Передусім зазначу: я не психіатр, а філософ та політичний аналітик (що, крім фахових документів, засвідчене й більш, ніж тисячею публікацій), а тому термін «ідіот» та «ідіотизм» уживаю не у медико-клінічному, а у філософськи-політологічному сенсі. Нагадаю, що у Давній Греції ідіотами звали людей, нездатних до політичного життя, ба більше – вельми небезпечних у разі, якщо вони бралися до управління державою.

А тепер про наші реалії. 18 січня, як відомо, Президент Віктор Ющенко повторно наклав вето на закон про Кабінет Міністрів. «Ухвалений закон системно порушує українську Конституцію. Це тупиковий шлях – дорога в нікуди», - зазначив Ющенко у заяві для преси. Він підкреслив, що схвалення цього документу руйнує всі попередні домовленості між Кабінетом Міністрів, Секретаріатом Президента та парламентом. Підставою для повторного ветування Ющенко назвав те, що текст закону, ухваленого 12 січня конституційною більшістю депутатів, відрізняється від того, який Президент заветував перед тим. А згідно з Конституцією та відповідно до рішення Конституційного Суду, «якщо під час розгляду пропозицій президента після накладання вето парламентом внесено зміни, непередбачені президентом, тоді президент має право повернути закон для повторного розгляду». Тому, як наголосив Ющенко, «цим я виконую своє конституційне право і обов'язок».

Для розв'язання ситуації Президент запропонував Верховній Раді змінити лише ті положення, які не відповідають Конституції. «Сьогодні я пропоную Верховній Раді, Кабінету міністрів разом із з секретаріатом президента допрацювати подані пропозиції і врахувати при кінцевому прийнятті закону про Кабінет міністрів. Я сподіваюсь і вірю, що в інтересах держави Верховна Рада прийме ці пропозиції», - заявив глава держави.

Цікаво, що спікер Олександр Мороз, який голосував за подолання президентського вето на Закон про Кабмін разом із фракцією очолюваної ним Соцпартії, перед тим на прес-конференції заявив, що деякі положення Закону про Кабмін варто все ж скерувати до Конституційного Суду. Цим він визнав, що сумнівається у конституційності закону, за який голосував уже двічі і відповідність якого Конституції України мусив би дослідити разом із підпорядкованим йому апаратом Верховної Ради, оскільки це входить до безпосередніх обов‘язків спікера. Нагадаю читачам, що у статті 88 Основного Закону йде мова про те, що «Голова Верховної Ради України:

1) веде засідання Верховної Ради України;

2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів;

3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;

4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;

5) організовує роботу апарату Верховної Ради України».

Іншими словами, про те, що відповідність Закону «Про Кабмін» тексту Конституції викликає сумніви, спікер, за логікою своєї посади, мусив повідомляти депутатам до голосування, а не журналістам після нього. Бо ж у разі, якщо депутати не одержали необхідної для повноцінної діяльності інформації, висновок один: робота Верховної Ради не організована належним чином, апарат (в тому числі і науково-консультаційний) не виконує своєї роботи, і винний у цьому, за Основним Законом, особисто спікер.

Але, очевидно, у Олександра Мороза інша логіка, ніж передбачена його посадою, тому 19 січня він надсилає Президенту Ющенку листа з проханням підписати ухвалений Верховною Радою Закон про Кабмін. Мороз аргументує своє прохання тим, що, за його словами, при ухваленні закону та при подоланні вето Президента щодо нього Верховна Рада «діяла у повній відповідності з конституційною процедурою». Спікер наголошує на тому, що після повторного ухвалення закону Верховною Радою «будь-яких правових підстав для повторного застосування Президентом права вето не існує». Нагадаю, що між текстом закону, на яке Президент наклав перше вето, і текстом, на яке накладене друге вето, існують розбіжності, чим і скористався глава держави. Натомість Олександр Мороз та його оточення пояснюють розбіжності суто технічними причинами: мовляв, не туди поклали листок з одним із положень закону, десь випав один пункт і т.д. Проте нагадаю статтю 88 Конституції: саме Олександр Мороз мусить організувати роботу апарату Верховної Ради; ба більше: за статтею 94, «закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України». Виходить, що Олександр Мороз не читав, що підписує, чи як?

Скажуть: не можна прочитати все, це не в людських силах. Але ж хіба ми не платимо зі своїх кишень немалі гроші на утримання чималого апарату Верховної Ради – 700 мільйонів гривень за 2007 рік? Це не рахуючи зарплати та інших виплат на утримання особисто Мороза О.О. То ж хіба ми не маємо права вимагати, щоб голова парламенту поменше роздавав нагород, поменше виступав на зібраннях трударів ланів і ЖЕКів, а побільше займався своїми прямими конституційними обов‘язками? І передусім – читав те, що підписує, тим більше, основоположний закон щодо системи влади в країні.

Але це так, лірико-політологічний відступ від розповіді про плин подій. 20 січня Олександр Мороз на зустрічі з представниками органів місцевої виконавчої влади та депутатами в Чернівецькій області називає вето, накладене Президентом на Закон про Кабмін, надуманим, оскільки для цього не існує реальних причин. Водночас він укотре вже визнав, що у проголосованому парламентом законі існують «певні технічні проблеми під час його підготовки», на які і було вказано, однак це, мовляв, не мало стати підставою для накладання вето на Закон про Кабмін. Крім цього, Мороз підкреслив, що в ухваленому парламентом законі «в жодному разі не зменшуються повноваження президента, однак дуже важко комусь ділитися своїми повноваженнями і тому я це розумію». Ця заява зайвий раз засвідчує, що голова Верховної Ради не читав Закон про Кабмін (досить згадати про передбачену цим законом можливість призначати Прем‘єра поза участю глави держави, не передбачену ані чинною Конституцією України, ані, наскільки мені відомо, конституціями жодної з держав світу). Ба більше: схоже, що спікер Мороз не читав (або вже забув, що колись читав) ухвалені за його безпосередньої участі обидва варіанти Основного Закону – від 1996 і 2004 років, - оскільки заявив, що в разі непідписання Президентом Закону підпише його сам: «В іншому випадку я повідомляю главі держави, у визначений термін, як голова Верховної Ради, я поставлю свій підпис під законом». Але де бодай в одному варіанті Конституції передбачена така можливість?

Того ж 20 січня прес-служба глави держави нагадала, що спікер не має права підписувати закони, повернуті Президентом для повторного розгляду парламентом. У коментарі прес-служби сказано, що Президент, відповідно до статті 94 Конституції та рішення Конституційного суду від 7 липня 1998 року, мав повне конституційне право повернути до Верховної Ради закон «Про Кабінет міністрів України». Прес-служба Президента ще раз наголосила, що так звана «технічна помилка», як це було заявлено секретаріатом Верховної Ради, насправді є самовільною заміною редакції статті 24 Закону України «Про Кабінет міністрів України», яка не голосувалася депутатами Верховної Ради. «Дане підтверджено як листом Секретаріату ВРУ, так і стенограмою засідання ВРУ, і порівняльною таблицею до закону. Таким чином, спекуляції з цього приводу є надуманими», - відзначила прес-служба. – «Голова Верховної Ради України не наділений Конституцією України правом підпису законів, які повернуті Президентом України для повторного розгляду Верховною Радою. Такі дії є неконституційними і незаконними».

Видається, прес-служба глави держави у цьому разі перевищила свої повноваження – адже неконституційність дій спікера може визначити лише суд, а саме Конституційний Суд. Автор цих рядків має право, гарантоване тією ж Конституцією, висловлювати свою думку щодо правочинності дій посадовців та державних інституцій, а офіційні структури - ні. Але, з іншого боку, чому функції Конституційного Суду намагається перебрати на себе не громадянин Мороз О.О., а голова Верховної Ради України, який на те не має жодних підстав, оскільки він є тільки організатором роботи парламенту і його представником у стосунках з іншими органами державної влади, а не суддею їхньої діяльності?

І справа тут зовсім не у Ющенкові чи його секретаріаті (свою частку політичних дурниць вони зробили і додадуть ще), і не у Януковичі, котрий одразу ж після ухвалення Закону про Кабмін захотів додаткових повноважень (пам‘ятаєте Кучму, котрому всі десять років президентства постійно не вистачало повноважень, щоб ощасливити народ), і не в невипоєних марксистсько-ленінських ідеалах без п‘яти хвилин соцінтернівця Мороза. Справа в тому, чи може посідати настільки відповідальну посаду людина, абсолютно непридатна за рівнем фаховості до виконуваної нею роботи.

Щоб не бути голослівним (хоча після всіх наведених фактів у голослівності мене навряд чи можна звинуватити), наведу ще один факт. Того ж таки 18 січня під час засідання всеукраїнського прес-клубу голова Верховної Ради Олександр Мороз заявив, що в найближчій перспективі потреби скасування інституту Президента в Україні немає. І додав, що парламентська форма управління не має особливих переваг перед парламентсько-президентською формою правління. І взагалі – парламентська форма є більш прийнятною для країн «з більшими традиціями демократії, ніж в Україні».

Отут саме час для німої сцени, бодай у середовищі кількох десятків справді фахових політичних аналітиків країни.

Не будемо брати до уваги невідому світовій політичній науці «парламентсько-президентську республіку» (насправді існує змішана або ж напівпрезидентська форма правління, з тим чи іншим варіантом поділу повноважень). Головне – інше. Виявляється, голова українського парламенту цілком серйозно вважає, що за парламентської форми правління в республіці відсутній Президент. Узагалі. Як клас. Не має значення, з якими повноваженнями. І що Європа саме так і живе.

Скажіть мені після цього добровільного свідчення про власний високоякісний ідіотизм (у давньогрецькому, ясна річ, сенсі) – чого варті «політична реформа», «перехід до парламентсько-президентської республіки» та «побудова Європи в Україні» імені спікера Верховної Ради та голови Соцпартії Олександра Олександровича Мороза?