День 14 грудня Президент України присвятив спілкуванню з пресою. Захід «Україна. Рік політреформи» складався з трьох частин: зустріч із іноземними журналістами, акредитованими в Україні в Маріїнському палаці (з 10 до 11 години), зустріч із українськими журналістами в Українському домі (12-14) та онлайн-конференція з Інтернет-виданнями (16-17).

Прогрес очевидний. Як бачимо, Банкова, нарешті, визнала існування Інтернет-видань. І навіть приділила їм цілу годину президентського часу. (Досі Інтернет-ЗМІ, - як з’ясувалося після звільнення з посади прес-секретаря Президента Ірини Геращенко, що активно  контактувала з інтернет-журналістами,  - перебували «за межами правового поля»).   Крім того, від попередніх подібних заходів («Діалогу із регіонами» в Харкові 1 листопада, виступу на Міжнародному медіафорумі) День спілкування відрізнявся відмінною організацією та стильним оформленням. Уся атрибутика - банери, декорації, сувенірні пакети для журналістів – була витримана в бордових тонах, які останнім часом полюбляє Президент. Для акції навіть розробили власну емблему – чорнильниця з пером, як уособлення журналістики, поєднана з малим гербом України, символом державної влади.

Журналістів, що виявили бажання поспілкуватись із главою держави, - а це, якщо судити за кількістю знайомих облич, були переважно представники регіональних та маловідомих видань, тоді як «брендові» київські журналісти, певно, вдовольнилися прямою трансляцією, - розмістили на стільцях у фойє Українського дому. На вході кожен отримав «тормозок» із духовною поживою: видану ще 2004 року книжку «Віктор Ющенко: Вірю! Знаю! Можемо!» (її ж роздавали журналістам на Медіафорумі в листопаді), блокнот, брошурку з уривками президентських інтерв’ю та ручку. Дрібниці, а приємно.

«Як Президент, я все зробив...»

Спілкування з журналістами розпочалося вчасно, рівно о 12.00. Главу держави супроводжували прес-секретар Ірина Ванникова та керівник прес-служби Лариса Мудрак. З відомих політиків у залі «майже інкогніто» був присутній Перший заступник голови Секретаріату Президента Арсеній Яценюк, який жваво розмовляв із журналістами та колегами й зовсім не виглядав як людина, що потрапила в опалу (про що, на думку деяких експертів, свідчить позавчорашнє рішення Президента).  

Вступна промова Віктора Ющенка тривала близько сорока хвилин. Розпочав він з узагальнення підсумків 2006 року –  першого року, який Україна прожила за «президентсько-парламентської» форми правління, - назвавши його «роком випробування, роком створення нової політичної культури». Як і у своєму інтерв’ю з нагоди Дня Свободи, Президент, перш за все, наголосив на значних досягненнях держави та суспільства.

«Сталість демократичного курсу сприяла економічним реформам і зростанню інвестицій», - відзначив він, і поспішив перейти до переліку зовнішньополітичних досягнень, хвалитись якими завжди вигідно (їх наслідки, на відміну від наслідків економічних реформ та зростання добробуту, пересічний громадянин не може перевірити). Серед названих досягнень, із якими важко посперечатися – ухвалення всіх «СОТівських» законів та зростання у 2,6 рази кількості іноземців, що відвідали Україну, завдяки безвізовому режиму з низкою держав. Натомість, наступний пасаж, присвячений «новому етапу відносин із Росією», змусив журналістів іронічно усміхатись. За словами Віктора Ющенка, українській владі вдалося «підняти статус цих відносин» (малося на увазі, очевидно, створення комісії на рівні президентів двох країн). Утім, називати результати роботи комісії «Ющенко-Путін», яку свого часу анонсували мало не як панацею від усіх українсько-російських проблем, Віктор Андрійович не поспішає... Натомість, охоче називає кількість підкомісій, комітетів і підкомітетів, що будуть створені в рамках міждержавної комісії. (З онлайн-спілкування: «Україно-російські відносини переходять у формат прагматичних. Це ключове. У рамках зустрічі, яка відбудеться 22 грудня, будуть створені інституції, які забезпечать роботу комісії і відповідних підкомітетів по розгляду найбільш актуальних питань в українсько-російських відносинах. Таким чином ми отримуємо механізм практично щоденної взаємодії з російською стороною. І третє - буде сформований конкретний план дій на два роки».)

Похвалився Президент і чудовою динамікою соціальних стандартів, не забувши наголосити, що вона  сформувалась протягом останніх двох років (тобто з початку його каденції). Останнім пунктом у списку позитивів була макроекономічна стабільність.

Негативна, чи то пак, проблемна частина промови розпочалась із згадки про «Універсал національної єдності». «Як Президент, я все зробив для виконання Універсалу», - зазначив Віктор Ющенко, і наголосив, що вся відповідальність за те, що сьогодні деякі пункти цього документу не виконуються або порушуються, лежить на політичних силах, які його підписували. Висновки з їхньої поведінки він обіцяє зробити наступного року, виходячи з того, наскільки конструктивними будуть дії уряду та парламентської більшості. Від теми «Універсалу» та його невиконання Президент плавно перейшов до  політреформи. За його словами, «нам вдалося уникнути розколу України через політреформу» (коли саме міг відбутись розкол України через політреформу? Цікаво...). «Конституційну реформу необхідно продовжити, це – моя ключова вимога. І я буду проводити її всіма доступними засобами». Не конкретизуючи поки що, в чому полягатимуть засоби, Президент заявив, що виступає за «відкриту всенародну ініціативу» з удосконалення політичної реформи, що дозволить гілкам влади не змагатись, а конструктивно співпрацювати.

Вдосконалення або скасування

Однак, відповідаючи на перше ж запитання, поставлене журналісткою Першого каналу Ольгою Скотниковою, Президент не лише дав зрозуміти, як збирається діяти на фронті політреформи, але й сформулював доволі чіткий меседж, адресований Верховній Раді і Кабміну.

Отже, за словами Віктора Андрійовича, зміни до Конституції, ухвалені 8 грудня 2004 року, були неконструктивні. В результаті їх непродуманості і недосконалості «вся країна залежить від того, з яким настроєм прийшла на роботу людина, що працює на вулиці Грушевського». Щоб вирішити цю нагальну проблему, є два способи:

1. Конструктивний.

2. Неконструктивний.

Перший полягає в тому, щоб за «круглим столом» вирішити, як саме вдосконалювати політреформу, дійти консенсусу та зробити все за спільною згодою. «Я не хочу вдаватись у змістову тему – не з цього треба починати, спершу треба сформулювати новий формат», - себто, якою саме має бути «правильна» політреформа, мають вирішувати саме лідери політичних сил за своїм круглим столом, а громадянам поки що про це знати не обов’язково. Є таке прислів’я - «дурням пів-роботи не показують». Хоча цікаво, яким може бути компроміс між позиціями комуністів, які взагалі хотіли би скасувати пост Президента і зробити з України парламентську республіку, та «нашоукраїнців», традиційно прихильних до сильного президентства...

Ну, а якщо варіант перший не вдасться, є варіант номер два: скасування змін до Конституції, ухвалених у 2004 році. Після цього доведеться починати все з нуля. Якщо на якомусь етапі вдосконалення чи скасування потрібен буде референдум, Президент не проти його провести.

Дещо згодом, коли журналіст онлайн-видання Daily.UA попросив уточнити, чи йдеться саме про скасування закону №2222 від 8 грудня 2004 року, Віктор Ющенко, дещо роздратований необхідністю повторювати вдруге, висловлювався вже геть безпосередньо, відкинувши будь-яку дипломатичність. Мовляв, зрозумійте: є простий варіант – зібратись разом і допрацювати політреформу – і складний: скасувати закон №2222 (і далі, очевидно, робити все по-президентськи – принаймні, це читалось між рядків імпульсивної промови). «Скасовувати дорожче і довше», - пояснив Президент із невластивим йому напором, і додав, що так чи інакше, рано чи пізно, доведеться-таки сідати за стіл переговорів, це лише питання часу: можна мирно сісти за два-три тижні, а можна – після тривалого протистояння, за два-три роки.

Отже, вже не Петро Порошенко, і не партія Народний Союз «Наша Україна», а сам Президент України відверто декларує готовність скасувати зміни до Конституції і диктує  коаліції умови. Щоправда, невідомо, чи досить переконливим буде цей ультиматум для «антикризовиків». Адже  глава держави жодним словом не прохопився про конкретні методи, якими збирається нищити невдалу політреформу. Що ж, дочекаємось їхньої реакції.  

Бюджет, отруєння, Київрада та інше

Протягом півторагодинного спілкування з журналістами Президент лише кілька разів втрачав самовладання. Втім, у випадку з бюджетною темою це, можливо, була «домашня заготовка». Щойно почувши з вуст івано-франківської журналістки слово «бюджет», Віктор Андрійович схвильовано попросив журналістів... узяти чистий аркуш паперу та ручку, адже їм «доведеться пригадати арифметику».

Арифметика видалась досить наочною і переконливою – до цього питання доповідач підготувався блискуче. Було названо достатню кількість цифр, серед яких – доволі промовисті, що стосувались прожиткового мінімуму. Недосконалість бюджетного закону була роз’яснена на простих і зрозумілих кожному прикладах. Нарешті – хід конем: Ющенко знаходить на столі добірку цитат із програм політичних партій, що входять до «антикризової коаліції», і читає їх уголос. Дібрані, звісно, цитати, що кардинально суперечать ініціативам уряду і більшості, відображеним у бюджеті. Зокрема, не лише абстрактні («покращення добробуту», «підвищення зарплат»), але й конкретні.

Друга тема, що змусила Віктора Андрійовича облишити офіційний тон – розслідування справи про його отруєння. «В цих питаннях є певна делікатність, адже вони стосуються мене і мого інтересу», - зазначив він, але відразу перейшов до неприємного: згадав рекомендації політичних опонентів «що їсти і чого не їсти», підписаний видатними українськими медиками висновок, у якому хворобу Ющенка називали ймовірним наслідком косметичної операції... За словами Президента, вся потрібна інформація у справі вже зібрана: «Діоксин міг бути тільки привезений. Є три лабораторії, де його могли виготовити... Сьогодні є достатньо інформації, щоб прийти з наручниками і забрати людей, частина яких не в Україні. Встановлено, хто ставив на стіл страву, яку саме страву...». Отже, коло підозрюваних істотно звужується, і ми вже можемо почати робити припущення, кого саме має на увазі Віктор Андрійович. Справа тепер за правоохоронними органами – а вони, як бачимо, не поспішають...  

Ще одне запитання, що викликало гостру реакцію Ющенка – про ситуацію в Київраді. Президент виявив неабияку обізнаність на київській тарифній проблемі, яскраво змалював усю несправедливість, із якою доводиться стикатись киянам, які мусять платити у кілька разів більше, ніж раніше, і раптом видав довжелезний список проблем, які стоять перед міською владою і потребують вирішення. За словами глави держави, він поставив Черновецькому умову: або ти (sic!) врегулюєш ситуацію з тарифами, або я, як Президент, скасую твоє (sic! знов-таки) рішення. Видно, що з Леонідом Михайловичем Віктор Андрійович церемонитись не звик.

Таким чином, Президент особисто продовжив  чітку лінію, яку – очевидно, не без впливу оновленого Секретаріату, що став набагато системніше діяти щодо інформаційного супроводу дій Президента, – проводили останніми днями пропрезидентські медіа. Наприклад, як 10 грудня  у програмі «ТСН. Підсумки» каналу «1+1» Олесь Терещенко і автор сюжету Єгор Чечеринда наполегливо акцентували увагу на неприпустимості  запропонованих київською владою тарифів  синхронами не тільки представників БЮТ, але і голови фракції «Нашої України» у Київраді Дмитра Андрієвського. Це було вагомим тлом для  синхрону Президента: «Експерти засвідчують, що є ресурси, які не враховані під час проведення розрахунку кінцевих комунальних тарифів, і тому сьогодні я акцентую увагу керівництва і, перш за все, Леоніда Михайловича Черновецького на предмет повторного їх перерахунку». Ба навіть в останньому «Епіцентрі» В’ячеслава Піховшека («1+1») від 11 грудня, гостем якого був саме Леонід Черновецький, була проведена  чітка лінія на відділення Президента від дій Черновецького. Цитуємо програму: «В. Піховшек: 5 листопада Ви заявили, що – цитую за Інтернет-виданням «Главред», що «Президент в присутності мого заступника і одного зі своїх помічників підтримав мене в моїх починаннях щодо турботи про киян. Я отримав позитивну оцінку ВСІХ своїх дій». Протилежна оцінка не забарилася. Цитата: «Президент Віктор Ющенко не схвалює діяльність київського міського голови Леоніда Черновецького. Під час зустрічі із ним Президент висловив різке невдоволення рішенням міської влади про підвищення комунальних тарифів. В.Ющенко наголосив, що Л.Черновецький і міська влада мають працювати в інтересах і на благо киян» (Ірина Ванникова, прес-секретар президента України, «Главред», 6 листопада 2006 року).»...

Відповідаючи на інші запитання, Президент зробив кілька несподівано впевнених заяв. Наприклад, пообіцяв, що губернатори-«нашоукраїнці» не будуть звільнені (як це сталося з «помаранчевими» міністрами в уряді Януковича). Досить різко і безкомпромісно висловився глава держави щодо можливого подальшого перебування російського флоту в Криму: мовляв, з одного боку – ми маємо зобов’язання перед Росією за угодою 1997 року, з іншого – Конституція наша не передбачає розміщення іноземних баз на території України. На відверто незручне запитання, чи піде він на наступні вибори Президента, відповів неохоче: «Це неконструктивне питання... Хто піде на вибори – Бог покаже»...

Контакт цивілізацій

За годину онлайн-спілкування з Інтернет-виданнями (втім, ставити запитання міг будь-хто, тож можна вважати, що учасниками були як Інтернет-видання, так і пересічні користувачі мережі; схему добору запитань люб'язно розтлумачив  «Главред»). Президент устиг відповісти на 43 запитання. Очевидно, така форма виявилась значно продуктивнішою за зустріч «у реалі», адже зазвичай Віктор Ющенко відповідає на кожне запитання від 5 до 10 хвилин. Хоча кількість у цьому випадку не зовсім пропорційна до якості: на деякі цілком конкретні і важливі запитання були дані розпливчасті й відсторонені відповіді, і, водночас, низка непоганих запитань були знехтувані через занадто емоційне й різке формулювання.

«Детектор медіа» поставила Президентові два запитання.

Вікторе Андрійовичу, поясніть, будь ласка, мотиви призначення Валерія Хорошковського на пост Першого заступника Секретаря РНБОУ. Відомо, що Валерій Іванович - дуже багата людина, зокрема, власник українського каналу «Інтер». Яким чином буде забезпечений принцип відокремлення влади від бізнесу в цьому випадку?

Відповідь: Принцип дуже простий: якщо та людина, яка працює в Секретаріаті Президента і своєю діяльністю переслідує комерційні інтереси, - вона буде відсторонена від роботи. Я переконаний, що люди, які працюють біля мене, дають чіткий сигнал суспільству, що ними у жодній мірі не використовується службове положення для реалізації комерційних інтересів. Я думаю, що дискредитаційними фактами не володіє ні журналістика, ні спеціальні органи.

На друге запитання – «Хто добирав кандидатури до Громадських рад НТКУ і НРКУ за президентською квотою? За якими критеріями здійснювався добір?» - на жаль, відповіді не було.

А ось відповідь на запитання «Чому так і не створене обіцяне вами суспільне мовлення?» повернула нас у далекий 2005 рік:

- Все йде у процесі. Питання непросте, я був і залишаюсь прихильником такого проекту. Але відповідь не є дуже швидкою і однозначною. Я пригадую, як було декілька аматорів, які на базі національного державного каналу хотіли легко зробити цей проект. Насправді, справа набагато складніша. Тому будучи на державному телебаченні останнього разу, ми говорили про те, що створюється робоча група, мета якої - виробити концепцію. Я готовий підтримати концепцію, внести відповідний закон позачергово до парламенту України, знайти компроміси у фінансуванні, в тому числі за рахунок державного фінансування на перших порах. Але ця робота повинна початися за розробленими фаховими пропозиціями, і я сподіваюсь, вони попадуть на стіл Президенту.

Виникає низка запитань. По-перше, якщо автори власних концепцій створення суспільного мовлення в Україні Олександр Ткаченко та Андрій Шевченко, а також інші  представники коаліції «Суспільне мовлення», що теж розробила кілька важливих документів щодо кроків до СМ, і які брали участь у написанні заваленого ВР закону про СМ - Ігор Куляс, Василь Самохвалов,  Катерина Котенко, Олег Панюта, Роман Вибрановський, Тарас Шевченко, Олександр Палій, Наталія Лигачова, Тетяна Лебедєва, Дмитро Крикун, Євген Глібовицький, Юлія Жмакіна та інші – аматори, то хто ж тоді професіонали? Очевидно, справжніми фахівцями з питань суспільного телебачення виявились ті люди, які нашептали тоді, навесні 2005 року, Президентові про небезпеку втрати НТКУ як цінного медіаресурсу... «Аматорами» перелічених осіб можна назвати хіба що у прямому сенсі: вони, на відміну від більшості державних чиновників і політиків, від яких залежить створення суспільного мовлення, по-справжньому вболівають за цю ідею. І «непростим» для них є питання  «як реалізувати суспільне мовлення», а не «чи треба його реалізовувати». Задекларована Президентом необхідність створення робочої групи (якої за рахунком?!) для розробки концепції суспільного мовлення - це вже передумови для іншого питання: хто винен у тому, що вся епопея з намаганням створити суспільне мовлення у 2005 році пройшла повз вуха і очі Президента? Хоча насправді для вирішення  абсолютно всіх питань – від визначення способу фінансування суспільного мовлення і структур управління та громадського контролю за редакційною політикою до рішення щодо аудиту нинішнього стану  НТКУ та НРКУ – потрібне лише одне: політична воля всіх основних гравців великої української політики. На жаль, ініціатором цієї політичної волі Президент так ніяк і не хоче  стати (чи все-таки - не може? І ми навіть знаємо, хто цьому особисто заважає – з тих радників, які мають доступ до вух Віктора Андрійовича…).  

До речі, не можна не зацитувати відповідь Президента на запитання «Наскільки Вам заважають чи допомогають працюваті ЗМІ?»: 

По-різному. Хороші ЗМІ допомагають працювати. Я виключно шаную здорову, чесну, правильну позицію ЗМІ з конструктивним, критичним підходом, але погано реагую на всі спекуляції, які виникають через непрозорість нашої журналістики. Я це добре пережив в останній рік і мушу це сказати.

Тобто, ЗМІ мають бути хорошими і прозорими. Позиція їх має бути правильною. І без спекуляцій. Від непрозорості журналістики Президент постраждав в останній рік (що мається на увазі? Здається, останнє, від чого він постраждав – скандал із сином Андрієм у 2005-му; але до чого тут непрозорість?). Якщо інтерполювати це на суспільне мовлення, багато чого стає зрозумілим: адже хтозна, чи вийде в цих «аматорів» створити щось достатньо прозоре, правильне, що допомагатиме Президентові працювати, а не завдаватиме переживань?

... На зворушливе запитання, дібране Іриною Ванниковою з чималенької купи записок під час спілкування в Українському домі, - «який подарунок ви хотіли б знайти під ялинкою?» - Президент відповів не менш зворушливо: мотоцикл, про який він багато років мріє. Однак, як виявилось, днями дружина вже презентувала Вікторові Андрійовичу мотоцикл виробництва 1942 року. Отже, місце під ялинкою вакантне. Чи не покласти туди концепцію суспільного мовлення?