Стосунки ЗМІ та міліції: досвід Британії й Гонконгу
Британські експерти Вільям Хорслі та Ерік Локієр приїхали до України на запрошення ОБСЄ і програми «Відкрита розмова», щоб поділитися досвідом уникнення конфліктних ситуацій між правоохоронцями та журналістами. Вільям Хорслі сам є журналістом, засновником та учасником низки проектів, спрямованих на захист свободи слова, а Ерік Локієр - колишній поліцейський, який працює консультантом з питань зв'язків із громадськістю в поліції та розробляє комунікативні стратегії для правоохоронців.
У своїй презентації Вільям Хорслі зауважив, що ситуація в Україні не є винятком: у світі, навіть у Європі, останніми роками підвищився рівень безкарності за вбивства та порушення прав журналістів. Це, насамперед, зумовлено неефективністю судової системи, корупцією та некомпетентністю чи недбалістю слідчих органів. В Україні, за його спостереженнями, ситуація погіршується - зокрема, через закон «Про судовий збір»; тривають судові переслідування, мають місце неправомірні арешти та сфальсифіковані звинувачення.
Для протидії подібним порушенням у деяких європейських країнах створено незалежні наглядові органи. Вони розглядають скарги на поведінку правоохоронців. У Британії така комісія не обмежується журналістами і розглядає скарги різних громадян. Після комісії скарги надходять у комітет редакторів, який їх вивчає і щорічно надає рекомендації суддям.
Вільям Хорслі переконаний, що для відновлення довіри до правоохоронців і запобігання порушенням з їхнього боку необхідно притягати до відповідальності поліцейських, які вчинили правопорушення. Наприклад, у Лондоні наразі триває суд над поліцейським, який у 2010 році під час протестів проти зустрічі «великої двадцятки» вдарив продавця газет, через що той загинув.
У нагоді можуть стати й рекомендацій для правоохоронців, вироблені спільно журналістськими спілками та органами поліції. Такий документ у Британії прийняли 10 років тому після зіткнень журналістів і міліції на демонстраціях. Документ встановлює, що співробітники поліції мають допомагати ЗМІ при підготовці та здійсненні репортажів із місць подій за умови, що журналісти не заважають поліції виконувати її обов'язки. Також у ньому викладено права співробітників ЗМІ під час можливих конфліктів, коли журналісти можуть узгоджувати свої дії з поліцією в разі загрози терористичних актів тощо.
Колишній поліцейський Ерік Локієр дивиться на відносини між ЗМІ та правоохоронцями з іншого боку. Консультуючи державні структури, він постійно доводить владним органам важливість взаємодії з медіа, адже таким чином можна ефективно донести до цільової аудиторії свої меседжі, здобути їхню підтримку та формувати суспільну свідомість.
Посадовці та правоохоронці завжди мають бути готові до адекватної реакції та публікацій ЗМІ, наголошує Ерік Локієр. Він пригадує, як у Гонконгу, де він працював, наступного дня після дружньої неофіційної розмови з редактором однієї газети він побачив матеріал про себе і свої політичні оцінки. «Після розмови зі ЗМІ будьте готові прочитати все, що ви сказали», - резюмував британський гість.
Коли Ерік Локієр прийшов працювати в поліцію Гонконгу, правоохоронці взагалі ніяк не взаємодіяли зі ЗМІ. Журналісти навіть не зверталися до них по інформацію - через втрату довіри і не налаштовану систему комунікацій. Щоб виправити ситуацію, Локієр провів технічне оновлення установи: закупив обладнання для зв'язку, створив зал для прес-конференцій, полегшив доступ журналістів у будівлю поліції. Також він запровадив кадрові зміни у відділі зв'язків із громадськістю. Зрештою кількість співробітників відділу склала 90 осіб: 30 поліцейських, 30 колишніх журналістів, 30 цивільних службовців.
Для побудови ефективної комунікації з пресою було впроваджено політику відкритих дверей, коли журналісти могли просто прийти в установу, щоби взяти коментарі. Розпочалося цілодобове реагування на запити та оперативне інформування про важливі події.
Усі ці зусилля були спрямовані на те, щоб поліція почала сприймати свою репутацію серйозно, зауважує Локієр. Для покращення іміджу він також запустив рекламні ролики, займався створенням окремих телепрограм і навіть створив спортклуб для підлітків при відділенні поліції. «Необхідно завжди брати ініціативу у свої руки, бути на всіх важливих подіях, показувати результати своєї роботи, постійно комунікувати та доносити меседжі через пресу», - підсумував він.
Співробітники прес-служби української міліції, вислухавши британського гостя, у відповідь зауважили, що процедура узгодження з керівництвом повідомлень для преси в них складна, що призводить до не надто оперативного реагування.
Після презентації «Детектор медіа» поставила Вільяму Хорслі та Еріку Локієру кілька запитань.
Ерік Локієр
- Наскільки дієвими є кодекси про співпрацю журналістів та правоохоронних органів?
Ерік Локієр: Співпраця між ЗМІ та поліцією - тривалий процес. У минулому, коли я ще був молодим офіцером, у моїй країні була така ж ситуація, як у вас нині. Поліція не розуміла потреб журналістів. І стандарти поведінки журналістів були дуже погані. Вони порушували закон, незаконно вдиралися в чужі приміщення, чіплялися до людей, нерідко вони заважали поліції тільки тому, що хотіли зробити гарну картинку для свого сюжету. Але ми вирішили цю проблему, і не законодавчим шляхом, а використовуючи тактичні прийоми. На це пішло кілька років. Однак це було поступове нарощування і зміцнення позицій, поліпшення розуміння ролі кожної зі сторін. Поліція почала розуміти роль преси: що її не треба розглядати як ворогів, а потрібно використовувати як інструмент у своїх інтересах. Журналісти також мають зрозуміти, що співпраця з міліцією надасть їм кращі можливості підготовки репортажів. Зокрема, кращі позиції для зйомки, можливість опинитися в тих місцях, де можна найвигідніше представити подію. Наприклад, чиновник із вищого ешелону влади йде у суд, чи в певному місці планується актуальний виступ політика, або великий концерт. Преса одразу йде на те місце, яке ми для них організували, тому що вони розуміють, що таким чином отримають найкращу позицію для висвітлення.
Вільям Хорслі
Вільям Хорслі: На мою думку, нині в Україні немає зрілого рівня поваги до верховенства закону. Держава і влада все ще намагаються контролювати ЗМІ. Це чітко видно на прикладі справи Ґонґадзе. Це досі є свідченням надмірного зловживання владою. Таким чином, система правосуддя виявилася неспроможною, і вона й надалі лишається такою ж провальною з огляду на подальші події. Держава продовжує приховувати злочин, який навмисне скоїла. Тому довіра не відновилася. Тож для української влади викликом є відновлення довіри до правоохоронних органів. І намагання посилити саморегулювання в цій сфері - це позитивний крок. Він допоможе встановити правила самостримування для обох сторін, щоб запобігти основним небезпекам, визначеним Радою Європи. У відповідь сама преса має продемонструвати професіоналізм, сміливість та рішучість.
- В Україні триває дискусія щодо вироблення спільних рекомендацій, які було би прийнято з обох сторін. У Британії є спеціальний кодекс. Яким, відповідно до нього, може бути механізм реагування на порушення?
Ерік Локієр: Проблема не в тому, щоб мати інструкцію та інструмент до неї. Перш за все необхідна політична воля. Наміри мають іти згори.
- Тобто, на вашу думку, протест знизу і зусилля громадськості не зможуть створити дівого механізму саморегулювання?
Ерік Локієр: Ні. Це буде лише формування громадської думки. Але щоб змінити тип поведінки, треба чекати саме політичної волі. Нещодавно я мав зустріч із працівниками міліції. І зрозумів: якщо міліціонер середнього рівня добре поводитиметься з пресою і співпрацюватиме з нею, він може втратити роботу. А якщо він боротиметься і протистоятиме пресі, колеги його вітатимуть. Не можна очікувати зміни в поведінці цієї особи. Це не їхня провина. Один звичайний міліціонер не може вирости, як високий соняшник на полі. Але журналісти мають чинити тиск і переконувати людей, які можуть приймати рішення, це зробити.
Вільям Хорслі: Я би більш оптимістично оцінив можливість того, що такі зміни можуть відбутися зсередини. Також я б залучив до цього профспілку або федерацію працівників правоохоронних органів. Це потужна громадська сила, яка може виступати проти якихось розпоряджень уряду і відстоювати громадянську позицію. Те ж стосується і суддів та прокурорів. Україна цілком може йти цим шляхом. Тобто, щоб правоохоронні органи дотримувались етики та особистої відповідальності.
Ерік Локієр: Інколи здається, що поліцейські ніби іншої раси, іншого походження, ніби вони прибульці з Марсу та не розуміють звичайних людей. Але вони ж українці, живуть у тих же місцях, де й інші, їздять тими ж автобусами, і їхні діти ходять у ті самі школи, що й інші. Й вони можуть бути дуже корисними як певна соціальна група. Але зміни зсередини не може зробити один співробітник міліції індивідуально.
Вільям Хорслі: Я погоджуюсь, що ініціатива залежить від держави. Наприклад, скасувати надмірний судовий збір у справах щодо преси. Також і розслідування силових нападів має здійснюватися відповідно до міжнародних стандартів: швидко, прозоро та результативно. В Україні сотні випадків нападу на журналістів не пов'язують із їхньою професійною діяльністю! Цей проект - важливий крок. «Детектор медіа» та ІМІ проводять моніторинг порушень - і це добра справа для проведення реформ.
- Як в інших країнах діють правоохоронці, що виконують сумнівний наказ (наприклад, під час мітингів), а журналісти вказують їм на незаконність дій?
Ерік Локієр: Поліція має діяти в межах закону. У випадку з демонстрацією вони не вирішують, законною чи незаконною вона є. У Великобританії та Гонконгу таких ситуацій, щоб поліція прийшла розганяти законне зібрання громадян, немає.
Вільям Хорслі: Якщо ж натовп виходить з-під контролю, тоді вже буде застосовано інші заходи. Але ключова роль преси в цьому випадку - критикувати те, яким чином поліція забезпечує громадський порядок.
Ерік Локієр: 1 липня у Гонконгу святкували 15-річчя передачі Гонконгу Китаю, і прем'єр-міністр Китаю приїхав у місто з цієї нагоди. Понад 100 тисяч людей вийшли на демонстрацію проти його приїзду. Дозволу на цю демонстрацію не було. Однак із боку поліції не було арештів та нападів.
Вільям Хорслі: Конфлікти на вулицях між демонстрантами й поліцією - це не хвороба, а симптоми хвороби. Хвороба - надмірний контроль держави.. Робота ЗМІ та громадянського суспільства - критикувати це. І поліція перебуває посередині.
- Коли правоохоронці або представники державної охорони перешкоджають роботі журналістів, помилково приймаючи їх, наприклад, за терористів чи нападників на офіційних осіб, яким чином вони несуть за це відповідальність? Чи може співпраця правоохоронних органів та журналістських організацій вирішувати ці конфлікти на досудовому рівні? Оскільки в Україні суди не стають на бік журналістів (як-от у справі Сергія Андрушка), а інші представники ЗМІ в таких випадках навіть не сподіваються на захист з боку держави (як у справі Максима Касьянова).
Ерік Локієр: Якщо мали місце незаконні дії, тут не може бути внутрішніх механізмів оцінки ситуації. Порушники несуть покарання відповідно до законодавства. Наскільки я розумію, журналіст є звичайним громадянином. Якщо проти нього таку силу застосовують, то такі ж дії можуть застосовувати і проти інших громадян. У Гонконгу ми дали журналістам більше можливостей доступу до офіційних осіб.
Вільям Хорслі: Я б інакше поглянув на цю ситуацію. Журналіст або фотограф перебуває на місці, де може з'явитися президент чи інша посадова особа, і коли вже встановлено, що це журналіст, то його дії виправдані. Хоча не можна стверджувати, що для кожного репортажу необхідно, щоб журналіст наближався надто близько. Однак асоціації преси такі питання не розглядають.
Ерік Локієр: У Британії якщо журналіст вважає, що на нього здійснено напад, він одразу подасть заяву в незалежну комісію з розгляду таких скарг. До її складу входять слідчі та прокурори, й вона розслідує ситуацію.
Вільям Хорслі: Цікавим досвідом для України було би створення при громадах спеціальних рад з питань діяльності поліції. До їх складу обирають звичайних людей, і їхнє завдання - аналізувати діяльність поліції на місцях.
- Під час розмови ви торкалися випадків регулювання інтернет-ЗМІ. Зокрема, пан Вільям звертав увагу на випадки, коли з сайтів вилучають контент або блокують їх роботу. Якою є британська практика реагування на порушення в коментарях користувачів під публікацією? Чи може через це бути заблоковано сайт?
Вільям Хорслі: Я не бачу підстав прибирати чи блокувати статтю на сайті через наявність коментарів. Якщо ці коментарі наклепницькі або вони розпалюють міжнаціональну ворожнечу, то прибирають їх. Я не бачу причин вилучення статей та блокування сайтів.
Ерік Локієр: Усе залежить від конкретної справи. Коли є обґрунтована скарга щодо змісту матеріалів під статтею, їх має бути вилучено. Наприклад, є веб-сайт, який підтримує мусульманську діяльність у Великій Британії. І там користувачі закликають до насильства. Їм кажуть прибрати ці заклики. Якщо вони відмовляться, то ймовірно, що весь сайт буде заблоковано. Зі скаргами до сайту може звернутися будь-хто.
Довідка
Вільям Хорслі - голова Британської секції Асоціації європейських журналістів, директор Центру свободи ЗМІ Шеффілдського університету. Працював іноземним кореспондентом ВВС у Європі та Азії, згодом заснував Ініціативи проти безкарності. Консультує ПАРЕ з питань свободи ЗМІ. Нещодавно випустив збірник «Настанови з питань безпеки журналістів» для ОБСЄ.
Ерік Локієр має досвід 30-річної роботи в поліції Гонконгу. Проводить тренінги щодо зв'язків із пресою та консультує різні державні структури.
