Київ став третім українським містом, у якому пройшла презентація збірки «Якби я була». До цього книга побачила світ 1 липня в Одесі. 18 липня відбулася презентація видання у Тернополі.

Книга «Якби я була», що вийшла у «Видавництві Старого Лева», є збіркою 88-ми новел із життя мешканців Міста. На думку головного редактора «Видавництва Старого Лева» Мар'яни Савки, Зої Казанжи вдалося створити новий піджанр сучасної літератури - міські історії у фейсбук-стилі.

Мар'яна Савка та Зоя Казанжи

«З-поміж інших жанрів його виділяє лаконічність та відвертість. Мої перші історії побачили світ на сторінці у Facebook, це був такий собі "душевний стриптиз" - здебільшого, я писала про себе», - розповіла на презентації пані Казанжи. Вона також заявила, що найбільш близькою історією зі збірки для неї є «Мадам». «Це не розповідь про мене, але мені здається, я б поводила себе так само в ситуації, у якій опинилася героїня», - поділилася письменниця.

За словами Зої Казанжи, поштовхом до написання перших історій послугувала її журналістська спостережливість, а прототипами більшості з них стали реальні люди - знайомі письменниці та пересічні жителі міст.

Зоя Казанжи: «Люди вимагають визначеності. Але життя це не хепі-енди, а ситуації»

«Мої історії народжуються спонтанно, і всі вони взяті з життя, яке саме по собі - нескінченна низка історій. Навіть чекаючи на когось у кафе, я завжди спостерігаю за людьми. Бачу, як за сусіднім столиком сидять чоловік із жінкою, зовсім різні, і розумію, що в них має бути якась історія, - розповіла авторка, провівши аналогію зі своїми замальовками «Все було як треба», що стали частиною книги «Якби я була». - Але інколи прототипи "з'являються" після того, як я оприлюднюю історію - у соціальних мережах мені часто пишуть люди, які стверджують: "Ви підгледіли за мною". Це дуже дивно, тому що в моїх героїв немає ані віку, часто - імен. І ще я жодного разу не вказувала місця їхнього проживання».

Хоча робота над збіркою «Якби я була» тривала й під час подій Євромайдану, книга не містить гостросоціальних історій, пов'язаних з подіями в Україні. За словами авторки, це пов'язано з тим, що письменництво було її основним способом абстрагуватися від політики. «Гадаю, це також обумовлено бажанням якнайскоріше повернутися до мирного, звичайного життя, в чому нам допомагатиме мистецтво», - висловила сподівання пані Казанжи.

Варто зазначити, що збірка «Якби я була» вийшла одразу двома мовами: українською та російською, вперше за багаторічну практику «Видавництва Старого Лева». Ідея такого кроку належала директорові видавництва Миколі Шейку.

«Я не знала про те, що протягом 11 років у "Видавництві Старого Лева" видавали книжки лише українською мовою, і, коли Микола Шейко запропонував мені перекласти новели українською, спершу запанікувала. Мені здавалося, що мої герої апріорі можуть розмовляти лише російською. Тоді він сказав: "Давай просто спробуємо"», - розповіла Зоя Казанжи. Відтак, збірка вийшла двома мовами - накладом у 2 тисячі примірників російською та 1 тисячу українською мовами, що співпало з масовими акціями мовної толерантності по всій країні.

Мар'яна Савка додала, що, на її думку, робота над збіркою «Якби я була» об'єднала в собі різні аспекти української культури. «Як може бути інакше, коли переклад книги одеської авторки здійснювала лівів'янка Оксана Думанська, ілюстрації створила Даша Ракова з Харкова, яка народилася в Бердянську. Ми гадали, чи варто презентувати в Одесі україномовний варіант, але, на наш подив, під час презентації читачі купували саме його», - висловилася головний редактор «Видавництва Старого Лева».

За словами Зої Казанжи, їй постійно надходять повідомлення від читачів, у яких вони цікавляться подальшою долею героїв новел: «Варто мені викласти новий твір у Facebook, як мене одразу ж питають, що буде з героями далі, вимагають гарних закінчень. Але життя - це не хепі-енд. Мої новели - це просто ситуації, в яких знаходяться люди, і від того, як вони захочуть себе повести, залежить подальший розвиток подій».

Авторка називає головним завданням книги «Якби я була» донесення людям думки про те, що можна жити, не ускладнюючи долю, а найбільша цінність життя - це людські стосунки. «Не треба боятися жити, тому що завжди є надія, що людина переможе ситуацію, а не ситуація її. Якщо не намагатися бути щасливим попри все, навіщо тоді все це?», - вважає Зоя Казанжи.

Шанувальниця зі Слов'янська Донецької області (праворуч)

Фото Максима Лісового