомпанія платить по-різному?

Знайшлися дані www.finance.ua/ru/~/2/0/all/2014/01/06/316310, що ніби 2014 року внески становили понад 100 тисяч фунтів стерлінгів. Утім, джерело веде мову про «Европейский языковой союз», що нібито саме він проводить конкурси «Євробачення», про «потерю интереса к конкурсу», «зияющие дыры в карманах БОЛЬШИНСТВА (виділення моє. - Б.Б.) стран-участниц», а наприкінці матеріалу велемудро зауважує: «Граждане, которые сидят дома перед телевизором и смотрят страсти на сцене, лучше и удобнее, чем граждане, которые сами эти страсти разжигают» - одне слово, «сегодня ты играешь джаз, а завтра родину предашь», людям із активною громадянською позицією сидіти подеколи перед телевізором - не до лиця. Звісно ж, інформації з подібного джерела довіряти варто з обережністю - та й дотепер «грошовою одиницею» конкурсів «Євробачення» був аж ніяк не британський фунт стерлінгів.

Заступник генерального директора НТКУ Вікторія Романова повідомила «Детектор медіа», що цьогорічний внесок мав становити «понад 100 тисяч швейцарських франків». На момент написання статті це близько півтора мільйона гривень. Велика сума? Так, велика. Захмарно велика? Тим паче що попереду ще майже півроку на пошуки, вагання й міркування - нагадаю: зараз лише вересень! Для порівняння: за даними різних джерел, свого часу Ані Лорак витратила на участь у конкурсі 2 мільйони доларів.

Оце й є найвитратніша стаття - фінансова підтримка артистів. Скільки Україна бере участь у конкурсах «Євробачення», стільки ж лунає: українські артисти їздять на конкурс власним коштом або переважно власним коштом, держава в особі НТКУ якщо й допомагає їм, то хіба що організаційно.

Можливо, до речі, що внаслідок обвалу гривні для артистів участь у «Євробаченні» й справді стала непідйомною. Ну, тоді варто було б так і казати, не намагаючись прикрасити сумну правду посиланнями на «об'єктивні обставини». Та й узагалі, хотілося б детальнішого, докладнішого публічного обґрунтування настільки суперечливого кроку. Й, може, на нинішньому етапі варто було б обмежитися припущеннями: «можливо», «ймовірно», «може виявитися, що»?

«Не до веселощів»... Якщо розібратися, й це є аж ніяк не однозначним питанням. Принаймні, я не готовий дати однозначну відповідь. Бо, можливо, якраз тепер, коли негатив зашкалює, коли суспільство постійно перебуває у стані стресу, що на очах переходить у депресію, - можливо, тепер, як ніколи, йому саме й потрібні якісь емоційні проблиски? Якісь вияви позитиву?

Перечитаймо «Бенкет під час пошесті» («Пир вор время чумы») Пушкіна. Ми не знайдемо там осуду. Ми не знайдемо там узагалі ніяких оцінок - Пушкін залишив нам самим виносити оцінки й робити висновки. Знущання, наруга, егоїзм і моральна глухість? Можливо. А можливо, перемога життя над смертю, тріумф життєлюбності - усупереч і наперекір обставинам?

До речі, всі рівно ті самі, що й стосовно «Євробачення», аргументи стосуються й міжнародних спортивних змагань. То, може, Україні варто відмовитися від участі й у них? Живімо собі своєю державою, й геть усякі там глобалізації з космополітизмами!

От чого я геть не можу збагнути, то це яким чином і в який спосіб перехід НТКУ на суспільні рейки заважатиме участі України в пісенному конкурсі, що триватиме менш ніж тиждень. А чи запровадження суспільного мовлення призначено на конкретну дату й конкретну годину, як свого часу перехід Швеції на правосторонній рух - і припадає він саме на дні проведення «Євробачення»?

Ні, я вірю: якийсь причинно-наслідковий зв'язок тут таки існує - от тільки для сторонніх осіб він не є очевидним. Тож панові Зурабу Аласанії варто було б зупинитися на цьому детальніше.

Можливо, новина про відмову України від участі в конкурсі «Євробачення» сприймалася б інакше, якби не дві обставини.

Перша: вже щонайменше три роки у ЗМІ лунав і лунав один і той самий мотив: ну коли ж уже нарешті Україна відмовиться від участі в «Євробаченні»? Мало не в тому ключі, що от коли відмовиться - оце воно й буде щастя. Конкурси «Євробачення» змальовували як щось негідне, нікчемне й таке, що принижує нашу горду націю. Даруйте за іронію, але надто вже проглядала в усьому цьому газета «Правда» з її протиставленнями «ідейної радянської пісні» та «високого радянського мистецтва» «західній дешевціname="__DdeLink__7755_1332671300">».

Тож і нема куди тепер подітися: змальовані «високоінтелектуальні розмишлізми», трирічна агітаційна кампанія та нинішня відмова від участі сприймаються як причина та наслідок. Як перемога снобізму й чистоплюйства над здоровим глуздом.

І друга обставина: існує дуже й дуже висока ймовірність, що від участі в «Євробаченні» 2015 року відмовиться Росія. Передусім як «покарання Європи за санкції» - мовляв, не побачите ви більше росіян на «Євробаченні», гірко плакатимете, але не побачите. А ще минулого травня в Росії здійнялася надпотужна кампанія засудження Кончіти Вурст - а разом із нею й узагалі конкурсу «Євробачення», що «перетворився зі свята пісні на свято содомії». Мовляв, у небезпеці найсвятіше - російські діти. Що російські діти роблять біля екранів телевізорів із одинадцятої до першої чи навіть другої години ночі (а саме в такий часовий проміжок трансляції відбуваються в Москві, далі на схід - іще пізніше), так і залишилося нез'ясованим, але оцей потужний стогін - «убережіть російських дітей!» - чути й донині.

Дуже гучно лунали й досі лунають заклики припинити участь Росії в конкурсах, «що ображають мораль та людську гідність». Патріархальне моралізаторство, тоталітарне пуританство стають нині в Росії державною ідеологією. Тож імовірність того, що Росія вдасться до гучного демаршу, стає дуже високою.

Тож Україна дуже ризикує опинитися в одній компанії з Росією. А мільйонам європейських глядачів не поясниш, що Україна пішла з конкурсу не так, як Росія, а зовсім інакше.

Зрештою, в самому факті відмови України від участі у конкурсі «Євробачення» немає нічого катастрофічного. Хоча, повторю, й дуже шкода. Бентежить інше: наведені Зурабом Аласанією аргументи стали зайвим виявом хвороби - й саме так, хвороби, - на яку, як уже стало очевидним, слабує наша нова влада. Замість демократичної відвертості вона годує громадськість відмовками - наскільки благопристойними, настільки ж і непереконливими.

...І замість посткриптуму - про «Євробаченняname="__DdeLink__7761_1332671300">» й пострадянський простір. Звісно ж, це є збігом обставин. Але протягом дванадцяти років участі України в конкурсі склалася цікава традиція. Коли конкурс відбувався не в пострадянській країні, представники України неодмінно входили до чільної десятки. 2004 рік, Стамбул, Руслана - 1-ше місце; 2007 рік, Хельсінкі, Вєрка Сердючка - 2-ге; 2008 рік, Белград, Ані Лорак - 2-ге; 2013 рік, Мальме, Злата Огнєвич - 3-тє; 2011 рік, Дюссельдорф, Міка Ньютон - 4-те; 2014 рік, Копенгаген, Марія Яремчук - 6-те; 2006 рік, Афіни, Тіна Кароль - 7-ме; 2010 рік, Осло, Альоша - 10-те. Коли ж конкурс відбувався в пострадянській країні, представники України жодного разу не увійшли до чільної десятки. 2009 рік, Москва, Світлана Лобода - 11-те місце; 2003 рік, Рига, Олександр Пономарьов - 14-те; 2012 рік, Баку, Гайтана - 15-те; 2005 рік, Київ, «Гринджоли» - 19-те.

...А Болгарія, Боснія та Герцеговина, Кіпр та Сербія повертаються до участі в конкурсі «Євробачення»...

Фото - zik.ua