10 січня «Детектор медіа» отримала відповіді від представників Секретаріату Президента (голови служби акредитації Олега Кошелєва та керівника прес-служби Лариси Мудрак) на запитання, яке хвилювало, напевно, всю журналістську спільноту: чи вимагатимуть для акредитації у Секретаріаті надавати копії документів, що підтверджують спеціальну журналістську освіту або членство у профспілці? Як удалося з’ясувати «Детектор медіа», це не вимога, а побажання президентської канцелярії. Ми вирішили запитати народних депутатів, що мають досвід роботи у медіа, та журналістів, про їх оцінку такого побажання.

Запитання «Детектор медіа»:

- Як Ви поставилися до бажаного надання для акредитації в Секретаріаті Президента документів про спеціальну освіту або рекомендації професійних спілок журналістів?

- (до журналістів) Чи будете Ви або Ваше видання надавати такі документи?

- Як Ви вважаєте, нові правила акредитації полегшать чи ускладнять отримання інформації від Секретаріату і самого Президента?

На запитання відповідають:

народні депутати України Андрій Шевченко (Блок Юлії Тимошенко), Олена Бондаренко (Партія регіонів), Євген Філіндаш (Соціалістична партія України);

журналісти Володимир Кацман («Известия в Украине»), Олександр Загородній («1+1»), Володимир Горковенко («Інтер»), Соня Кашкіна («Оглядач»), Валентин Щербачов, Маргарита Ситник (СТБ), Ірина Мелехіна (5 канал).

Андрій Шевченко, народний депутат України (фракція БЮТ), голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації:

– Ставлюсь нормально, якщо це стосується фрилансерів. Якщо журналіст представляє засіб масової інформації, то це справа газети, телеканалу, радіостанції - вирішувати, кого вони делегують. Чи це людина дипломована, чи ні, досвідчена чи недосвідчена. Але є категорія фрилансерів, і ми, журналісти, повинні розуміти, що насправді повинні бути якісь застороги, щоб у нас офіційні заходи не перетворилися на збір будь-яких людей з вулиці, які прийшли погрітися чи подивитися, як виглядає зсередини Секретаріат Президента. «Бажано» - це для мене не слово з офіційних правил.  

Я діяв в якості фрилансера, і знаю, що мені дуже бракувало посвідчення від якогось ЗМІ. Тому, якби я зараз був фрилансером, то вже потурбувався б про членство у профспілковій організації. Ми знаємо приклад Франції з єдиною системою прес-карт, деяких інших країн. Все одно за цим - майбутнє.

Я бачу один колосальний плюс. Ми нарешті починаємо узаконювати правила роботи органів влади з журналістами. Я завжди за це виступав. І, до речі, в Секретаріаті Президента давно про це говорилося. І свого часу такі правила обіцяла запровадити прес-служба ще на чолі з Іриною Геращенко. Я радий, що нарешті це сталося. Погані правила – це стимул, аби починати з ними працювати, покращувати їх. Я сподіваюсь, що цей приклад буде підхоплений іншими органами влади. Я вам нагадаю про ситуацію з Київською мерією, коли Черновецький пробував вирішувати за журналістів, з ким їм можна спілкуватися, а з ким ні. У нас була ситуація з Кримом, де спробували ввести абсолютно нові незрозумілі правила акредитації журналістів. Тому я думаю, що це дуже добре, що Секретаріат Президента на власному прикладі показує, що можна вийти на якісь нормальні зрозумілі правила роботи з пресою.

Олена Бондаренко, народний депутат України (фракція Партії регіонів), голова підкомітету з питань реклами Комітету з питань свободи слова та інформації:

– Я могу охарактеризовать это с двух сторон. С одной стороны, требование таких документов Секретариатом Президента – это неумелая попытка ограничить доступ журналистов к информации. С другой стороны, это могло быть попыткой ограничить доступ непрофессиональных журналистов в Секретариат Президента. Сейчас в журналистике полнейшая безнаказанность. Когда двадцатилетняя девушка с микрофоном в руке задает вопросы опытному седовласому эксперту или политику и при этом умничает, ведет себя некорректно, - с этим нужно что-то делать. С непрофессиональной журналистикой нужно бороться.

Євген Філіндаш, народний депутат України (фракція Соціалістичної партії України), секретар Комітету з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму:

– Я вважаю це дурницею, по-іншому не назвеш. Якщо журналіст уже працює в якомусь ЗМІ, то власники чи керівники вважають, що він є журналістом, і його фаховий рівень задовольняє їх. Чому Секретаріат Президента має визначати професійний рівень журналіста якоїсь газети чи телеканалу? З якого це дива? Я взагалі не бачу тут логіки. Я можу це оцінити як намагання поставити зайвий бар’єр на шляху для отримання інформації. Більше мотивів я не бачу. Аналізуючи останні дії Секретаріату Президента, можу сказати, що є не дуже гарна тенденція.

Володимир Кацман, завідувач відділом політики в газеті «Известия в Украине»:

– Я читав про це на «Детектор медіа». Розглядаю це саме як формальності, оскільки диплом ще не гарантує, що ти - професійний журналіст. Особливо мене здивувала вимога надавати довідку від профспілки. Я думаю, що це все формальності, які ніяк не стосуються творчого процесу. Я думаю, що це буде скасовано з часом. Може, це питання поставив якийсь чиновник, бо не звик працювати з пресою в режимі свободи слова.

Ні, не буду. Ви знаєте, я останнім часом утратив цікавість до заходів саме такого плану, оскільки вони є формальні і ніякої конкретики для творчого аналізу не дають. Може, хтось із наших кореспондентів, які будуть туди ходити, будуть надавати ці документи. Краще про це запитати у них. Але я жодної вказівки, щоб вони робили або не робили це,  не даватиму. Це просто нецікаво.

Я думаю, що жодні правила акредитації не мають відношення до того, легше чи складніше буде отримати інформацію. Це залежить від професійного рівня журналіста, від його зв’язків, від того, наскільки людина здатна аналізувати навіть ту інформацію, яка надходить. Мені здається, що оці формальності творчому процесу не допоможуть. Щось не пригадую, аби на якомусь брифінгу повідомили щось сенсаційне. Це не стосується тільки нинішнього Секретаріату, а й попереднього. Цікаво, коли брифінг проводять люди, яких просто так не дістати. А звичайні повідомлення не несуть якогось великого інформаційного навантаження.

Олександр Загородній, тележурналіст, «1+1»:

–  Для мене особисто немає ніякої різниці, є чи немає у людини журналістська освіта. Якщо вона є хорошим журналістом, то вона має право заходити до будь-якого органу влади, тим паче до Секретаріату Президента. Чим викликані такі вимоги, я не можу сказати. Можливо, бажанням упорядкувати ту кількість журналістів, які туди заходять. Якщо це бажано, то не означає, що це обов’язково. Я так розумію, якщо журналіст працює в газеті чи телерадіокомпанії, яка й акредитує свого працівника, то це вже є гарантією його професійності.

Особисто я навряд чи поніс би свої документи в Секретаріат Президента, щоб довести, що я є журналістом.

Для тих ЗМІ, які давно співпрацюють із Секретаріатом Президента, можливо, й полегшить, тому що буде менше випадкових людей. Мені здається, що це зроблено для того, щоб відсіяти випадкових людей, які просто мають бажання потрапити в Секретаріат Президента, щоб подивитися і потусуватися.

Володимир Горковенко, тележурналіст, «Інтер»:

–  Те, що Секретаріат Президента вимагає надавати такі документи, ще нічого не означає. Ця вимога – дурниця. Не кожен журналіст має журналістську освіту і не кожен журналіст хоче бути членом профспілки. Наприклад, я – не хочу. Цікаво, як би вони попросили надати документ про освіту Піховшека, який є філософом? То що, йому тепер не можна в Секретаріат заходити?

Акредитацією займатиметься наша редакція, і я до цього не буду причетний.

Я б не сказав, що й раніше інформацію в Секретаріаті було отримати легко. Акредитовані в Секретаріаті журналісти не мають права ходити коридорами. Вони можуть лише заходити в певні приміщення, де відбувається прес-конференція, і все. Це такий коридор, де дозволяють іти певним напрямком. Про публічні заходи інформують ЗМІ, тому не думаю, що на обсягах і достовірності інформації ці нові правила не позначаться. Це, радше, намагання фільтрувати небажаних для прес-служби Президента журналістів.

Соня Кошкіна, інтернет-видання «Оглядач»:

- Я считаю, что с новыми правилами аккредитации, скорее всего, придется мириться, какими бы они ни были. Скорее всего, редакциям придется подбирать сотрудников, работающих на постоянной основе с Секретариатом Президента, по соответствующим принципам.

Более всего в этих новых правилах мне приглянулось требование иметь соответствующий внешний вид. Потому что, хотя к журналистам всегда очень лояльно в этом плане относились, все-таки, я думаю, этот вопрос нужно было урегулировать в официальном порядке, потому что некоторые журналисты просто злоупотребляли этой лояльностью. Что же касается предоставления свидетельства о профильном образовании, то это не совсем правильно, потому что большая часть журналистов не имеет соответствующего образование, и это не мешает им быть профессионалами своего дела. Но, поскольку тут есть возможность заменить копию диплома на свидетельство о членстве в каких-либо профессиональных организациях, вопрос может быть решен таким образом.

Другое дело, зачем были введены эти правила, кто инициировал их утверждение именно сейчас? Это какое-то совпадение или же плановый ход в осуществлении новой, в том числе информационной, политики Секретариата Президента? Мне очень хочется верить, что правила введены с точки зрения какой-то целесообразности, и это не будет походить на ситуацию в России. В России сразу после прихода Путина начали постепенно ужесточаться правила работы журналистских пулов – сначала при президенте, а потом и при других органах власти (Министерстве иностранных дел, Госдуме). Все это произошло в течение двух с половиной лет. Сначала журналистов тоже просили предоставлять соответствующие документы, потом – выглядеть соответствующим образом, потом – еще что-то, и потихонечку закручивали гайки. Надеюсь, что у нас такого не будет.

Валентин Щербачов, заслужений журналіст України:

– Це неправильно взагалі. Це те, що ми називаємо «табу на засоби масової інформації», тобто забороною на нашу професію. Якщо ви маєте документ від солідного ЗМІ, цього має бути достатньо: вас знають, у вас є ім’я. Тому такі вимоги – це просто приниження нас як людей і нашої професії загалом. Не буду я такі документи надавати. Звичайно, буде складніше працювати і фізично (буде більше перепон), і морально. В принципі, це образливо.

Маргарита Ситник, тележурналіст, СТБ:

- У Секретаріаті Президента й без того важко було отримати інформацію. Наприклад, домовитися отримати коментар глави Секретаріату Віктора Балоги дуже проблематично. А якщо треба буде ще надавати додаткові документи, то це взагалі ускладнить роботу. У нас є багато журналістів, які є професіоналами, але не мають журналістської освіти. То що, їх тепер не будуть пускати до Секретаріату? Я не розумію, чому виникла така ідея. Думаю, що журналісти повстануть проти цього, і Секретаріат не буде вимагати таких документів від штатних працівників ЗМІ.

Ірина Мелехіна, тележурналіст, 5 канал, «Бізнес-час»:

– Вимога щодо надання таких документів, у принципі, ускладнить отримання інформації в Секретаріаті Президента. Адже журналістами працюють не тільки ті, хто має відповідну освіту або належить до якихось професійних спілок журналістів. Здебільшого це філологи, історики тощо. Тому я думаю, що надання таких документів зайве для отримання акредитації в Секретаріаті Президента. Якщо це буде необхідною умовою акредитації, я їх надам, але тільки тому, що я їх маю.