3 липня 2012 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про засади державної мовної політики». Наразі Закон ще не вступив в силу, ба більше - його не підписано ні президентом, ані головою Верховної Ради. Проте, враховуючи обставини його прийняття та розуміючи українські реалії, можна з певною часткою ймовірності припустити, що цей Закон може набути чинності. Тож ми вирішили проаналізувати його положення, а також окремо визначити зміни, які чекатимуть на ЗМІ у випадку вступу Закону в силу.

Для початку спробуймо коротко виділити основні риси Закону.

1. Закон про засади державної мовної політики - єдиний акт, що встановлює правила використання мов в Україні.

На даний час (коли Закон ще в силу не вступив) порядок використання мов в Україні регулюється широким колом нормативних актів. Як правило, це галузеві закони, якими визначається, як саме вирішується питання застосування мов, наприклад, у телерадіомовленні, в рекламі, в друкованих ЗМІ тощо. Нині чинний Закон УРСР «Про мови в Українській РСР» з моменту його прийняття 1989 року незначно редагувався лише двічі, що в цілому пояснює його актуальність.

Автори Закону про засади мовної політики пропонують встановити, що всі питання використання мов в Україні повинні регулюватися виключно цим Законом. Інші закони можуть застосовуватися лише в тій частині, яка не суперечить Закону про засади державної політики.

По суті це означатиме, що з моменту набрання чинності Законом усі статті стосовно використання мов, які містилися в численних галузевих актах, застосовуватися не будуть.

Цікавим ноу-хау авторів Закону є те, що вони передбачили можливість невиконання Україною своїх міжнародних зобов'язань стосовно використання мов. Загальноприйнятий в усьому світі принцип зазначає, що кожна країна має сумлінно виконувати свої міжнародні зобов'язання, які засновані на міжнародних угодах та конвенціях. Також вона не має права посилатися на положення свого внутрішнього законодавства як на виправдання невиконання нею міжнародної угоди.

Усупереч цьому, за Законом Україна може не виконувати своїх міжнародних угод, якщо український Закон про мови передбачив «більш сприятливі положення щодо прав людини». Хто саме буде «зважувати» міру сприятливості, Закон відповіді не дає.

2. Про що Закон?

Нижче наведено деякі положення Закону, які діятимуть у разі його підписання президентом:

- державною мовою залишається українська;

- норми української мови встановлюються у загальнообов'язкових довідкових посібниках, які затверджуються Кабміном;

- до регіональних мов та мов меншин відносяться: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька;

- заходи, спрямовані на використання регіональних мов, застосовуються на тих територіях, де кількість носіїв такої мови становить більше 10% населення;

- всі акти державних органів приймаються українською мовою, але офіційно публікуються також і регіональними мовами та мовами меншин;

- вся документація державних та місцевих органів повинна здійснюватися державною мовою;

- в певних регіонах (більше 10% населення - носії мови меншин) документація місцевих державних та комунальних органів може здійснюватися мовою меншин (для цього не потрібно якихось рішень місцевої влади - мова стає регіональною автоматично за даними Всеукраїнського перепису населення);

- всі посадові та службові особи в зазначених регіонах зобов'язані спілкуватися з відвідувачами, які використовують регіональну мову, тією ж регіональною мовою;

- всі судові та слідчі документи складаються державною мовою, але слідство та судочинство може вестися регіональними мовами;

- навчання в освітніх закладах ведеться державною мовою; у випадку, якщо школярами, їхніми батьками або студентами подано достатньо заяв про необхідність навчання регіональною мовою, державні та комунальні заклади освіти мають створити окремі мовні класи або групи;

- копії фільмів для кінотеатрів та домашнього відео виготовляються або мовою оригіналу «або із дублюванням або озвученням чи субтитруванням державною мовою або регіональними мовами або мовами меншин на замовлення дистриб'юторів і прокатників з урахуванням мовних потреб споживачів».

Якщо зробити загальний висновок, то багато в чому Закон є як мінімум неоднозначним.

По-перше, він забороняє державним службовцям спілкуватись українською мовою з відвідувачами, які звертаються до службовця регіональною (частина третя статті 11). Чому державного службовця позбавлено права використати державну мову при відповіді на звернення, яке надійшло до нього регіональною (наприклад, угорською) - наразі невідомо.

По-друге, запропоновані Законом правила щодо регіональних мов можуть бути ефективними лише тоді, коли йдеться про російську мову. Але цей ідеалістичний мовний режим повністю руйнується, коли уявити на місці регіональної будь-яку іншу мову, крім російської.

Наприклад, як Антимонопольний комітет України розглядатиме скаргу на рішення регіонального відділення того ж комітету, складене регіональною мовою ідиш? Або як Генеральна прокуратура перевірятиме матеріали кримінальної справи, в якій документи складено німецькою, караїмською або новогрецькою мовами?

Вочевидь, повноцінне функціонування цього Закону вимагатиме здійснення відповідних видатків як мінімум на перекладачів із регіональних мов, адже в ньому допускається, що листування між місцевими та центральними державними органами може вестися мовами меншин. Окрім того, створення додаткових навчальних класів та груп у державних освітніх закладах також вимагатиме додаткових бюджетних витрат.

Ці питання Закон не вирішує, а в пояснювальній записці зазначено, що додаткових бюджетних коштів його реалізація не вимагає. Хоча очевидно, що є лише одна мова національних меншин, використання якої не потребуватиме значних бюджетних капіталовкладень.

3. Вплив Закону на засоби масової інформації.

А. Телебачення й радіомовлення

Перше, що впадає в око - Закон передбачає тотальне переоформлення ліцензій на мовлення на підставах, не передбачених Законом про телерадіомовлення.

Так, пропонується скасувати будь-які вимоги стосовно мови ведення передач. Для впровадження цього Національну раду зобов'язано у тримісячний термін привести всі видані нею ліцензії у відповідність до Закону, що по суті означає виключення з них вимог до мов здійснення мовлення. Зазначені зміни пропонується вносити «без додаткових витрат для ліцензіатів», що по суті означає державним коштом, тоді як бюджетних видатків на це, як зазначалося вище, не передбачено. Одночасно з цим із Закону про телебачення й радіомовлення виключаються положення, згідно з якими ліцензія на мовлення визначає мови, якими ведуться передачі.

За запропонованою формулою, телерадіоорганізації можуть на власний розсуд вести мовлення будь-якими мовами без жодних обмежень. Допускається мовлення навіть тими мовами, які не визнано регіональними, що фактично відкриває можливість для трансляцій англійською, французькою, іспанськими мовами, або навіть на напівлегальному ебоніксі.

Зміни торкнулися й мов, якими можна транслювати фільми, музику, різноманітні передачі. Нагадаємо, що наразі трансляція будь-якого фільму або передачі допускається за наявності звукового дубляжу державною мовою.

У разі прийняття Закону телерадіоорганізації матимуть право транслювати передачі будь-якою мовою.

Також Закон не містить вимог до обов'язкового дублювання, озвучення або субтитрування фільмів та передач державною мовою.

Тож у випадку підписання Закону, українська мова може зникнути з телерадіоефіру взагалі.

Б. Друковані ЗМІ

Тут усе без змін. Як і нині, так і зі вступом Закону в силу друковані ЗМІ можуть самостійно обирати мову видання своєї друкованої продукції.

Як відомо, зазначена свобода вибору мови призвела до того, що україномовних друкованих ЗМІ в Україні в рази менше, ніж преси, що друкується однією з мов меншин.

В. Кабельна та інша ретрансляція

Діяльність кабельників в Україні вже багато років є окремою темою для розмов. Незважаючи на те, що і чинні закони, й міжнародні угоди України забороняють вводити будь-які обмеження в ретрансляції європейських телеканалів, Національна рада впродовж останніх років наполегливо впроваджує обмеження та підтримує їх.

Закон робить ще одну спробу зняти обмеження на ретрансляцію певних телеканалів. Так, запропоновано встановити, що держава не перешкоджатиме ретрансляціям на своїй території передач із «сусідніх країн», які транслюються «такими самими або схожими до державної мови або до регіональних мов й мов меншин України мовами».

Але тут є ціла низка нюансів, які складно зрозуміти. По-перше, що значить «сусідня країна»? Країна, яка має спільний державний кордон із Україною? Чи яка розташована порівняно недалеко, й отже сюди може належати будь-яка країна Європи? А якщо між Україною й Туреччиною є нейтральні води, то можна її вважати «сусідньою»?

Поняття «сусід» є досить розпливчастим, оскільки є радше побутовим, аніж юридичним. Наприклад, мешканець багатоквартирного будинку може називати «сусідом» не лише тих, з ким у нього спільні стіни, але й мешканців інших квартир його будинку. За словником поняття «сусід» означає того, «хто живе недалеко». Поняття «сусідня країна» немає ані в словниках, ані в чинних нормативних актах.

Також складно зрозуміти, що мається на увазі під поняттям «мова, яка схожа на державну мову або мову меншин»? За певних умов можна сказати, що російська схожа на українську, молдавська на італійську, урду на гінді... З іншого боку, можливо, автори Закону хотіли сказати про діалекти - той самий ебонікс, який можна назвати англійською «фенею», а отже вважати його чимось схожим на американський варіант англійської.

В будь-якому випадку, зрозуміти суть цієї норми щодо ретрансляції каналів із сусідніх країн мовами, дуже схожими на державну або регіональну, непросто.

4. Реклама

Як відомо, питання використання мов у рекламі наразі врегульовано Законом УРСР «Про мови в Українській РСР». Згідно з ним, тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами і т. ін. виконуються українською мовою. Поряд із текстом, викладеним українською мовою, може бути вміщено його переклад іншою мовою.

Аналізованим же Законом пропонується віддати право вибору мови рекламного оголошення рекламодавцеві.

Таким чином, не можна виключати, що в разі вступу в силу Закону, найближчим часом в Україні значно зменшиться кількість рекламних оголошень українською мовою.

5. ВИСНОВКИ

Нижче спробуймо надати лише ті висновки, які стосуються роботи ЗМІ.

Вочевидь, прийнятий Верховною Радою Закон про засади державної мовної політики має як позитивні, так і негативні риси. Але українські реалії такі, що часто в цілому позитивні норми можуть зіграти вкрай негативну роль у глобальних масштабах. Наприклад, зменшення регуляторного впливу з боку держави на питання застосування мов у телерадіоефірі саме по собі є позитивним моментом. Сьогодні обсяги використання української мови теле- та радіокомпаніями визначаються ліцензіями, а отже частка української мови в ефірі часто стає результатом усім відомого «діалогу» з конкретними представниками регулятора щодо того, яку частку української мови буде записано в ліцензії. Зняття обмежень фактично означає, що такий «діалог» більше не потрібен і вільні ЗМІ можуть стати ще більш вільними.

З іншого боку, нескладно припустити, що відсутність зобов'язань стосовно мови ефірних трансляцій може повторити ситуацію з українськими друкованими ЗМІ, переважна більшість яких не є україномовними. Отже, зникнення української мови з українського теле- та радіоефіру скоріш за все стане питанням часу.

В комплексі з іншими встановленими Законом правилами, українська мова може повторити долю білоруської, якої більшість населення Білорусі не знає.