Не секрет, що  одна з найголовніших проблем українського медіаринку – відсутність достатньої кількості професіоналів. Водночас – нові телеканали, радіостанції, друковані та інтернет-видання не перестають виникати. Щойно пережили бум у діловій пресі – починається бум у щоденній суспільно-політичній ниші. Обмежену кількість наявних професійних журналістів починають тасувати, перекуповувати, на їхні місця приходять новачки, яким, аби їх утримати, все рівно платять уже на кількасот доларів більше, ніж тим, хто починав до них… Тобто, рівень зарплат росте, але за цим рівнем не встигає рости професіоналізм. Знайома картина? Так – напевне, погодиться будь-який роботодавець або топ-менеджер.

З іншого боку, зростає рівень виплат на утримання квартир, ціни, зростає інтенсифікація праці, менеджери вимагають все більше і більше зусиль вкладати у роботу, в тебе майже не залишається вільного часу – а зарплатня твоя зростає  значно повільніше, ніж, наприклад,  у твого товариша, що займається піаром або пише замовні тексти… Ці думки, напевне,  відвідують багатьох журналістів.  

То чи адекватні професійному рівню зарплати отримують українські журналісти? Які чинники впливають на оплату їхньої праці? Що нас усіх чекає в майбутньому? Відповідають медіа-експерти та медіа-менеджери.

1. Які чинники, на вашу думку, перш за все визначають нинішній рівень зарплат журналістів у пресі та на телебаченні?

2. Чи є рівень зарплат адекватним професійній майстерності журналістів? Чи є цей рівень адекватним рівню зарплат в інших сферах інтелектуальної праці?

3. Які тенденції будуть (можуть) визначати зарплати журналістів у найближчому майбутньому?

Олексій Погорєлов, генеральний директор ЗАТ «Экономические известия»:

1. На це питання дуже складно відповідати, адже таких факторів дуже багато. Є бажання журналіста отримувати певну суму, але цього замало. Вирішальним фактором є бажання власника  ЗМІ заплатити. А далі вже йде низка стандартних факторів: кваліфікація, досвід роботи, зв‘язки (я маю на увазі у широкому сенсі, тобто,  як людина може отримувати інформацію, як вона може виходити на ексклюзивні інтепв‘ю, коментарі та інше), – це стандарт. Нічого нового.

2. Як тут можна дати відповідь? В одному випадку – зарплата адекватна майстерності, в іншому – ні. Якщо вас цікавить загальна температура по лікарні – то вона завищена. Взагалі, на адекватність зарплат журналіста до інших сфер інтелектуальної праці треба дивитися вужче, професійніше. Я би розмежовував різні сфери (скажімо, ділова і масова преса), бо тут трошки різна ситуація із конкуренцією і наявністю журналістів. Де їх більше, там менше проблем.

3. Я думаю, перш за все – це професійність. Що більш професійно журналісти працюватимуть, коментуватимуть і добуватимуть інформацію, ставитимуться до роботи більш відповідально, то більш розвиватимуться зарплати і ситуація в медіа взагалі. Поступово, зі зростанням конкуренції, ці люди ставатимуть більш професійними.

Ігор Лубченко, голова Національної спілки журналістів України:

1. Важко сказати, бо насправді ніхто не знає, які зарплати у журналістів. Я колись намагався провести анкетування, так Микола Томенко (ще як був головою комітету ВРУ) одразу подав листа генеральному прокурору, що я хочу зібрати досьє на журналістів. Ну, точніше, не я. Я Чижа умовив на це, бо сам не можу керувати журналістами, а в нього були структури в місцях, які могли б це зробити. Менше з тим. Я думаю, що це все залежить від двох чинників. По-перше, скільки грошей має засновник, по-друге – які це журналісти. (В останньому теж є два моменти: наскільки журналіст талановитий і наскільки він слухняний.)

2. Рівень зарплат не є адекватним професійності журналістів. Якщо у комерційних ЗМІ це частково враховується, то в комунальних – зовсім не враховується. Або все залежить від того, скільки грошей є, або для всіх – однакова зарплата. Ставка, відповідно до посади – раз, і друге – зарплата за ранг. І виходить однаково: чи людина старається, працює, викладається повністю, чи хтось приходить і пише абсолютно примітивні інформаційні тексти й одержує однакову суму з тим, хто старається, шукає, бігає, їздить і творчо пише матеріали.

 Щодо інших сфер інтелектуальної праці я не знаю. У мене немає прикладів, з чим порівняти, і ні з ким на цю тему я не спілкувався.

3. Думаю, якби була така можливість, то нам треба було би порівняти рівень зарплати наших журналістів із західними. Але не в тому, скільки доларів вони одержують, а в процентному відношенні до середніх зарплат у тих державах. На мою думку, це був би найправильніший критерій. Треба, щоби зарплата журналістів визначалася у зв’язку із середньою зарплатою в державі – вони повинні одержувати значно більше, бо журналістська праця важча. Адже всі проблеми, що виникають у суспільстві, проходять через серце, душу, мозок журналіста. Це дуже виснажлива праця. Якщо говорити про роль у суспільстві (я не хочу ображати жодну професію), то роль журналіста тут значно вища за будь-яку іншу. І за це треба платити.

Ігор Куляс, тренер МГО «Internews Україна»:

– У редакціях, де керівники дбають про професійну якість продукту (таких трохи є), рівень зарплати зазвичай визначається індивідуально, залежно від рівня професійності кожного журналіста, а відтак – від його цінності для редакції. На телевізійному ринку, якщо брати загальнонаціональні та мережеві телеканали, рівень зарплат журналістів сьогодні можна назвати трохи перевищеним. Він не зовсім відповідає рівню розвитку тележурналістики. Причинами цього незначного перевищення є те, що протягом останніх кількох років зросла кількість телекомпаній. Новостворені телевізійні компанії перекуповували журналістів і таким чином збільшували «персональну вартість» творчого працівника. Це змусило і «старожилів ринку» підвищити зарплати своїм співробітникам. Утім, таке явище є природним для ринку, очевидно, попереду часи більшої концентрації медіа. Принаймні, перші ознаки вже помітні: на базі сильних телекомпаній, які приєднують до себе ресурс (у тому числі творчий) компаній «другого ешелону», створюються холдинги.

Менш природною виглядає активна кадрова ротація, яка триває протягом кількох останніх місяців. Тут часто стаєш свідком того, як доволі посередні працівники однієї телекомпанії раптом обіймають концептуальні посади на іншій. Канали продовжують «тасувати стару колоду» виконавців і дуже неохоче йдуть на те, щоби брати молодих перспективних журналістів. Ця тенденція, знову-таки, впливає на рівень зарплат у бік їх невиправданого підвищення.

У найближчому майбутньому, гадаю, все ж таки має відбутися певна стабілізація ринку журналістської робочої сили, оскільки ресурси до перекупівлі за рахунок підвищення зарплати не є безкінечними. Але марно сподіватися, що ринок почне залучати більше молодих журналістських кадрів (які, звісно, на першому етапі своєї роботи і «коштують» набагато дешевше за «корифеїв»), котрі можуть створити серйозну конкуренцію старим кадрам і вирівняти деформовану ситуацію із зарплатою. На жаль, нинішній телеменеджмент здебільшого ще не доріс до адекватного розуміння ефективних схем ведення медійного бізнесу. Як правило, все робиться тимчасово, без думки навіть про близьку перспективу, за принципом «нацарювати 100 рублів».

Сергій Гузь, голова Незалежної медіа-профспілки України:

1. Нинішній рівень зарплат залежить від досвіду роботи журналіста. Як правило, більш досвідчені мають значно вищу зарплату, ніж початківці. Важливо й те, в яких ЗМІ вони працюють – національних чи регіональних. До останнього часу зарплати були значно вищими на телебаченні, у порівнянні з друкованими ЗМІ. Важить і належність до комунальної чи комерційної преси.

2. Щодо адекватності зарплат, точки зору журналістів і роботодавців будуть різні. З нашої точки зору – ні, зарплати неадекватні. За останніми соціологічними даними по Києву, середня зарплата вимальовується на рівні 1000-1500 грн. на місяць. Але якщо врахувати, скільки коштує життя у Києві, – це не є велика зарплата.

 Звісно, що цей рівень не є адекватним до інших сфер інтелектуальної діяльності. Візьмімо, наприклад, банківських аналітиків – там значно вищі зарплати. Або візьмемо держслужбовців, які працюють у різних міністерствах, управліннях і так далі, – там теж зарплати значно вищі. Журналісти в такому порівнянні отримують дуже мало, і це впливає на якість журналістики в цілому. Не можна взяти на роботу людей з високою мотивацією праці і платити їм копійки – ніхто не піде працювати.

3. Поки що зарплати журналістів зростають одночасно із загальним зростанням зарплат у країні, не швидше. Причин декілька, зокрема, відсутність скоординованих дій з боку самих журналістів, загальний низький рівень зарплат в Україні, велика кількість не легалізованих зарплат.

Ірина Андрющенко, Генеральний директор ТОВ «Експерт-Україна»:

1. Про телевидение я ничего говорить не буду. Что касается прессы, то, на мой взгляд, на уровень зарплат журналистов в ней  сейчас влияют такие факторы, как недостаток проффи отдельных направлений, что связано со стартом новых изданий и с тем, что достаточно активно идет процесс перекупки журналистов, в том числе тенденция, когда наших журналистов забирают московские издания и наоборот. В частности, наш холдинг привлекает журналистов из российских изданий, у нас работает целый ряд редакторов, главных редакторов, журналистов. Впрочем, не только из Москвы, но из Риги, Израиля и так далее. На рынке наблюдается дефицит журналистов, редакторов, главных редакторов, который покрывается за счет внутреннего (украинского) рынка, на котором идет активный процесс поиска, а так же за счет внешних рынков. 

2. В целом, трудно говорить об адекватности зарплат. И это касается не только журналистов, но и всех без исключения профессий. Зарплаты адекватны, если они установлены рынком. Устраивает ли то качество, которое мы получаем за те деньги? На мой взгляд, далеко не всегда. Если сравнить эффективность и качество работы российских журналистов с нашими, то, используя некоторую статистику, могу сказать, что наш рынок проигрывает. Естественно, есть сферы, в которых наши специалисты сильнее либо равны российским, но это не касается журналистов и редакторов. В силу понятных рыночных факторов они переоценены, при этом качество их работы не совсем адекватное. Но тенденция в основном – позитивная, идет очень активное обучение и профессиональный рост. Да и приток специалистов из других стран в Украину, безусловно, имеет накопительный эффект и позитивно сказывается на рынке.

Уровень зарплат в других интеллектуальных сферах также определяет рынок, поэтому сложно делать какие-то сравнения. Если все оценивает рынок – зарплаты адекватны. Если рынку нужны журналисты, а не писатели (условно говорю), то он платит больше журналистам. Нельзя сказать, что они получают больше при меньшем интеллектуальном напряжении. Тут есть свои особенности, риски, которые также нужно оценивать деньгами, которых нет в других профессиях. Я бы, например, так вопрос вообще не ставила. Я бы говорила о том, что на нашем рынке по целому ряду сфер есть нехватка специалистов. Из-за чего и происходит такая переоценка их зарплат.

Нельзя сказать, что журналиста сложнее найти, чем маркетолога. Скорее, здесь можно говорить о том, что целый сегмент украинского рынка, который бурно развивается (банки, издательства, телеканалы) испытывает нехватку специалистов целого ряда профессий, и журналисты – одни из них. Денег на рынке больше, чем людей. У нас катастрофическая нехватка арт-директоров, редакторов, людей, которые могли бы стать главными редакторами. И когда на рынок приходят инвестиции, не подкрепленные людьми, то рынок может выносить на поверхность людей, которые не соответствуют ни деньгам, ни позициям. Потом идет тяжелый процесс – человек учится или уходит, и тогда оказывается, что его некем заменить. Или же применяют перекупки дорогих западных работников. Наблюдается также процесс перекупки журналистов и редакторов из регионов.

Впрочем, справедливо и другое: киевские специалисты едут работать в Донецк или Харьков. Поэтому у нас происходит перетекание специалистов. А так как рынок развивается очень интенсивно и финансовые вложения в него достаточно большие, то все люди интеллектуальных профессий находятся в несколько переоцененном состоянии, поскольку за ними гоняются издатели. И часто профессионализм отходит на второй план. Это особенно характерно для новых проектов. Для планово развивающихся – специалисты подбираются более внимательно и кропотливо. В этом случае украинский и, насколько возможно, российский и западный рынки внимательно просеивается. Люди отбираются индивидуально, штучно, в том числе и журналисты. И тогда речь идет об оценке каждого конкретного человека, а не скупке и переплате целого сегмента.  

3. Названная мной тенденция развития, я думаю, сохранится на ближайшие 5 лет точно. Выход новых продуктов на рынок, открытие новых ниш, смена лидеров в целом ряде сегментов печатных и других СМИ, – все это приведет к переходам журналистов и, соответственно, их перекупке.

Тенденция роста профессионализма вообще характерна не только для журналистов. Развивая инвестиции, рынок будет требовать все более качественных специалистов. И пройдя бурный период становления (как сейчас), он будет требовать профессиональных кадров. И люди, которые живут еще в прошлом веке, подходят к работе с нежеланием перестраиваться, будут работать либо в третьесортных проектах, либо какими-нибудь младшими помощниками. Эти две тенденции, на мой взгляд, будут определяющими.

Олександр Народецький, шеф-редактор 5 каналу:

1. Головний фактор рівня зарплат, як на мене, – професійність. Звісно, це слово кожен розуміє по-своєму, але я говорю саме про професійне виконання своїх обов‘язків.

2. Ніде й ніколи рівень зарплат не відповідав професійній майстерності. Я бував у багатьох країнах і ніде не бачив подібної відповідності. Як би ви не оцінили журналіста – завжди буде недостатньо.  Як правило, талант оцінюється недостатньо. Всюди в світі.

Євген Глібовицький, медіа-експерт:

1. По-перше, на мою думку, є дуже суттєві обмеження конкуренції на ринку, яка мала б  вимагати  від медіа-менеджерів дуже високої ефективності рішень. Це означає, що запит на професіоналізм лишається відносно невисоким. По-друге, обмеження у свободі відображається на втраті якості. Тому ми маємо ситуацію, за якої ринок часто виштовхує фахівців високого рівня, бо неспроможний оплачувати їхню вартість. У той самий час дуже мала пропозиція фахівців на ринку формулює високий попит на них, і це тягне ціни на журналістів догори. Це означає, що роботодавець за високу ціну мусить купувати низьку якість. Низький рівень конкурентності, свободи і дотримання професійних стандартів роблять ринок неефективним, а неефективність породжує неадекватний рівень зарплат. Тобто, з погляду журналістів - вони низькі, і що професійно сильнішим є журналіст, то більшим буде його розпач із цього приводу. Тим часом, для роботодавця ці зарплати досить високі.

2. Я був би дуже обережний з такими порівняннями. Наш медійний ринок недоконаний, а інші інтелектуальний ринки мають свою специфіку. Ринкові закони в чистому вигляді не діють – Україна ще занадто зарегульована, аби стати ринковою країною. Тому я б радше порівнював український медіа-ринок із ринками Польщі, Словаччини чи Росії. Рівень початкових зарплат у них суттєво нижчий, рівень зарплат еліти – суттєво вищий, ніж у нас. За 500 доларів у нас беруть на роботу початківця з нижчим рівнем, ніж той, за який платять такі ж гроші у Польщі. Але, якщо в українського професіонала «стеля» оплати праці – 3-5 тисяч доларів, то в польського сума є необмежена, якщо він добре працюватиме.

3. Є багато тенденцій. Від того, якою буде політика держави щодо свободи слова та інформаційна політика, залежить рівень зарплат. Наявність школи. Зараз ми бачимо багато спроб створити альтернативну систему освіти, але поки що невідомо, чим усе це закінчиться. Сподіваюсь, що з’являться приватні мережі, які складуть конкуренцію державній системі освіти. Відповідно, це означає, що більша пропозиція фахівців формуватиме зміни на ринку. Буде ще багато інших чинників, які на це впливатимуть: наприклад, прихід іноземних інвесторів, дерегуляція ринку (наприклад, якщо ринок піде у «цифру») тощо.

Дмитро Лиховій, заступник головного редактора газети «Україна молода»:

1. Для телебачення визначальним чинником є рейтинг каналу, для газет – заможність спонсора. Часом газета має невеликі тиражі, ще не розкручена, але її власник – багатій із великими амбіціями, тож і зарплати пропонує великі; і навпаки, газета, яка довго тримається на ринку і намагається заробляти сама, але має не дуже великі прибутки, платить журналістам менше, ніж роздуті проекти, з якими виходять на ринок олігархи й політики. Така тенденція поступово поширюється і на телебачення.

2. Рівень зарплат далеко не завжди адекватний професійності журналістів. Це пов’язано з тим, про що я говорив вище: більші зарплати там, де більші амбіції. Зараз в Україні розкручують багато нових проектів, а журналістів високого рівня не так вже й багато. Тому в нові проекти йдуть, як правило, люди молодші, не такі вмілі, які не завжди мають перед собою високі моральні ідеали і згодні виходити за рамки професійної етики, аби відпрацювати велику зарплатню. Тому в амбітних виданнях великі гроші отримують і ті, хто на них не заслуговує. Якщо ж говорити про телебачення, то склалося так, що дуже посередній тележурналіст може заробити значно більше, ніж професійний і досвідчений газетний журналіст. Мабуть, рівень журналістських зарплат вищий за рівень оплати праці науковців, освітян або літераторів. У журналістів існує поняття щоденних гонорарів, а письменнику, наприклад, доводиться чекати на гонорар за книжку півроку, та й не завжди книжка оплачується краще за статтю…

3. Як правило, заробітки журналістів зростають ближче до виборів. Це пов’язано не лише із «джинсою», але й із зростанням навантаження на медійників, а також із зростанням прибутків медіа. Загалом, життя дорожчає, ціни ростуть, і власники змушені в будь-якому разі поступово підвищувати зарплати журналістам. Але темпи цього підвищення відстають від темпів зростання вартості життя. І, якщо порівнювати з цивілізованими країнами, професійному чесному журналістові, який не займається «джинсою» та замовними матеріалами, значно складніше заробити на квартиру в Україні, ніж там.

Наталія Катеринчук, шеф-редактор каналу «Сіті»:

1. Серед факторів, що впливають на рівень зарплат, я би першими назвала загальні тенеденції. На мій погляд, не грає ролі, на яку сферу чи територію працює певний ЗМІ. Якщо йдеться про телеканал, національний чи місцевий, то повинна оцінюватися фаховість роботи журналіста, а не якісь інші речі. Це оперативність його роботи, його форматність, вміння працювати з інформацією, точність, дисциплінованість.

2. Між менеджментом, який прагне мінімізувати видатки, та журналістом, який зацікавлений отримувати більше, завжди ведеться боротьба. Журналіст не повинен жити на межі фінансових можливостей. У Києві більшість людей орендують житло, не має значення – місцеві вони чи приїжджі. Якщо ця оренда складає 1500 грн., то від цієї суми і треба починати відлік. А далі – це має бути достатньо для нормального життєзабезпечення людини. Тобто, коли журналіст виїжджає на матеріал, він не повинен думати про те, що йому сьогодні немає за що купити булочку.

Загалом, щодо адекватності зарплатні важко вивести середню температуру по лікарні. Тут така ж ситуація, як у сфері театру чи кіно. Тут відбувається нашарування різних факторів – іміджу, популярності, авторитету, запитаності.

3. Із розвитком технологій та з іншими супутнім факторами (наприклад, у Києві є проблема доїхати з одного району в інший) на рівень оплати впливатиме такий фактор, як уміння журналіста навчитися іншим супутнім спеціальностям. Як, скажімо, у США jobkiller – людина, яка вбиває роботу інших, тобто не дає іншим можливості заробляти. Це журналіст, який сам може зняти, змонтувати свій матеріал, по дорозі зуміти виставити коди, продумати і накидати базовий текст – і буквально за 30-40 хвилин матеріал буде готовим. Гадаю, в майбутньому такі різнобічні вміння журналіста будуть важливим фактором рівня його зарплати, адже життя прискорює свій темп.

Михайло  Вейсберг, директор центру «Видавець та Редактор»: 

1. Я вважаю, що нинішній рівень зарплат не дуже сильно пов’язаний з реальною якістю роботи журналістів, а більше - з можливостями роботодавця і загальною ситуацією на ринку, коли з’являються нові видання і нові телеканали і посилюється конкуренція за кадри. Саме тому ми можемо спостерігати таку картину, коли люди однакового (середнього) професійного рівня можуть отримувати кардинально різні зарплати. Журналісти можуть про це не знати, а якщо і знають, то часто не шукають місця з більшою зарплатою, а лишаються на тому місці через комфорт, добрі стосунки з колективом, сприятливу редакційну політику видання тощо.

2. Для точної відповіді потрібен глибший аналіз. Але, на мою думку, медійна сфера почала активно розвиватись, з одного боку, завдяки певним політичним чинникам, з іншої – через зростання ринку реклами. Але, якщо поглянути на освітню сферу, там усе дуже бідно, і невідомо, чи розвиватиметься вона.

3. Відбудеться розшарування: знакові фігури отримуватимуть ще більше, адже їхніх статей, виступів і сюжетів чекають споживачів, а середній рівень зупиниться на якійсь межі. Такі умови диктуватиме ринок. Зараз журналісти перебувають у привілейованому становищі, і далі тенденція розшарування між «зірками» і «середнячками» збережеться: другим платитимуть менше, хоча б задля того, аби грошей вистачало на перших. Часто замислююсь: за що ці «середнячки» отримують і ці гроші, якщо вони не можуть нормально зібрати факти, поставити запитання, викласти певну логіку тощо. Але журналістів бракує, а кількість медіа зростає. І всі розумні люди, які можуть писати і редагувати, будуть потрібні, їх вага збільшуватиметься, оскільки хтось має втримувати видання на певному рівні, створювати концепцію.