Історія людства – лише пошук взаємозв’язку між подіями, що відбулися. Приміром, 15-го грудня, в п’ятницю, Президент підписав Указ № 1088/2006 «Про проведення в Україні у 2007 році Року української книги». А 18-го грудня в Києві в Українському домі розпочався Різдвяний книжковий ярмарок, на якому збираються провідні видавництва України. Я намагалася встановити взаємозв’язок між двома цими фактами, знайти хоча б певні точки дотики – проте...

Кожен день на ярмарку я намагалася спонукати видавців поговорити про президентський Указ і про те, що конкретно їм і їхньому видавництву принесе Рік української книги. Натомість мені розповідали новини різні: от, приміром, що презентуючи гігантську АБЕТКУ (3х4 метри, вага 250 кг) Іван Малкович, директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», дуже мило пожартував: мовляв, це класна АБЕТКА для великої країни, а не для якоїсь там Ліліпутії з її президентом Ліліпутіним… Або розповідали, що у виставковому залі невідомий порвав вірші Леся Подерв’янського, які висіли як експлікація до його полотен. Вірші були спеціально написані до виставки «КНИГА+Арт» (куратор Олеся Авраменко). Наглядачка виставкового залу, здається, з вандалом була солідарна: «А ви читали ці вірші? Тоді маєте зрозуміти, за що їх порвали!». Про те, що приблизно такою ж була логіка і Хрущова з його бульдозерною виставкою, і Гітлера, що знищував дегенеративне мистецтво, працівниці Українського дому на думку не спадало. «Добре, що картини цілі», - тільки й прокоментував ситуацію Подерв’янський. Обговорювали також те, що видавництво «Нора-Друк» за чотири дні ярмарку продала понад 600 тисяч примірників книги Олександра Литвиненка, Юрія Фельштинського «ФСБ взрывает Россию» (текст книжки можна знайти тут). Врахуйте, що середній наклад книжки в Україні 3 – 5 тисяч і продається він, зазвичай, протягом року... Що Інтерфакс відмовив видавцям у проведенні прес-конференції («Мабуть, тому що в них російські власники», - так прокоментував відмову Інтерфаксу Микола Кравченко, директор видавництва «Нора-Друк»). Ще обговорювали результати так званого всеукраїнського експерименту: видавництво «Теза» і співачка Руслана презентували проект «Дика енергія. Лана» (фантастичний роман для дітей письменників Марини і Сергія Дяченків). Реклама за участі надзвичайно популярної зірки, велика кількість телевізійних роликів (жоден комерційний книжковий проект найближчим часом не зможе дозволити собі подібних промо-витрат) – все було зроблено як за підручниками з маркетингу. Результат продажів: 12 тисяч примірників українською мовою, 8 тисяч – російською: «Мало точок продажів, - констатують видавці. – Збут – як вузьке горлечко пляшки»… Найактуальніша тема: скандал із державною закупкою книжок – ані програма «Українська книга» (фінансування видавничих проектів через Держкомтелерадіо), ані програма бібліотечної закупівлі не виконані. Тобто говорять про все, що перелічене вище, а от про Указ – лише примусово…

У реакції видавничої спільноти на Указ не помітно нічого схожого на тріумф – скоріше, подив. Причому одні дивуються, що такий указ є, інші – що його підписано тільки зараз (про намір оголосити Рік Книги в Україні Президент оголосив ще 9 листопада в День української писемності та мови). Сміху додає те, що в цьому році Леонід Фінкельштейн, головний редактор видавництва «Факт», виступив з заявою про проголошення 2006-го року Роком української книги в Україні, і в цьому формулюванні було більше досади на абсурдність ситуації, що склалася (відношення кількості книжок, виданих в Україні, до виданих у Росії, на українському ринку експерти оцінюють як 1:9), ніж пафосу. А от відвертий парадокс у шапці Президентського документа викликав чимало іронічних зауважень... Так само, як і основні спрямування документа: промоція книги за кордоном і розбудова лексикографічної бази (тобто видання словників).

Леонід Фінкельштейн, головний редактор видавництва «Факт»:

«Указ не є конструктивним. Поки держава робила вигляд, що опікується книгою, ми, видавці, опікувалися книжкою самі і виробили не тільки тактику, але й стратегію цієї роботи. А от стратегія, зазначена в указі, на мій погляд, суттєво відрізняється від тієї, яку намагалися провадити ми. Чому? Наскільки я зрозумів, дуже багато робиться для промоції української книжки за кордоном і дуже мало для промоції української книжки тут. Але мені видається найголовнішим зробити так, щоби українська книжка з’явилася насамперед не в Парижі, а в Полтаві… Я, звичайно, не проти словників, але я не вірю, що пану Азарову що-небудь допоможе вивчити українську мову. Я вважаю, що українські письменники, попри всі негаразди, пишуть непогані книжки. Українські видавці, попри всі негаразди, навчилися ці твори видавати. Є класика, є дослідження… Але немає книжкового ринку. Найголовніше, що потрібно – книгорозповсюдження. Друге питання, яке мене турбує - питання кредитів для галузі, щоби можна було видавати книжки на майбутнє: трохи більшими тиражами і не надто поспішати все продати за сьогодні. Якщо цього не зробити, то вся ця лексикографічна база і прома української літератури за кордоном буде черговим метеликом, який нічого не дасть».

Володимир Брискін, головний редактор видавництва «Теза»:

«Незрозуміло, хто відповідає за виконання указу по кожному з пунктів. В ньому прекрасні ідеї, які надзвичайно легко зіпсувати корупційними схемами та заангажованістю виконавців. Як видавець, я від реалізації цього Указу не отримую нічого. Можливо, щось із розпорядження щодо проми наших книжок за кордоном і вийде, але не відбулося найголовнішого, на що ми сподівалися: делегування цих функцій до ГО, які мають відповідний досвід роботи (а не до новоствореної Василем Шевченком «Академії книги), а також передача закордонних представницьких функцій від Держкомтелерадіо до МЗС. Також мені очевидно з тексту Указу, що якась організація Х отримує потужне фінансування на видання «Української національної енциклопедії», потреба в якій не вивчена… А от щодо словників, то мені незрозуміло, якщо у нас є установи – приміром, Інститут мовознавства НАН України, чому для того, щоб він просто виконував свою роботу, необхідно видавати Президентський указ?  До того ж є один пункт, який Указом обминається: видання словників є марним, допоки не затверджено новий правопис. А щойно з’явиться правопис – усі старі видання словників доведеться здати в макулатуру. Щодо викладення в on-line лексикографічної бази – то на мій погляд, це дуже слушне розпорядження, оскільки всі наукові установи працюють на гроші платників податків. Бажано було би це приєднати до проекту Вікіпедія, щоби було стороннє рецензування і критичний погляд. Найсмішніший пункт Указу про Рік книги «забезпечення Українського мовно-інформаційного фонду Національної академії наук України придатним для роботи приміщенням» - приміщення це надзвичайно важливе, але чи для цього варто оголошувати Рік Книги?»

Костянтин Клімашенко, директор книготорговельної мережі «КС: Книжковий супермаркет»:

«60 годин засідань витратила робоча група при віце-прем’єрові Кириленкові на розроблення положення про підтримку книги – жодна з пропозицій до Указу не увійшла. До мене і моєї мережі це взагалі не має ніякого відношення. Скажу чесно, мені, як комерсанту, не потрібні окремі Укази – мені потрібен нормальний здоровий ринок. Пояснюю: сьогодні я спілкувався з польськими колегами, які говорили про те, що в Польщі оренда в шопінг-молах становить 10 доларів за квадратний метр. Це у Варшаві. А 7 років тому в них теж було по 100 доларів за метр, як у нас. Зараз приміщень набудували досту – і все, ціна оренди впала, можна нормально працювати. А в нас же не дають будувати і весь час грають на дефіциті і вижити при такій оренді є надзвичайно важко, особливо книгарням».

Олександр Афонін, голова Асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів:

«Рік української книги в Україні має всі підстави розпочатися з двох дуже прикрих моментів: перше - невиконання «книжкового бюджету» за 2006 рік, друге – підвищення орендної плати з 1 січня, зокрема для видавництв та книгарень, у середньому в 6 разів. Якщо говорити про державну програму «Українська книга» (фінансування через Держкомтелерадіо), то вона «зависла» в Тендерному комітеті. Гроші, які не підуть на виконання цієї програми в 2006 році, вже не враховано в бюджеті 2007 року. До речі, по Тендерному комітету зависли не тільки книжкові гроші (18 мільйонів програми «Українська книга» та бібліотечне замовлення на 20 мільйонів гривень). Ідеться про величезні суми – в межах 8 мільярдів. Куди підуть ці гроші? Нині, наскільки мені відомо, пан Янукович вимагає від пана Азарова звіту про виконання бюджету – але бюджет не виконано. Адже і програма «Українська книга», і програма бібліотечної закупки – це все бюджетні позиції. Тендерний комітет – це не гребля, яка має зупиняти намертво виконання бюджетних позицій, його завдання –  слідкувати за виконанням процедури. Як керівник громадської організації, я скерував запит в Комітет, в якому прошу надати мені документи для проведення незалежного розслідування і встановлення відповідальності посадовців, які не виконали закон, а також мене цікавить відповідь на запитання: куди підуть ці гроші? Друга проблема: з 1 січня 2007 року книгарні мають платити оренду за ринковими цінами. Це означає, що в середньому по Києву ціна оренди підніметься в 6 разів. Книгарня «Знання», що на Хрещатику, має платити разом із комунальними платежами 40 тисяч гривень на місяць, тобто 100 тисяч доларів на рік. Тобто націнку на книги треба буде підняти до 150 відсотків!»

Видавці категоричні: запропонований Указ є, по-перше, беззубим – виконувати його потрібно Кабміну, а при тих стосунках, які нині спостерігаємо між Банковою та Грушевського, очікувати ретельного виконання Кабміном президентського Указу не доводиться. По-друге, аж надто багато в самому Указі пунктів, які сформульовані або надто загально («прискорення розроблення державної програми популяризації читання», «вивчення проблем», «розширення міжнародного співробітництва»), - що дозволяє, в свою чергу, не виконувати ці пункти взагалі, - або є аж надто конкретними і скидаються на «замовлення» певної групи людей, що намагаються за допомогою президентського Указу вирішити власні проблеми, аж до отримання приміщення.

Проте, гадаю, попри будь-які зазначені в Указі пункті, Рік Книги в Україні все одно відбудеться: хтось видасть цікавий видавничий проект, хтось напише гарний роман, хтось проведе класну книжкову виставку… Тільки президентський Указ,  як завжди, опиниться ні при чому.