І знову доводиться писати про сумне. Цього разу ретрансляції туфти не уник, здається, ніхто – від солідних газет до не менш солідних телеканалів. Усі рівні перед невмінням (чи небажанням?) вчитатися у пропоновані їм дані і зробити належні висновки. А відтак, демократія набуває питомих рис охлократії.

Вважаєте, надто безапеляційний вердикт? Ось про що сповістив увечері 7 лютого у новинах 5-й канал, де журналістів-інтелектуалів, мабуть, найбільше.

«Українці не вірять, що дострокові вибори до Верховної Ради можуть вирішити конфлікт між Президентом та іншими гілками влади. Про це свідчать дані опитування, проведеного організацією ФОМ-Україна. Ідею проведення позачергових виборів підтримують лише 16% респондентів. Майже половина українців не бачать доцільності в такому заході. За даними опитування, найпопулярніша зараз – Партія регіонів. Якби вибори відбулися наступного тижня, її підтримали б 26%. На другому місці – БЮТ – 17,5%. «Наша Україна» набрала б 10%. Знову пройшли би до Верховної Ради комуністи – їх готові підтримати чотири відсотки опитаних».

І все б наче нічого, -  звичайне чергове дослідження, яких трапляється кілька на місяць, - якби не декілька принципово важливих «але».

По-перше, згідно з даними цього опитування, проходять, точніше, проповзають до Верховної Ради не тільки чотири вказані партії та блоки, а й соціалісти, попри те, що за них проголосували б тільки 2,6%. Чому? А тому, що ЦВК враховує лише голоси учасників виборів, тому прохідний бал обчислюється не від 100% виборців (в опитуваннях це 100% опитаних), а лише від тих, хто віддав свої голоси «за» когось або «проти всіх». Оскільки ж у цьому опитуванні заявили, що не візьмуть участі у виборах 9,3% опитаних, а ще 13,4% не визначилися, чи голосуватимуть за когось (а чи взагалі з‘являться на виборчі дільниці), то можна сміливо стверджувати: щонайменше 15-17% взагалі не з‘явилися б голосувати (ділимо тих, хто не визначився, навпіл, додаємо половину до ігнорантів – це дуже банальна і знайома всім соціологами процедура, хоча реально ухилиться від участі у виборах, звичайно, помітно більше). А в такому разі, як неважко переконатися, соціалістам належить близько 3,05% від тих, хто збирається голосувати, і такий показник, хоч і мінімальний, відкидати не можна (1998 року, коли прохідний бар‘єр становив 4%, об‘єднані соціал-демократи взяли 4,01% й опинилися у Верховній Раді).

До речі, одна з небагатьох дослідницьких структур, яка завжди попереджає журналістів про необхідність рахувати рейтинги від числа тих опитаних, хто має намір голосувати, а не від усієї маси, – це фірма Ukrainian Sociology Service. Ба більше: вона нерідко подає обидві цифри – і абсолютне число прихильників тієї чи іншої політичної сили, і відсоток її прихильників від розрахункової кількості учасників виборів. І це значно більш коректний підхід щодо аудиторії. Зрозуміло, що будь-який соціологічний прогноз – це не абсолютна істина, але він має бути складений професійно.

А от стосовно професійності соціологів ФОМ-Україна є серйозні сумніви. І ці сумніви мали зародитися у кожного, хто одержав матеріали опитування. Адже у таблиці «За яку партію (блок) проголосували б у найближчу неділю?» автори дослідження дозволили собі порівнювати результати своїх опитувань у серпні, листопаді, грудні та січні з даними ЦВК на березневих виборах. Тобто начебто фаховими соціологами робиться та сама елементарна помилка, яку зробили журналісти п‘ятого і всіх інших каналів. А це приблизно те саме, що порівнювати вашу номінальну («брудну») зарплату з реально одержуваними, «чистими» грошима вашого колеги і робити з такого порівняння висновок, хто з вас більше одержує.

Власне, уже тут варто було б випусковим редакторам і новинарям загальмувати та добряче подумати: а чи варто це все пускати в ефір?

До таких роздумів мала б спонукати й інше запитання, наведене в анкеті ФОМ-Україна: «Ви особисто схвалюєте чи не схвалюєте «позаблоковий статус» України?» Який позаблоковий статус – не має значення, в лапках чи без? Хіба українська держава його має? У Конституції він відсутній, у законах – також. Є про нього згадка у Декларації про державний суверенітет 1990 року – але там ідеться лише про намір. До того ж дійсність могла підкоригувати наміри, наявні 17 років тому, чи не так? Звичайно, автори дослідження можуть сказати, що мали на увазі не юридичний статус, а теперішній стан країни, яка де-факто не належить до жодного військово-політичного угруповання. Але цікаво, як це вони пояснювали інтерв‘юйованим? І як вимовляли слова в лапках, щоб респондентам стало зрозуміло: йдеться про позаблоковість не де-юре, а де-факто? Якщо ж урахувати, що певна кількість громадян України наслухалася Вітренко і Симоненка, що, мовляв, позаблоковий статус держави закріплений у Конституції, – то з правдоподібною відповіддю на це запитання стає ще складніше. І відповідь, що людина схвалює позаблоковий статус, відтак не означає абсолютно нічого: надто багато різних суджень вкладається в таку відповідь, у тому числі і суджень, одержаних на основі неправдивих відомостей.

Отож – краще загальмуй, а не снікерсуй, з‘їж «Снікерс» і не поспішай в ефір!

Я зовсім не стверджую, що ФОМ-Україна не проводив опитування взагалі (хоча донедавна він користувався чужими опитувальними мережами, тому вказував своїх партнерів, зараз же партнери не вказані. Значить, створена власна мережа у всіх регіонах? І наскільки вона надійна?). Йдеться лише про те, що одне питання одного конкретного опитування поставлене непрофесійно, а одержані дані щодо голосування інтерпретовані неточно. Але вже це змушує поставити під сумнів наукову цінність усього опитування. І коли йдеться про трансляцію його результатів на масову аудиторію, не має принципового значення, чи маємо просто туфту, чи серйозні помилки, чи навмисне перекручування фактів. «На виході» результат – що стосується аудиторії – той самий. І це вже не перший випадок, коли журналісти транслюють в ефір і на газетні шпальти результати першого-ліпшого дослідження, яке гучно зветься соціологічним і містить хитро закручені цифри та графіки, – а потім ця інформація виявляється сумнівною...

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників