Дискусія в суспільстві і медіа щодо Закону про визнання Голодомору 1932-33 років геноцидом, ухваленого Верховною Радою України 28 листопада цього року, не вщухає. «Детектор медіа» вже опублікувала низку статей, що містили, зокрема, й авторську оцінку цього законопроекту. 7 грудня на нашу адресу надійшли дві статті, у яких ухвалений закон оцінюється діаметрально протилежно, хоча за світоглядною позицію їх авторів можна назвати досить близькими.   Ми публікуємо обидва тексти – статті Сергія Грабовського і Аркадія Сидорука, - закликаючи наших авторів і читачів до подальшої дискусії. Водночас, «ТК» звернеться до експертів із проханням дати трактування поняттям «нація», «народ», «національний» та оцінку доречності їх застосування в цьому випадку.

                 «В усіх є совість, і у всіх вона

                  трохи різна».

                  (З афоризмів Олександра Мороза).

Чи в тому форматі?

Бармен - головний герой репортажу Юрія Сидоренка,  показаного минулої неділі у підсумковій тижневій програмі «ТСН» («1+1»), - наочно  демонстрував глядачам,  що таке політика в Україні, готуючи мікси. Коктейлем вечора стала різнобарвна суміш кольорів соціалістів, «НУ» і БЮТ.

Бармену не довелося особливо фантазувати. Рецепт підказало саме парламентське життя. Під час бурхливих дебатів у ВР довкола питання про Голодомор сталася сенсація. Спікер разом з рожевими  тимчасово «відколовся» від біло-синіх і червоних, прилучившись до  своїх колишніх соратників по Майдану. «Антикризова коаліція не монолітна. Це засвідчило голосування по Голодомору», - зробив висновок ведучий Олесь Терещенко.

Цілком логічно. Та хибує, як на мій погляд, сам підхід. Чи доречно оцінювати одну з найбільших трагедій XX століття крізь призму сьогоденної кон’юнктурної політики в Україні? Може, слід зробити навпаки?   

Що лишилося за кадром

Якби Україна була незалежною державою у реальному сенсі цього слова, а ті, хто називають себе «політичною елітою», справді належали до неї, під куполом ВР не точилися б суперечки довкола того, був чи не був Голодомор геноцидом, а в Києві вже давно постав би Меморіал на спомин про мільйони невинно убієнних. Натомість на 16-му році декларативної незалежності зусиллями комуністів і «регіоналів», які орієнтуються на Москву, національну й  людську трагедію було перетворено на об’єкт політиканства і зневаги до власного народу.

Що ж це за держава? Що це за парламент? Що це за суспільство?  

Геноцид, вчинений у 1930-х роках сталінським режимом проти  української нації, - ширше поняття, ніж Голодомор. Іншими його проявами стала насильницька «самоліквідація» Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) і  розстріляне українське відродження, що знекровило націю духовно, майже повністю вбивши її генетичну пам’ять.

Суспільство, в якому ми живемо, за визначенням видатного дослідника Голодомору Джеймса Мейса, постгеноцидне. Цим визначається його інтелектуальний і моральний рівень. 

Схаменіться, пане екс-міністре!

Некомпетентність представників так званої української еліти вражає. Під час обговорення законопроектів про Голодомор було перекручено стільки фактів і набалакано стільки нісенітниць,  що ними хоч греблю гати. Ось лише один витяг зі стенограми пленарного засідання Верховної Ради 28 листопада. На запитання відповідає голова парламентського комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Геннадій Удовенко.

 «Александровская, фракция коммунистов…        

       Вы утверждаете, что другие государства, в парламенте государств,   признали факт геноцида Украины, то есть,  поддержали эту позицию.

      Я хочу вам возразить. Такого нет. Действительно в трех прибалтийских странах, Грузия, Соединенные Штаты Америки -  там факт о том, что происходило в Украине в то время,  геноцидом признано на уровне комитетов парламентских, но не в парламенте…

       Удовенко Г.Й. -  Я думаю, що це не завпитання, це вже висловлення позиції. Але я пару слів все таки прокоментую.

        По-перше, слово голодомор народилося в американському конгресі Сполучених Штатів Америки (насправді  - у середовищі діаспори. – Прим. А.С.)

       (Шум у залі).

       Почекайте. Коли ви боялися і я боявся це слово говорити, бо якби я сказав про голодомор тоді, а ми це вважали - провокація американська  була, так от,  американський конгрес, прийняв конгрес, обидві палати прийняли рішення, не комітет якийсь, а конгрес».          

Постійно пересідаючи з одного зручного крісла в інше, екс-міністр закордонних справ переплутав століття – XX з XX1, а радянський час з пострадянським. По-друге, обидві палати Конгресу США насправді не визнали Голодомор геноцидом. До того ж,  він припустився ще однієї «неточності». У виступі Геннадій Йосипович Удовенко стверджував, що «цей Голодомор в Україні як страшне явище геноциду визнано парламентами 11 держав».

Цікаво, звідки у екс-міністра закордонних справ України ці дані?

Лікнеп для нардепів

То скільки ж держав визнали Голодомор геноцидом на парламентському рівні? Слід внести фактологічну ясність.

Мабуть, варто почати зі Сполучених Штатів, довкола яких точиться найбільше суперечок. Ще 1988 року конгресово-президентська Комісія з дослідження голоду в Україні, виконавчим директором якої був Джеймс Мейс, дійшла у доповіді Конгресу висновку: «Йосип Сталін і його оточення вчинили геноцид проти українців у 1932-1933 роках».

28 липня 2003 року сенат Конгресу ухвалив резолюцію №202, в якій визнав, що штучний голод в Україні «був актом геноциду згідно з визначенням Конвенції ООН про геноцид». Натомість Палата представників 21 жовтня 2003 року кваліфікувала Голодомор «актом терору і масового вбивства, спрямованого проти українського народу».

Сенат Канади з ініціативи законодавця українського походження Рейнелл Андрейчук  ухвалив 19 червня 2003 року резолюцію, в якій недвозначно засудив голодомор-геноцид в Україні. Цей термін фігурує в документі шість разів.

Подібно до цього сенат Австралії 31 жовтня 2003 року ухвалив резолюцію, в якій трагічні події в Україні визнано «одним з найжахливішим проявів геноциду  в історії». Аналогічне рішення було ухвалено ще 29 жовтня 1993 року  у зв’язку з 60-роковинами голодомору. 20 листопада 2003 року Законодавча рада парламенту австралійського штату Новий Південний Уельс також засудила голодомор в Україні як геноцид.

Великий голод 1932-1933 років визнали геноцидом нові незалежні держави – колишні радянські республіки, які обрали шлях демократичного розвитку: Естонія, Литва і Грузія. Резолюції було ухвалено, відповідно, 20 жовтня 1993 року, 24 листопада 2003 року і 20 грудня 2005 року.

Натомість Державні збори Угорської Республіки засудили з  нагоди 70-х роковин голодомору «усі прояви расової, національної чи етнічної дискримінації, особливо ті, що спрямовані на винищення окремих народів, - геноцид».  Сенат Польської Республіки у постанові від 16 березня 2006 року висловив солідарність з позицією України щодо необхідності визнати Голодомор 1932-1933 рр. актом геноциду.

Палата депутатів парламенту Італії ухвалила 24 лютого 2004 року резолюцію Комісії з закордонних справ та з питань європейської співдружності, в якій віддається шана жертвам голоду-геноциду. Згідно з інформацією посольства України в Італії, ця резолюція з технічних причин ще не пройшла усіх процедур, пов’язаних з її остаточним офіційним ухваленням.

До списку держав, які визнали на парламентському рівні голодомор геноцидом,  іноді включають й Аргентину. Насправді ж у заяві сенату цієї країни, ухваленій 18 вересня 2003 року, цей термін відсутній. Винуватцем найбільшої національної трагедії України названо «тоталітарний радянський режим».

Подібні речі (і набагато більше) слід було б знати тим, хто претендує на роль еліти в українському суспільстві.      

Головний ньюзмейкер – Олександр Мороз

Ключову роль в ухваленні законопроекту про Голодомор відіграв Олександр Мороз. Він розіграв шахову комбінацію  на рівні гросмейстерської. Спікер двічі  ставив на голосування питання про включення законопроектів про голодомор до порядку денного, тричі оголошував  перерву. Після провалу первинного ющенківського  законопроекту і законопроекту Партії регіонів він знову висунув президентський законопроект, в який, за власними словами, «вніс цілу низку пропозицій». В ендшпілі – повна перемога спікера.

Лідер соціалістів нокаутував своїх суперників – КПУ. Він не став на позицію «регіоналів», виявивши себе як самостійний політик. Мороз не пішов сліпо, як комуністи й «регіонали», у фарватері Москви, що вперто не визнає Голодомору в Україні  і в офіційних документах бере це слово у лапки. Натомість, щоб не псувати стосунків з Кремлем, він долучив до преамбули законопроекту співчуття народам інших країн, які входили раніше до СРСР і  внаслідок Голодомору зазнали жертв. Ніхто так емоційно,  як він,  не сказав про трагедію України: «Це – не геноцид. Це гірше геноциду».

Поведінка спікера могла б викликати захоплення, якби не кілька «але». Мороз не утримався від спокуси піару, попередивши «ревних ініціаторів ревізії політреформи» про згубність «одноосібного режиму». Втім, водночас він продемонстрував власну схильність до авторитаризму.

Я не релігійна людина, та мені не до вподоби його нагадування «деяким святим отцям, які всупереч Конституції втручаються в мирські справи». Йдеться про звернення до нього особисто й до депутатів ВР владик трьох православних церков з проханням визнати  Голодомор геноцидом української нації. Це звернення так і не було оприлюднено у Верховній Раді. «Рожевий» спікер лишається переконаним «інтернаціоналістом». Він публічно це продемонстрував, звернувшись за тлумаченням поняття «національний» до виданого у Москві 2001 року англо-російського словника. Шановний Олександре Олександровичу, не забувайте: є ще й англо-українські словники!

Важко не погодитися з тим, що «Соцпартия проголосовала «за» (законопроект) из опасений потерять свой,  по преимуществу аграрный,  электорат, хранящий память о страданиях начала 30-х годов XX века» (Корреспондент.net, 29 ноября 2006).  

Який законопроект було ухвалено?

Реакція нардепів націонал-патріотичного ґатунку на ухвалення ВР законопроекту про Голодомор викликає  подив. Один із них патетично вигукнув: «Дорогий український народе! Щойно стався історичний момент. Тобі повернуто пам’ять». Інший ще патетичніше проголосив: «Ми будемо прославлені у віках…».

Невже вони не розуміють, що сталося? В обгортці президентського, по суті,  ухвалено зовсім інший законопроект. Ключове поняття «геноцид української нації» замінено у ньому на «геноцид українського народу».  Останній термін  – конституційний і має на увазі представників усіх національностей-громадян України. Це повністю нівелює проблему причин і наслідків Голодомору. Історична правда полягає у тому, що терор голодом в Україні був спрямований проти селян, переважно українців за етнічним складом, ще й як носіїв національної ідеї. Звісно, постраждали не тільки українці. Та для сталінського режиму вони були «побічним матеріалом». Те, що у печах Освєнціма спалювали не тільки євреїв, а й представників інших національностей,  не означає, що не було Голокосту.

Мене як українця не вдовольняє те, що після п’яти з половиною десятиліть замовчування  тоталітарним режимом вчиненого ним злочину історичну правду про Голодомор знову поховано. Тепер вже на законодавчому рівні в самій Україні.

З  погляду міжнародного права поняття «геноцид  українського народу» – нонсенс. Конвенція ООН про попередження злочину геноциду й покарання за нього визначає його виключно за національними, етнічними, расовими чи релігійними критеріями. Підміна понять у законі про Голодомор створює нездоланну перешкоду для української дипломатії на шляху до його визнання геноцидом Організацією Об’єданих Націй. Зрештою, сам фактичний співавтор Закону «Про Голодомор» - спікер – визнав, що поняття «геноцид українського народу» не підпадає під міжнародну конвенцію. «Не така дефініція – то нехай ООН її перепише», - заявив він.

Звідки взялися п’ять колосків?

Боротьба за владу в Україні переросла в політичний психоз,  і теми провідних телеканалів визначаються аномаліями хронічно хворого суспільства. 25 листопада, у День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій,  передачі у прямому ефірі вів лише Перший національний, на інших телеканалах (за винятком 5-го каналу) демонстрували розважальні програми. Скорбота зі сміхом – один з жахливих симптомів бездуховності постгеноцидного суспільства. Чи є в світі  інша країна, де таке можливе?

Голодомор став темою №1 у  вечірніх новинах більшості телеканалів лише 28 листопада у зв’язку з дебатами у Верховній Раді. Репортажі починалися з одних і тих же кадрів: активісти  «Пори» вручали нардепам  пучки з п’яти  колосків. Та жодному кореспонденту не спало на думку поцікавитися, звідки взявся цей символ. Для цього треба було хоч трохи покопатися у національній історії..

Серед численних документів тоталітарного  режиму найбільший жах  і сьогодні викликає ухвалена 7 серпня 1932 року Постанова ЦВК та РНК РСР  «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації, зміцнення суспільної (соціалістичної) власності». Її головний пункт (цитую мовою оригіналу): «Применять в качестве меры судебной репрессии за хищение (воровство) колхозного и кооперативного имущества высшую меру социальной защиты – расстрел с конфискацией всего имущества и с заменой при смягчающих вину обстоятельствах лишением свободы на срок не ниже 10 лет с конфискацией всего имущества».

Українські селяни назвали цю постанову «законом про п’ять колосків». Згідно з нею були розстріляні тисячі приречених на голодну смерть хліборобів.

Таким був кривавий коктейль 1930-х років.

На фото - Аркадій Сидорук.