Одним із новітніх атрибутів поширення інформації стала цифрова конвергенція, коли  взаємопроникнення і злиття цифрової обчислюваної техніки й систем передачі даних відбувається на основі первинного оцифрування різнорідних інформаційних повідомлень (текстових, графічних, аудіовізуальних тощо). Одночасно знижуються витрати на обробку і доставку інформації та збільшуються, вдосконалюються функціональні можливості всього комплексу інформаційно-комунікаційних систем. Це дає можливість розширити аудиторію, стимулювати її інтерес, провокувати на відповідну реакцію.

Абсолютним і беззаперечним є той факт, що цифровий світ і далі стає впливовішим, потік інформації все менш і менш керованим, а управління збройними та не збройними конфліктами перемістилося з поля бою в інформаційний простір.

Нині час мережевих війн, атак без прямого військового конфлікту в поєднанні з інформаційною та дипломатичною війнами. Латентність, оперативність, лабільність, доступність, ємність, а найголовніше - інтерактивність і мережева архітектура, відносно низька вартість при значному ефекті, універсальність - усе це сприяє тому, що такі військові дії стають найпоширенішим засобом досягнення цілей у внутрішній та зовнішній політиці.

Сенс мережевого принципу полягає в тому, що головним елементом усієї моделі є обмін інформацією ‒ максимальне розширення форм виробництва цієї інформації, доступу до неї, її розподілу та зворотного зв'язку. Мережа ‒ це новий інформаційний простір, у якому і розгортаються основні стратегічні операції ‒ як розвідувального, так і військового характеру, а також їх медійне, дипломатичне, економічне і технічне забезпечення. Наприклад, національна держава розглядається стратегами мережевих війн у вигляді концентричних кіл. У центрі знаходиться національний лідер (глава держави), якого оточують політичні еліти. Наступне коло ‒ експертне співтовариство, яке формує політичні смисли й інтерпретації, та медіапростір, що кодує інформацію для мас.

Далі ‒ маси: суспільство, населення країни. А зовні ‒ армія, збройні сили як засіб захисту всієї цієї концентричної конструкції. Схему вперше було запропоновано полковником збройних сил США Джоном Уордоном, одним із розробників теорії мережецентричних війн.

Російські стратеги дуже вдало адаптували американський досвід під свої потреби та успішно вибудували ефективну мережу (the network) в інтернет середовищі: налагодили інформаційні потоки та виокремили канали передачі інформації, розподілили функціональні обов'язки між учасниками мережі, сформували спільні норми та критерії оцінки ефективності роботи, запустили механізм обміну ресурсами (в тому числі й інтелектуальними), налагодили систему формальних та неформальних комунікацій. Сама структура представлена комплексом державних, громадських організацій, приватних осіб, які мають певний спільний інтерес та дотримуються таких «правил гри», як прагматизм, пріоритетність національних інтересів, прийняття рішень через форуми обговорення тощо. Так, під час Кримського конфлікту блогер Станіслав Апетьян (нік у жж ‒ Politrash) разом зі своїми колегами створив акаунт «Вежливые люди» у твіттері, який уже через декілька тижнів мав 17,3 тис. користувачів. Джерелами інформації стали фотострічки російських агентств, фотографії жителів Криму в Instagram та ексклюзивні фотоматеріали фахівців із Севастополя та Криму.

Ввічлива абетка, що була поширена серед інтернет-користувачів (літера «В» ‒ ввічлива людина). Саме її завозили в регіональні школи після анексії Криму.

Активну діяльність розгорнули релігійні діячі, які стали глашатаями кремлівської політики.

Не менш важливим для віртуальної війни, вважає Валерій Коровін ‒ директор Центру геополітичних експертиз, є наявність мережевого коду - знань, парадигми, за допомогою якої netwokers відфільтровують інформацію, виокремлюючи з її нескінченного потоку потрібний контекст для реалізації тієї чи іншої операції. Російський дослідник акцентує увагу на тому, що особливістю інформаційно-мережевих війн є відсутність жорсткої ієрархії. Суб'єкт дії керується не наказами згори (за винятком ЗМІ), а своїми мотиваціями і загальними принципами, правилами того соціального середовища, інтереси якого він відстоює. Заклики до дії можуть бути озвучені центром мережевих операції через ЗМІ, на конгресах або форумах, урядових зібраннях. Це офіційні заяви, доповіді, звернення, вислови політиків і громадських діячів, які зчитуються мережею.

Яскравий приклад такого «наказу» ‒ виступ Володимира Путіна на нараді послів і постійних представників Російської Федерації, що відбулася 1 липня 2014 року та на якій були присутні керівники уряду, російських міністерств і відомств, представники науково-експертних співтовариств та бізнесу. ЗМІ чітко озвучили основні концепти доповіді глави держави, які потім обговорювалися мережевими бійцями.

Яка б не була кінцева мета інформаційно-мережевої війни, основне її завдання ‒ ускладнити доступ людей до об'єктивної й достовірної інформації. Методи інформаційного спотворення, які використовує російська віртуальна армія, такі:

Не менш резонансною подією минулого тижня став скандал між ФРН і США, коли за підозрою в шпигунстві було арештовано співробітника Федеральної служби розвідки Німеччини.

Мережево-інформаційна війна ‒ це війна нового покоління, в якій моделювання та програмування необхідних процесів у державі противника відбувається засобами інформаційного впливу.

Ліна Вежель, кандидат філологічних наук, доцент кафедри реклами та зв'язків із громадськістю Інституту журналістики