11 вересня відбулася дискусія журналістів, які повернулися з зони антитерористичної операції на сході України. Захід під назвою «Журналісти і АТО: як розмовляти з різними сторонами», організований Інститутом масової інформації (ІМІ), був анонсований як обговорення нюансів спілкування з учасниками та очевидцями події в зоні збройного конфлікту - українськими військовими, сепаратистами, постраждалими та місцевим населенням. Натомість розмова між учасниками заходу перетворилася на розповідь про пережиті ними події і труднощі підготовки та перебування у відрядженні. Зрештою, вона звузилася до одного питання: як впливає на журналіста побачене ним у зоні АТО.

Фотокореспондент Lb.ua Максим Левін

Більшість учасників дискусії виглядали так, ніби подумки перебували не в офісі ІМІ. Нічого дивного - український фотокореспондент Lb.ua Максим Левін та оператор каналу «2+2» Іван Любиш-Кірдей (також працював в зоні АТО як фрілансер німецького телеканалу ARD) лише два тижні тому проривалися з оточення в Іловайську під хаотичним обстрілом. «Ми не можемо повірити, що ми живі. Сьогодні я (LB.ua), Маркіян Лисейко ("Укрінформ"), Іван Любиш-Кірдей, Георгій Тихий (ARD) вирвалися з оточення в Іловайську - пережили другий день народження», - написав тоді Левін. Тепер на запитання виконавчого директора ІМІ Оксани Романюк, чи не страшно журналістам у таких випадках повертатися до АТО, він відповідає, що після пережитого просто радий, що всі, хто був тоді в автівці Infinity, залишилися живі. «Перші декілька годин після прориву ми відчували великий стрес, і навіть не розмірковували на тему того, чи будемо повертатися, чи ні. Звісно, тоді робити цього не хотілося. Але минає час, і ти розумієш, що потрібно працювати й далі», - розповів Максим Левін.

Думки журналістів стосовно того, як слід поводитись, аби не потрапити в аналогічну ситуацію, різнилися. Єдине, в чому дійшли згоди учасники дискусії, так це те, що жодних конкретних правил людської поведінки та роботи в зоні АТО не існує. «Які б рекомендації не оприлюднювали СБУ чи будь-яка інша офіційна структура, на кожному блокпості панують свої правила», - наголосив польський журналіст видання Tygodnik powszechny Павєл Пеньонжек. За словами медійників, у кінцевому випадку їм все одно доводилося керуватися самоцензурою і власними домовленостями з батальйонами.

Майже всі учасники дискусії погодилися з тим, що українським журналістам важко залишатися сторонніми спостерігачами за бойовими діями на території власної країни, оскільки вони співчувають вітчизняним військовим. Про це розказував навіть поляк Павєл Пеньонжек, який не займає позиції окремої сторони конфлікту в своїх матеріалах. «Коли починали лунати постріли, я в першу чергу намагався потурбуватися, аби всі присутні сховалися у безпечне місце, а не відзняти, як і куди падають снаряди. Я ніколи не бачив війни і не можу сказати, що пережив особливий стрес. Напевно, намагався стирати з пам'яті всі важкі моменти», - повідомив він.

Оператор каналу «2+2» Іван Любиш-Кірдей

На думку Івана Любиш-Кірдея, оговтатися після стресу журналістам допомагає звичне середовище, в яке вони потрапляють після повернення додому. «Ми не були психологічно готові до ситуації, в яку потрапили. В АТО ми знімали в першу чергу лайфові сюжети, наше редакційне завдання не передбачало зйомки безпосередньо війни. Чи очікували ми, що щось станеться? Ні, гадаю, тому що розмови про це навіть не лунали навіть з вуст командирів батальйонів», - сказав журналіст.

«Умовно, існують три ступені безпеки: зелений, жовтий і червоний. Зелений - це зйомка мітингу в Києві, коли щось може статися, але журналіст більш-менш почувається в безпеці. Жовтий - це події, на яких присутні агресивно налаштовані люди, і червоний - грубо кажучи, війна, під час якої в вас може влучити куля. В зоні АТО потрібно завжди контролювати себе, щоб тримати, як мінімум, жовтий ступінь, аби уникнути випадків, який стався із Костею Чернічкіним. Він міг розслабитися і знімати подію так, якби перебував на мітингу у Києві. Але в зоні АТО не можна недооцінювати рівень небезпеки, не можна й на хвилину відволікатися», - вважає Максим Левін. На його думку, перебуваючи в зоні збройного протистояння тривалий час, журналісти часто звикають до цього, як це буває з військовими, і в цьому також полягає небезпека.

На думку психолога ІМІ Валерія Луценка, в таких випадках журналістам необхідно робити паузу в роботі. «Страх, який відчуває людина, є механізмом самозахисту. Якщо ви відчуваєте, що перестаєте боятися куль, якщо на вас не діють такі подразники, як звуки гармат, терміново полишайте лінію вогню. Робіть це на тиждень або два, аби не дати собі звикнути до небезпеки», - наголосив психолог. В цей час на обличчях журналістів промайнула ледь помітна посмішка. Кому як не їм знати, що за тиждень або два все може змінитися до невпізнання.

Польський журналіст видання Tygodnik powszechny Павєл Пеньонжек

та психолог ІМІ Валерій Луценко

Як же медійникам спілкуватися зі своїми колегами, які повернулися з зони АТО, а тим більше з полону? Валерій Луценко радить не порушувати болючих для журналістів тем і в жодному випадку не тиснути на постраждалих людей. «Аби досягнути контакту з журналістом, треба, насамперед, знати ситуацію, в якій він опинявся. Поспілкуватися з його родичами та близькими і зрозуміти, яким він був до від'їзду. Брати інтерв'ю в такої людини, не знаючи її, нерозумно. Можу зазначити, що всі якості людини, все, що вона пережила на війні, гіперболізуються. Її уявлення про те, що сталося, є суб'єктивним. Тому, аби дізнатися правду, потрібно керуватися знаннями про її попередній досвід», - каже він.

За словами Луценка, те, наскільки охоче журналісти йдуть на контакт та розповідають про пережите, також залежить від типу їхнього темпераменту. «Людина, яка була замкнутою до цього, стає ще більш замкнутою. З екстравертами може статися нервовий зрив. Але найважче - це переживати стрес від побаченого насилля всередині себе. Аби журналіст не "консервував" ці почуття, потрібно розмовляти з ним», - зауважив психолог.

Оксана Романюк наголосила на важливості іноземного досвіду, згідно з яким із журналістами, що працювали в зонах підвищеної небезпеки, працюють корпоративні психологи та коучі. «Проблема в тому, що ми зіткнулися з абсолютно новою ситуацією, а критерії підходу до неї залишилися старі. Журналісти й надалі залишаються сам-на-сам зі своїми проблемами, починаючи від проблем акредитації до зони АТО і закінчуючи психологічним станом», - констатувала вона.

Фото Максима Лісового