Багато червоного й білого, мало цікавого й нового
Новий сезон на українських телеканалах стартував на початку осені. Протягом місяця глядачі мали нагоду скласти свої враження про нові проекти, вдосконалений дизайн студій та графічного оформлення телепрограм тощо. «Детектор медіа» поставила експертам декілька запитань щодо нового телесезону:
1. Як ви оцінюєте початок нового телесезону? Які позитивні та негативні тенденції можете виокремити? Які нові проекти вам запам’ятались? Які їх плюси та мінуси?
2. Як ви оцінюєте новий дизайн студій, міжпрограмних роликів та заставок на каналах «1+1», «Інтер», СТБ, 5 канал тощо?
Та цього разу наші серед наших експертів - не лише відомі журналісти, діячі та знавці медіа, але й політики. Чи звертають вони увагу на зміни у телеефірі? Чи намагаються не лише почути й побачити те, що доносить до глядачів телебачення, але й оцінити те, як воно це робить?
Експерти хвалять «Інтер» і ICTV…
Василь Самохвалов, директор з розвитку Центру cуспільних медіа:
1. У новому телесезоні з‘явилося багато червоного і білого. Багато гарного кінопоказу. Власне, це і весь позитив – особисто для мене. Просто більшість програм люди з IQ вище середнього дивитись їх можуть.
Втім, частину нових проектів я таки подивився – зі світоглядних міркувань. «Ранок» на «Інтері» точно кращий за конкурентів з «1+1». Просто у «1+1» ранковий продукт зовсім не бадьорий.
Ідея ток-шоу «Один у полі» Маши Єфросініної дуже гарна, подивимось, як вона буде розвиватись. Бачив цю програму прописану на папері, тому очікував більшого. Багатовікова ворожнеча чоловіків і жінок – кращого гачка і не вигадати.
Точно в «плюс» відношу «Комеді Клаб Україна». Бо програма є епітафією для Петросяна та «Кривого дзеркала».
«Ігри патріотів – 3» мені особисто не подобаються – просто нецікаво дивитися. Хоча продукт дуже якісний. Інтрига, протистояння – все, як годиться. «Інтерівці» молодці, бо виступають піонерами у програмах такого формату – дуже популярного на Заході.
Не зовсім зрозумів повернення в ефір «Епіцентру» на «1+1». Видно, обличчя каналу разом із менеджментом давно не читали глядачам папірців із вибаченнями та обіцянками «більше так не робити». Тепер із нетерпінням чекатиму повернення «Проте». Тим більше – колишній ведучий без роботи десь блукає.
Програма «Альо, гараж!» (Новий канал). Темношкірі механіки у «рідному» виконанні виглядали переконливіше. Як мінімум, більше камер при зйомках застосовували.
«Підйом» продовжує експлуатувати знайдений кілька років тому вдалий формат. З року в рік програму прикрашають «рюшечками».
Нарешті, кілька слів про проект «Красуні» (НТН). Раптово вночі довелося спостерігати злякані очі Неллі Уварової. Якийсь бородань демонстрував на намальованому від руки плакаті зображення товстої кишки. Терпіння поглинати цей потік розуму вистачило десь секунд на 45.
2. Цікаво, що «1+1» та «Інтер» разом пішли у червоно-білий варіант. Дуже схожі студії, дуже схожі заставки – відрізнити один від одного неможливо. Таке враження – ніби хтось з дизайнерів когось намахав і двічі продав одну і ту саму ідею. В нас ще є червоно-білий - М1. Коли їдеш по місту і дивишся на рекламну продукцію – не можеш зрозуміти, на якому каналі цей продукт виходить.
До речі, першим в червоно-біле вдягнувся Перший Національний півтора роки тому. Але нове керівництво дуже швидко повернуло його в патріотичну стилістику.
Радий за 5 канал, бо вони зробили таку велику студію. Таким чином вони змогли показати глядачам, що в них є гроші. Бо раніше це було – «бідненько, але чистенько». А це не підвищувало рівень довіри телеглядача до каналу.
Лаврентій Малазонія, телепродюсер:
1. Начало телесезона уже можно считать успешным - на украинском телевидении нет Даны Борисовой.
Тенденции на нашем ТВ похожи на две величины, которые доминируют в процессе развития человека – его собственные взгляды и обстоятельства. Так вот, может быть, позитив в том, что обстоятельства меняются (и даже очень быстро), а негатив в том, что «взгляды» на эти обстоятельства – тормозят. Но ничего страшного: никто ведь не осуждает эстонцев за то, что колесо обозрения кажется им центрифугой.
Я зритель, увы, тех проектов, где фигурируют ОПГ (Организованные политические группировки). А качественных (то, на что можно потратить время на нашем ТВ) два – «Свобода слова» и «5 копійок». На остальное либо нет времени, либо нет желания. И к Шустеру, и к Чайке приходят члены ОПГ. Как правило, приходят не как люди, а как некие функции. Савик грамотно дирижирует, и видно, как функции трахают этих людей. Рома – артистичный «сёрфер», и видно, как эти люди трахаются в функциях. А материалы Паши Кужеева в тех же «5 копійках»? Это же трогательно, то есть трогает, да. Пиплу нравится. Шустер со «Свободой слова», Чайка с «5 копійками», Соловьев с «К барьеру»… А тем, кому будет интересна длинная экспозиция анамнеза ведущего, героев и массовки, где имитируют некое трахание неких текстов и неких функций, тех тоже телевизионно удовлетворят. Ну, а «ТК» «полечит» эту тему – ее работа писать, чем телевизор должен отличаться от коробки передач.
Удачное утреннее вещание на «Интере» (респект Олегу Панюте). По качеству вполне конкурирует с российскими утренними форматами.
2. Гламур. Качественный гламур, чаще всего гармонично сочетающийся с «наполнением».
«1+1» давно преуспевает в этом тренде. «Плюсы» не первый сезон выпускают на «подиум канала» своих ведущих (не всегда тип-топ), и надо признать, что нынешняя «одежка» канала очень качественная – идея «живых постеров», цветовое решение – все удачно. Любопытно, что «Интер» последовал их примеру – ранее таких «дефиле лиц» канал себе не позволял. То, что позволил, можно только приветствовать. Теперь у зрителя будет больше причин приступить к оценке того, лица какого из каналов «всех милее, всех прекрасней и… умнее».
Новая студия 5 канала несомненно лучше прежней. Но не уверен, что тот формат, с которым ассоциируется канал, нуждается в таком количестве ЦУП-гламура.
Студия ТСН на «1+1» (лицезрел в воскресенье) лучшая за всю историю канала, и лучшая в стране. Осталось только немного подкорректировать свет в студии. Почему-то возникло подозрение, что в студии будут сидеть двое ведущих. Такое подозрение рождает другое: это возможное расширение формата?
Анатолій Матешко, режисер-постановник телесеріалів «День народження буржуя», «Дурдом» та ін.:
1. Мне интересны «Игры патриотов-3». Проект международный, и понятно, что на международном уровне и сделан, естественно, что он привлекает. Это не просто игрушки. Цепляет то, что людям даже рисковать приходится. Люди проявляют мужество, демонстрируют свой характер. Я там вижу настоящих мужчин, а женщины в этом проекте имеют возможность проявить свою женственность. Это не просто какое-то там «за стеклом», где ничего не понятно.
Нравится программа Борсюка «Чорним по білому». Его программы всегда очень приятны и они отличаются от многих других на нашем телевидении хорошим вкусом и интеллектуальным подходом. Там все на солидном уровне и приятно, вообще-то, видеть такого солидно знающего ведущего, хорошо ориентирующегося в теме. Мне импонирует глубокая подача темы, нет поверхностного замыливания. Уровень ведения беседы ведущим достаточно убедительный для меня, привлекает высокая культура общения.
Нравится передача «Я так думаю». Я вообще перед Безулык преклоняюсь, я являюсь ее поклонником, поскольку она здорово умеет «взять» аудиторию и одна из немногих, которые умеют работать с большой аудиторией.
2. Могу сказать, что вкус в оформлении студий у коммерческих каналов (ICTV, «1+1», «Интера»…) лучше, чем у наших государственных. Национальный канал еще в прошлом сезоне вроде бы внес какие-то изменения, но эти изменения, на мой вкус, несовершенны и непрактичны. Ведь синие и голубые цвета уже всем приелись. Я считаю, что человек от телевидения должен получать какие-то позитивные эмоции. Жизнь наша вообще-то серая, и для яркости наших эмоций красного цвета нам в ней не хватает. Особенно сейчас, когда лето уходит. Поэтому новый дизайн студий, выполненный в ярко-красных тонах, считаю вполне уместным.
Сергій Галетій, комерційний директор компанії «Film Plus Production»:
- Каких-то особенных изменений не происходит. К видимым усилиям можно отнести то, что телеканалы стараются либо удержать, либо немного углубить свои прошлые программные стратегии. «1+1» максимально сохранить интеллектуальную планку и публицистичность, в противовес своей развлекательной составляющей. «Интер» и Новый канал развивают популярные формы, «соревнуясь» как между собой в сегментах аудитории от «гламурно-тусовочной» до «люмпен-пролетариата», так и c печатными СМИ, содержание большинства которых имеют аналогичные цели обслуживания. Очевидно, единственный телеканал, который не боится продвигаться в новые (для Украины) жанры и телевизионные формы – это телеканал ICTV. В его новых программах есть совершенно уникальные грани взаимодействия с действительностью. Они не иллюстративные, не оценочно-дискуссионные, не развлекательные… – не обрываются на настоящем («посмотрел – и с плеч долой»). Они какие-то более действенные, больше направлены в будущее, направлены изменять действительность завтрашнего дня. Их содержание не только может остаться с человеком на всю жизнь, может полностью изменить её. Вот это, я бы назвал, прорывом и качественным ростом украинского телеэфира.
Юлія Тищенко, Український незалежний центр політичних досліджень:
1. Якщо чесно, я не можу сказати, що регулярно дивлюсь телебачення, але, принаймні, якихось нових яскравих аналітично-політичних проектів у новому форматі я не помітила, тобто залишились більш традиційні схеми і проекти, які існували раніше - продовження тієї ж «Свободи слова» на ICTV… Попри якісь елементи маніпуляційності, це цікавий і емоційний формат в рамках суспільно-політичної програми, яка реагує на суспільно важливі теми, він користується популярністю, його цікаво дивитися. Можна сказати, що деяка тенденція щодо певних елементів плюральності різних точок зору з приводу тих чи інших політичних подій лишилась і в новому сезоні. У ЗМІ різних форм власності присутні тенденції щодо критики уряду, дій Президента, тобто я не можу сказати, що ситуацію зі свободою у висвітленні суспільних подій щось змінилося. Резонансні події, наприклад, щодо бюджетного питання, висвітлюються. Якщо дивитися глибше, висвітлення певних підвалин саме таких політичних подій ще немає у журналістських аналітичних коментарях. Інформація є різна, проте є елемент поверховості у її висвітленні. Знову ж таки, якихось проектів щодо журналістських розслідувань, ефектних аналітичних проектів поки що не з’явилося. Формати програм ретранслюють те, що відбувалося у минулому. Я не можу сказати, що це погано, проте й не настільки гарно.
Зранку я дивлюсь 5 канал. Щодо інших телеканалів - я не дивилась нових проектів. Можливо, вони цікаві, на них є попит. Мені важко коментувати ситуацію з приводу нових програм на каналах.
2. 5 канал змінився. Можливо і не в гіршу сторону, проте якось трохи загубився ведучий. Це трошки незвично, але до всього звикаєш. На «Інтері», здається, формати якісь лишилися, так само, як і на «1+1». Найпомітнішою є, як на мене, зміна дизайну на 5 каналі. Люди до всього звикають. Можливо, вони звикнуть і до таких змін.
Власне, спонукала мене відгукнутися на звернення «Детектор медіа» одна випадкова обставина – натрапила я в своєму комп’ютері на свої відповіді півторарічної давності (здається, січень 2005-го), для тої ж «Детектор медіа», і зрозуміла, що й зараз ці судження не втратили актуальності.
Загалом на телебаченні нині чітко проглядається нова тенденція – його деполітизація. Ця тенденція природна і не є наслідком чиїхось «вказівок». Просто добіг кінця тривалий етап безперервних виборів та «коаліціад», що тривав десь з середини 2003 до вересня 2006 року. Залишки ар’єргардних політичних боїв лунають в основному в новинах та «Свободі слова», а серед новинок сезону явно проглядається посилення розважальної складової. Загалом, повторюся, ця тенденція цілком об’єктивна, більше того, успіх «Пушкарьової» заношу до явного позитиву. І хоча особисто не змогла здолати навіть однієї серії, думаю, що подібні серіальні «мила», із щасливими фіналами, де добро неодмінно долає зло, що прийшли на зміну «чорнухам», роблять більше для морального здоров’я нації, ніж лицемірні проповіді політиків, які лише дратують народ.
Але істотне «але». Якщо вживати у їжу одні цукерки, то врешті-решт повипадають зуби. І є істотні побоювання, щоби деполітизація не обернулася дебілізацією, коли телеглядач вечорами бачитиме на екранах лише гламурненьке життя, дуже відмінне від того, яким він живе удень.
Окрім інформативної та розважальної функцій (з якими наше телебачення більш-менш справляється), є ще одна важлива місія – комунікативна. У демократичних суспільствах телебачення як найбільш масовий вид комунікації виконує роль майданчика, де суспільство обговорює гострі проблеми свого життя, де спілкуються між собою влада і громадяни, представники різних соціальних груп і інтересів, де пропонуються різні шляхи розв’язання суспільних проблем. Кожен, хто мав можливість ознайомитися з телебаченням розвинутих демократій, знає, яку значну частину там посідають різноманітні ток-шоу (і не лише про те, як відомстити колишньому чоловіку – ну справді, проблема з проблем...). У таких ток-шоу зазвичай беруть участь політики та державні посадовці, тому у політику йдуть ті, хто готовий до гострих діалогів з громадянами, інші, невідомі загалу чи нездатні до дискусій відсіюються вже на етапі виборів. Податкова політика, соціальні субсидії, безробіття, мігранти – усі теми, що актуальні у суспільстві, неодмінно стають предметом таких ток-шоу, і не лише під час виборів.
Отже, повертаючись до запитань «Детектор медіа». І у новому сезону наше телебачення страждає недостатністю громадянськості і соціальності. Що такі ток-шоу можуть бути рейтинговими, свідчить «Свобода слова» Савіка Шустера. Звісно, там про політику, але, думаю, якби Савік зробив передачу про комунальні тарифи, вона теж була б цікавою. Куди дівається дешевий вітчизняний газ, якого було б достатньо для населення? Виявляється, його продають на аукціонах промисловим підприємствам (висновок комісії Верховної Ради). Хто це дозволив державним газодобувним підприємствам? А куди йдуть прибутки? І звідки тоді збитки у «Нафтогазу»? Та це ж справжня детективна історія!
Звичайно, відчувається відсутність в Україні громадського телебачення, яке було б прямо призначене займатися соціальними проблемами. Деякі проблески громадянської позиції наявні й зараз. Певним чином намагається виконувати цю місію 5 канал – можна відзначити розслідування Володимира Ар’єва та Єгора Соболева. Хоча в деяких передачах каналу журналісти замість концентрації на проблемі більше переймаються тим, щоб зробити щось стьобне.
Серед новинок цікаво і перспективно виглядає серія «Правила життя» на СТБ, започаткована висвітленням проблеми дідівщини в армії. А скільки проблем ще чекають уваги! Медицина – болюча (смертельно болюча!) тема, що майже не з’являється на екранах. Професійна орієнтація підлітків – скоро половина молоді буде у нас юристами чи економістами, без найменшої надії отримати роботу, особливо маючи на руках «шарашкіни» дипломи. Профспілки – найбільше люди зараз беззахисні не перед міліцією, а перед своїми роботодавцями. І так далі, і так далі. Тем – море, але, судячи з інтересу телеканалів, найбільш актуальне в Україні – це справи кулінарні (на всіх телеканалах!).
Отже, резюмуючи сказане, дозволю процитувати себе ж, говорене півтора роки тому: «На ТБ мені не вистачає життя – того, чим живе країна і чим живуть люди сьогодні».
Семен Глузман, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України, публіцист, правозахисник:
Я не вижу никакой разницы, ведь по сути ничего не изменилось. Поэтому говорить о тенденциях пока не могу. Что-то в новом сезоне поменялось в художественных моментах, но телевизор по-прежнему смотреть скучно. Вот вы назвали новые проекты Нового канала – «Шоумания», «Хочу замуж!», «Улетный отпуск», «Але, гараж!», «Подъем», «Зона ночи» - я такое «развлекалово» даже тогда, когда у меня есть время, не смотрю. И в новинках других каналов меня пока что ничего не привлекло. В основном уже сами названия меня отталкивают от телеэкрана. Но я говорю только о себе. Вовсе не значит, что, если это не нравится мне, то не понравится другим телезрителям.
Например, в жизни политиков меня интересуют не их жены и любовницы, а их профессиональное поведение. Об этом журналисты стараются говорить как можно меньше. Больше о том, где политики проводят время, где развлекаются. На мой взгляд, это зрелище для нашего населения отвратительное, потому что это еще более стигматизирует политиков и создает вокруг них атмосферу ненависти.
Есть какая-та передача, где богатенькие тусуются и среди них какая-то высокая девица, я не помню на каком это канале происходит. Но это отвратительно. Когда видишь в такой тусовке всяких гомосексуальных звезд и модельеров - это нормально. Но когда это касается политиков, которые потом говорят, как они меня любят, то у меня складывается такое впечатление, что это – неискренне или это извращенная любовь.
Я считаю, что в нашем отечественном телевидении слишком много политики. Я хожу по улицам и езжу в метро, я не живу в Конче-Заспе, общаюсь с обычными украинцами. У меня складывается ощущение, что те люди, с которыми я общаюсь, устали от такого большого количества политики на телеэкранах в разных формах. И это потому, что вся эта информация (или почти вся) – неискренняя, абсолютно не имеющая отношение к нашей жизни.
Понятно, что «развлекаловка» на телевидении нужна. Оно этим и отличается от романов Томаса Манна и Германа Гессе. «Развлекаловка» может быть для молодежи в виде ток-шоу, а может быть и тем, что делает (пусть и не всем это нравится, а если нравится – это здорово) бывший министр культуры России, когда молодежь собирается и говорит о культуре. Я понимаю, что это темы для интеллектуалов. Но ведь Украина тоже – не самая дикая в мире страна. Это вовсе не значит, что все телевидение должно быть сплошь интеллектуальным. Нет, конечно. И в назидательной форме его никто не будет смотреть. А в нормальной живой форме оно найдет своего зрителя. У нас есть достаточно много интересных людей, людей творческих, интеллектуальных профессий. Я думаю, что Ивану Дзюбе есть что сказать больше, чем какому-то молодому человеку, который плохо поет и при этом перед камерой готовит пищу. А показывают еще и его дом. Вот после такого просмотра хочется возбудить в себе классовое чувство, потому что мы – так не живем.
2. Я заметил внешние изменения на 5 канале. Но это все не имеет отношения к сути – мне показалось, что это как в известной басне Крылова: «Как друзья вы не садитесь…». Это ничего не изменило. Во-первых, перегружен экран людьми. Ведущие 5 канала плохо готовятся, мешают людям говорить. Явно прослеживается тенденция пресекать людей (я понимаю, что это не задание, а искренне), которые говорят неприятные для ведущего мнения. Зто уже совсем какое-то другое телевидение получается…Для меня, как всякого нормального украинца, главное, что говорят люди с телеэкрана, те же политики, политологи, а не то, как там выглядит зал, когда там рисуют какие-то лозунги (помните, как в одном из известных шоу). Ведь никто ж не отслеживает, что там рисуют и кому это надо. Меня отвлекают этим от центрального вопроса, я вынужден переключаться на плакаты, а к тому же бежит еще внизу и строка, которую хочу-не хочу, а отслеживаю. Я понимаю, для чего это придумано – но это мешает смотреть. Это псевдообъективность, ведь когда много слишком много объективности – это уже субъективность.
Когда смотрите американское СNN, то вам предлагают два мнения. Этих двух людей не сажают в одну аудиторию, чтобы не было этого дурацкого спора, который возникает у нас в студиях. Там включают разные экраны. Во-вторых, они не мешают говорить, и в студии не бывает больше трех людей. А у нас 6-8 человек сидят в студии в передаче на 30-40 минут - все теряется. Это уже греческий хор, где нет протагониста.
Наталья Влащенко, головний редактор журналу «Публичные люди»:
1. В новом сезоне продолжилась тенденция коммерциализации украинского ТВ. Продюсеры и инвесторы по-прежнему не хотят брать на себя риски создания продукта просветительского и публицистического характера. Количество сериалов зашкаливает разумные пределы. Их качество – вне обсуждения. Человеку с двумя извилинами больше нет смысла брать в руки телевизионный пульт. Происходит массовый исход в Интернет.
К несчастью, в прошлом сезоне не появилось ни одного интересного лица из числа (простите за тавтологию) «лиц канала». Украинское ТВ хронически страдает боязнью личностей, обожает клише и печется о том, чтоб все, «как у людей».
90% названий этих новых программ говорят сами за себя. Так и хочется спросить: «Почем
секонд-хенд для народа?».
К сожалению, не могу оценивать дизайн - я не специалист по дизайну.
… а політики дивляться Discovery Channel для душі
Юлія Тимошенко, народний депутат України, голова фракції Блоку Юлії Тимошенко:
– Я вам чесно скажу, що телебачення практично не дивлюся, особливо новини, політичні програми, тому що саме ми їх формуємо. Тут ми письменники, а не читачі.
А щодо дизайну, який тепер мають різні телеканали, їхні студії, то мені він більше подобається, ніж попередній.
Петро Порошенко, «Наша Україна»:
- Ви знаєте, я в основному дивлюся 5 канал. Зміна іміджу цього каналу говорить про те, що є певний рух на краще. Зміна студії, кольору, дизайн. Я не можу те саме сказати про нові проекти 5 каналу. Над цим ще треба працювати. Це з професійної точки зору. Щодо змін на інших каналах, то не вважаю, що для таких грантів вітчизняного медіа бізнесу, як «Інтер» та «1+1» це є суттєві зміни іміджу, вони могли б зробити значно більше. Але зробили те, що зробили.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
