Унікальність програми «Свобода слова» у порівнянні з іншими політичними телепередачами прямого ефіру – не тільки у її тривалості та вмінні Савіка Шустера «розкрутити» учасників, а й у великій кількості диспутантів. Іншими словами, основні персонажі, чи, як вони звуться на сайті «Свободи слова», «герої програми» можуть приходити зі своїми командами, члени яких також мають шанс отримати слово чи бодай докинути репліку. А ще члени команди «світяться» перед камерами, демонструють виразність (чи, навпаки, сірість) своїх облич, свою емоційність чи незворушність, одне слово – вони хоч-не-хоч працюють на публіку, а публіка має можливість за ними уважно спостерігати. Оскільки ж кожного короля, навіть дрібненького, грає почет, то глядацька аудиторія під час сеансу «викриття чудес» і «роздачі слонів» ставить оцінки цим королям, королькам і короленкам. У тім числі – і за злочинно недбале використання потенціалу своїх підлеглих. От був якось у Шустера заступник голови президентського секретаріату Арсеній Яценюк...

Утім, зараз мова не про те. А про команду київського мера, яку ми всі мали щастя побачити у «Свободі слова» від 15 грудня. І не про всю команду, а про її більш молоду, якщо не сказати молодіжну частину. Про їхню стилістику поведінки, про манеру розмовляти і дискутувати, про нову перспективну генерацію столичної бізнес-політичної еліти, одне слово.

Головним опонентом цієї публіки на передачі був депутат Київради Михайло Бродський. Дискутувати з ним справді важко. Але можна – якщо у тебе є справжні аргументи. Тоді Бродський може, на відміну від багатьох інших політиків, не лише спинити потік свого красномовства, а й почути твої судження і замислитися над ними. Проте на телепередачі команда київського мера послуговувалася одним-єдиним дуже давнім аргументом: я начальник – ти дурень. А коли не визнаєш добровільно свою дурість, то ми тебе зробимо ворогом народу.

Ось що говорили молоді леви і левиці Черновецького (цитую за сайтом «Свободи слова»).

Олесь Довгий, секретар Київради: «Если можно, браво... Вы мне задали вопрос: правда ли это... Безусловно, это неправда. Как и всё остальное, что он говорит. Но это было сказано действительно с настоящим чувством юмора. То есть это была хорошая шутка. Это неправда, но хорошее чувство юмора».

конецформыначалоформыДенис Комарницький, керівник фракції Блока Черновецького у Київраді: «Ну, всё, что говорит Михаил Юрьевич, – конечно, занимательно... Хорошо, что он сам понимает, что это не КВН. Ну, это такое. Он как бы человек гораздо старше меня. И я с уважением отношусь к возрасту. Единственное – что дел, конечно, он наделал, будь здоров».

Ірена Кильчицька, заступник мера: «...Если Михаил Юрьевич сказал что-то о банке «Крещатик», то я хочу сказать, что вы вообще морального права о банках говорить не имеете. То, что вы сделали с банком «Денди», сколько людей не получили свои деньги... Господин Томенко свой великий менеджмент показал «Гринджолами», которые он выставил на «Евровидении». Вы занимаетесь постоянным враньём, дурите народ, который вам нужен только... Если раньше ваши лозунги были популистскими, то сейчас они просто провокационные».

Якщо у кого є бажання, вони можуть почитати протоколи більшовицьких з‘їздів, з Х по ХV, там така сама стилістика стосовно внутрішньопартійної опозиції, такий саме гумор і така сама «переконлива» аргументація. Тільки прізвища змінюються: спочатку Троцький знущається з лідерів «робітничої опозиції», потім Каменєв та Зинов‘єв знущаються з Троцького, а потім уже всі, кому не ліньки, знущаються з Каменєва, Зинов‘єва і Троцького.

Але це – у першій половині передачі. А далі – вже дещо інша стилістика. Знов-таки, охочі можуть перевірити – стилістика ХVІ і ХVІІ більшовицьких партз‘їздів. Нагадаю, це – ще до вбивства Кірова і до масових «зачисток» всередині партії, хоча по всій державі уже розпочатий пошук «ворогів народу», «шкідників» і «наймитів іноземних розвідок».

І знову – Олесь Довгий: «Це все – голоси минулого... Я кажу це від щирого серця. Я обіцяв не вдаватися до конкретних прізвищ і характеристик людям. Але всьому є певний терпець. Я, з вашого дозволу... буквально дві хвилини вашого часу, але такі ганебні слова без відповіді залишати не можна. Пане Томенко, я звертаюсь до вас. Те, що ви є бідний, як ви кажете, або недостатньо забезпечений, – це не значить, що ви за кошти Бродського або за чиїсь інші – причому недорогі кошти, як ми всі знаємо, – можете лити такий бруд... Я, на відміну від тут присутніх, – прошу цей факт зафіксувати – народився в Києві, живу в Києві і буду жити в Києві ще довго. Мені киянам дивитись в очі не тільки сьогодні, але й завтра. І я думаю про це. Тому, коротко пройшовшись, скажемо так, або зачепив якісь нотки – я надіюсь, совісті, – у пана Томенка, я би хотів перейти до наступного запитання, яке мене теж цікавить. Ви щойно казали, пан Бродський, що ви не поруч з Олександром Олександровичем? Скільки б вам це не радили ваші політтехнологи, хоч вони і дорогі, відмитися вже не вдасться...»

Томенко не казав що він бідний, Бродський теж народився у Києві, але яке це має значення? Головне – тренувати у собі Вишинського, і той неодмінно народиться. Теж був, до речі, вихідцем з інтелігентної сім‘ї, і коли говорив, сам вірив у сказане.

Олесь Довгий продовжує, і тут уже маємо стилістику десь так 1937-го року.

«Мій принцип життя – я вам доповідаю – закладається в заповіді, яка закладена мені моїм дідом і батьком. Це заповідь. І вона звучить таким чином: «Дорожи своїм іменем, сину, славним родом своїм дорожи, дорожи і люби Україну, як зіницю очей бережи... « Я, живучи сьогодні і вчиняючи всі кроки на благо киян, я знаю, що завтра ми будемо дивитись в очі киянам, і вони нас будуть вибирати ще раз, і будуть давати оцінку тому, що ми зараз робимо. Тому що те, що ми робимо зараз, – це правильно. І , можливо, десь якісь кроки є непопулярними, а ми це робимо свідомо для того, щоб завтра все те, що було закладено попередньою владою, ми повинні взяти цей удар на себе... Ми повинні, як хірурги, зробити деякі непопулярні міри, але повірте, в нас є совість, в нас є правда, в нас є любов до киян, і кияни в це повірили, і вони вірять зараз... З цієї сторони не звучить нічого, окрім бажання політизувати цю ситуацію і ...зберегти свої власні інтереси. Цього ми не допустимо».

Ірена Кильчицька: «В прошлом году был Алчевск. Вчера по телевизору показывали Херсон, что отключено электричество и так далее. Скажите, пожалуйста: когда это случится в Киеве через полгода или через год, кто будет за это виновен: оппозиция, которая сегодня говорит об этих тарифах, или власть, которая, в принципе, только недавно, то есть она не имеет отношения к тому, что раньше это поддерживалось в таком состоянии? Кто будет нести ответственность и что скажут киевляне и жители других городов?»

Одне слово, справа Леніна-Сталіна непереможна, бо вона вірна. А той, хто у цій вірності сумнівається, той щонайменше сумнівний елемент, і ми не допустимо, щоб хтось прагнув нав‘язати нам свої інтереси! Нам народ вірить, ми це знаємо, і він нас обиратиме й обиратиме знову – і 1937-го року, і у всі наступні роки. Партія – розум, честь і совість нашої доби! А шкідників, котрі призвели наше народне господарство до такого рейваху (он колишній улюбленець партії Бухарін особисто підсипáв товчене скло у корм для худоби), ми поставимо на належне місце – своє слово скажуть прості мешканці наших міст і сіл!

І ось він, Вишинський (що, не знаєте, хто це? Подивіться в Інтернеті), народився.

Олесь Довгий: «Пане Томенко, скажіть, будь ласка: в скільки разів ви підвищили – ваш уряд – ціну на газ? Утричі? Ціну на енергоносії ви підвищили втричі?»

На жаль, текст не передає навіть десятої долі враження від сказаного. Інтонація, постава, блиск чесних очей, переконаність у кожному жесті. І яка непереконлива за стилістикою відповідь Томенка, що уряд, в якому він був віце-прем‘єром, ані на копійку не підвищив ціну на енергоносії – немає металу в голосі, немає таких щирих очей, немає абсолютної переконаності в правоті своєї справи. Томенко лише жива людина, а команда Черновецького – це готові фюрерчики високого ґатунку.

Але – от лихо! – в країні існує телебачення, і не лише ТРК «Київ», а й відносно незалежні канали. Не випадково Сталін не форсував розвиток телебачення в СРСР, а Гітлер поставив Геббельса суворо контролювати всі німецькі телестанції, щоб не давали зайвого в ефір. Отож доти, доки ще «Свобода слова» виходить у прямому ефірі, доки самозакохані молоді леви і левиці Черновецького вважають, що вхопили Бога за бороду, дивімося і начуваймося. Бо потім може бути пізно.

Сергій Грабовський,  заступник головного редактора журналу «Сучасність».

Фото – Рупор.