Запитання «ТК». - Прийнято вважати, що Комітет з питань свободи слова та інформації Верховної Ради  повинен очолювати представник опозиції. Така практика існувала у парламенті минулого скликання, зараз цього вимагає Партія Регіонів і, в принципі, з цим погоджується Президент. А на вашу думку - наскільки це виправдано в нинішніх українських реаліях? А також з огляду на те, що саме за перебування у владі нинішньої опозиції в 2002-2004 роках в Україні мали  найбільше поширення цензура та контроль за редакційною політикою ЗМІ .Чи буде ефективною робота сьогоднішноьї опозиції в напрямку розвитку ЗМІ  та гарантій їхньої незалежності як від держави, так і  від великого бізнесу?

Відповідають: Олексій Бєлишев, Володимир Ар’єв,  Едуард Лозовий, Дмитро Видрін, Кость Бондаренко, Ігор Лубченко, Вікторія Сюмар, Сергій Грабовський, Сергій Гузь, Дмитро Крикун, Іван Лозовий, Володимир Лупацій, Наталія Іщенко.

Олексій Бєлишев, провідний експерт Центру досліджень політичних цінностей:

- Однозначно таке рішення буде виправданим. Особисто у мене складається враження, що та демократизація країни, яка відбулася внаслідок «помаранчевих» подій, зумовлюється не стільки цнотливою чистотою помислів та вродженою демократичністю нової влади, скільки нездатністю її відновити  в сучасних умовах ті правила, які існували за часів Кучми. І мова тут не про ідеаліста Ющенка, адже зрозуміло, що, окрім Віктора Андрійовича,  біля керма знаходиться ціла плеяда «любих друзів», котра буде найближчим часом органічно доповнена достатньо широким гуртом не менш демократичних «заклятих товаришів».

Для збереження статус-кво вкрай необхідно передати частину комітетів, у тому числі й Комітет із питань свободи слова, опозиції. І Партія регіонів є частиною опозиції. Звинувачувати її в тому, що вона не є опозицією – абсурдно. Свого часу за часів Леоніда Даниловича Кучми дехто намагався довести, що єдина справжня опозиція в країні – це комуністи. Здається, зараз деякі «помаранчеві» схильні вважати так само.

Отримавши свою частку комітетів,  Партія регіонів не стане частиною влади, як не стала свого часу «Наша Україна».

Володимир Ар’єв, продюсер студії «Закрита Зона»:

- Власне, Комітет з питань свободи слова повинен очолювати той, хто дійсно проявив себе у боротьбі за свободу слова чи підтримував її, будучи політиком. Це для мене аксіома. Це не Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу чи з питань розвитку промисловості, де чітко і зрозуміло, що це є бізнес, і бізнес працює в певних правилах…

Перш за все, що має зробити Комітет зі свободи слова -  це довести, що медіа не є, насправді,  інструментом політичного впливу. Між тим, саме такими інструментами   прийнято вважати медіа, наприклад, у Партії Регіонів. І це очевидно  що по ефіру каналу ТРК «Україна», що по ефіру каналу «Заграва», який викупив народний депутат Шкіря (фракція Партії Регіонів «ТК»), що по НТН, де  теж досить таки однобокий виклад подій. Так само можна сказати і про деякі газети, які контролюються ПР.

На мою думку, саме Комітет з питань свободи слова має розробити  засади економічної незалежністі ЗМІ і можливісті працювати не на дядю, який замовляє музику, а самостійно отримувати прибутки. У нас поки що немає нормальної законодавчої бази для цього і тільки людина освічена і яка дійсно вболіває за свободу слова,  може це зробити. Я думаю, що у даному разі до цього Комітету треба дуже обережно ставитися, і не призначати,  фактично,  «козла у воріт», який буде працювати на цій ділянці тільки на час повноважень Верховної Ради.

Я думаю, що представники ПР можуть бути присутні і займати певні посади в Коміттеті, але, чесно кажучи, я  за те, щоб його очолювали професіонали, бажано, щоб це була людина, яка знає про ЗМІ не зі слів своїх менеджерів, а була безпосередньо журналістом, і наразі у ВР є такі люди.

Едуард Лозовий, журналіст каналу «1+1»:

- Пункт перший – принцип або існує, і тоді його дотримуються за будь-яких обставин, або він не існує, якщо його не дотримуються. Якщо закладений демократичний принцип, що такі Комітети як бюджетний, свободи слова повинна мати опозиція, з тим,  щоб мати ефективний важіль впливу на чинну владу і правлячий режим, то його треба дотримуватись. Навіть в тому випадку, коли говориться  про суворі українські реалії, коли до теперішньої опозиції є якісь запитання з приводу незалежності тих же мас-медіа від їх бізнесу.

В нинішній опозиції чимало людей, які створювали свої медіа-консорціуми. Але, даруйте, якщо ми відмовимо опозиції в праві керувати цим комітетом тільки з огляду на те, що ця опозиція нам не подобається, що в неї якісь гріхи перед демократією, таким чином ми створимо прецидент. Політична ситуація  - річ нетривка, щось зміниться,  і ця опозиція опиниться при владі. То вона так само зможе знехтувати цим принципом навіть щодо найпрекрасніших опозиціонерів. Тобто, треба або дотримуватись правил, або ні. Я вважаю, що їх треба дотриматися. Опозиція повинна очолити цей Комітет.

Дмитро Видрін, політолог, народний депутат, фракція БЮТ:

- Я имею собственную концепцию оппозиции в Украине. Точнее, я один из ее разработчиков. И по этой концепции надо разделить не только власть и бизнес, но и власть с оппозицией. А Комитеты в Верховной Раде в старом формате создавались как инструменты власти и как инструменты участия во власти, как инструменты, с помощью которых власть выполняла свои функции распоряжения,  управления финансовыми потоками. Оппозиции нужны свои инструменты, ей не нужны осколки власти, ей нужны инструменты, которые работают на её главную функцию – на функцию мониторинга того, что происходит  в стране, на функцию контроля и  на функцию критики.

Но  у нас такие инструменты практически не создавались, а если и создавались, то имели бутафорную форму. Например, Счетная палата - вроде имеет право контроля, а прав на самом деле  у неё весьма мало. Поэтому я за то, чтоб принимались законы, которые отдавали бы оппозиции те органы, у которых уже есть расширенные полномочия. А для этого, к примеру, нужно принимать поправки в законы о Счетной палате, и создавать специальные комитеты.  Например, создавать оппозиции собственный Комитет, который будет называться, условно говоря, Комитет контроля или парламентского контроля, куда будут входить, в том числе, функции мониторинга прессы с точки зрения выявления частоты злоупотреблений власти и оппозиции, с точки зрения правдивости и неправдивости, и т.д.  Существующий же  Комитет по свободе слова не нужно отдавать оппозиции, потому что он предназначен для роботы в режиме власти, а не в режиме оппозиции. Нужно создавать другие органы контроля.

Кость Бондаренко, директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна:

- Виключно виправдано, оскільки в даній ситуації на сьогоднішній день не внесено зміни до законодавства про засоби масової інформації. І ця свобода слова, якою пишаються –заслуга не «помаранчевої» влади, а постреволюційної інерції. Але в будь-який момент у цій сфері можуть бути «закручені гайки». Тому дуже важливо, щоб Комітет із питань свободи слова й інші комітети, які регулюють демократичні свободи, перебували саме під контролем опозиції. Це абсолютно нормальна демократична норма і, я вважаю, що так воно мало би бути.

Ігор Лубченко, голова Національної Спілки  журналістів України:

- Ми будемо робити все, щоб  наша  співпраця  з Комітетом, хто б його не очолював, була ефективною. І ми працювали з Комітетом, коли Парламентський Комітет очолював Чиж, і знаходили спільну мову, і вирішували спільні питання, коли Микола Томенко, як представник опозиції, очолював. Я сподіваюсь, що в будь-якій ситуації ми знайдемо спільну мову з комітетом.

Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації:

- Насправді це  досить складне запитання, тому що дійсно -  є практика, а є реалії. Я вважаю, що сьогодні український інформаційний простір знаходиться на такому переломному етапі, коли ми вже багато чого досягли, але ці зміни не є незворотніми. Або ми закріпимо ці здобутки, або покотимось назад, можливо,  до якихось інших форм цензури, але до несвободи у цій сфері. І якраз законотворча робота досить важлива, а відтак питання : хто буде більш ефективний, щоб привнести сюди дійсно європейські стандарти, щоб європейські стандарти стали нормою нашого життя і в тому числі в інформаційній сфері? Чия робота на чолі Комітету буде більш ефективною:  наприклад, представників БЮТу, і ми знаємо тих людей, чи Партії Регіонів – і ми теж знаємо тих людей, які в цій партії можуть претендувати на очолення цього Комітету.  Мені здається, що в даному випадку Андрій Шевченко на чолі Комітету був би значно більшою гарантією реального  реформування медійного законодавства, а це на сьогодні дійсно важливо, аніж ті люди, які потенційно можуть очолити цей Комітет з Партії Регіонів. Навіть, якщо говорити по-людськи, то  я думаю, що багатьом колегам виглядатиме знущанням, якщо цей Комітет очолить пані  Ганна Герман.

Сергій Грабовський, заступник головного редактору журналу «Сучасність»:

- Перше загальне міркування,  яке стосується поділу всіх парламентських комітетів - в жодному разі не можна розподіляти керівництво парламентськими комітетами в 2006 році з позиції минулих років. З 1 січня в Україні діє, чи, принаймні, повинна діяти нова конструкція влади, інша система державного управління. Коли уряд формується парламентом,  то і парламентські комітети мусять працювати як єдиний механізм.  В іншому разі в Україні не буде ані законодавчої, ані виконавчої влади, а буде загальний хаос.

Що стосується конкретно Комітету з питань свободи слова та інформації, то навіть за такої конструкції влади його було б доцільно передати опозиції, але ця опозиція має бути зацікавлена у свободі слова. Яку «свободу слова» впровадила Партія Регіонів у Донбасі і в Криму, де вона є, фактично, монопольним господарем, ми чудово бачимо. Ці регіони,  фактично,  виведені з правового, політичного та інформаційного поля України. Контрольована регіоналами преса діє на грані «поганого анекдоту». Так,  газета «Донбас»  після виходу збірної України з футболу в ¼ фіналу кубка світу на першій сторінці написала : «…горняки Воробей и другие вывели сборную Украины в финал», забувши при цьому, що справжнім героєм матчу з Швейцарією був воротар Шовковський, що Воробей грав украй погано, як засвідчили всі коментатори, що є, власне кажучи, Ребров, Мілевський (гравці «Динамо», Київ, -«ТК»), Шевченко («Челсі», Англія – «ТК»), і всі інші. Це була інформація в стилі газети «Правда».

Передвиборча агітація Партії Регіонів засвідчує,  що це партія тоталітарного типу. В її  агітації було відсутнє таке ключове поняття,  як свобода. (А про Комуністичну партію України і говорити не доводиться). Це все одно, що передати керівництво цим комітетом в руки сучасного аналогу доктора Гебельса. Хоча  в Партії регіонів не має жодної людини з освітнім та інтелектуальним рівнем цього, по-своєму, надзвичайно талановитого пропагандиста. Тобто,  це буде значно погіршене видання доктора Гебельса від Партії Регіонів. Чи не краще спробувати знайти на посаду цього керівника серед парламентаріїв людину, яка б мала справді репутацію борця за свободу слова, засвідчену впродовж останніх 10-15 років незалежно від партійної приналежності, щоб потім самі журналісти не плювалися, і не відмовлялися від зустрічей з керівником цього комітету ?

Сергій Гузь, голова Незалежної медіа профспілки України:

- В нинішніх українських реаліях можна виправдати будь-що, або не виправдати будь-що. Наприклад, можна сказати:  якщо це буде Партія Регіонів, при якій були «темники» і т.д., і т.д., то  цей Комітет буде працювати погано. З іншого боку, можна сказати, що якщо партії, що створюють владну коаліцію, будуть контролювати ще й Комітет з питань свободи слова, то можемо знову дуже швидко потрапити у ситуацію, коли у нас будуть «темники». Насправді, це рішення було політичним, медійників  тоді ніхто не брав до уваги, коли вирішувалося питання, що цей Комітет має належати опозиції.  Між тим, в принципі,  нас турбує  дві речі:  щоб все ж таки ситуація у владі щодо свободи слова була збалансованою, послідовною та  щоб Комітет дійсно працював з організаціями журналістів в плані реформування ЗМІ.  І не принципове питання, яка конкретна політична сила його очолить.

Тобто, важко сказати,  як буде. Почнуть працювати - побачимо. Таке ж саме питання можна задати, чи буде ефективною робота в Комітеті представників провладних  партій?  Це однакові питання. Ми всі чекаємо відповіді на них.

Дмитро Крикун, директор Міжнародної Медіа Академії:

- Найголовніше завдання Комітету в новій Верховній Раді - відповідати на виклики часу для медіа ринку, а не боротися за свободу слова, як це робив попередній склад членів Комітету. Звісно, що проводити вкрай необхідні ініціативи через склад керівництва Комітету у випадку, якщо його очолить Партія Регіонів, буде важче.  Отже,  готувати законодавчі ініціативи медіа-громадськості доведеться  довше, складніше, але, можливо, і краще. Не певен також, що тоді вдасться відродити Громадську Раду при Комітеті…

Але, голова Комітету - це не весь комітет. Від коаліції туди увійдуть відомі, порядні  та фахові депутати. Певен, що найважливіше - створення Суспільного мовлення, роздержавлення ЗМІ,  впровадження у редакційну політику ЗМІ  журналістських  стандартів  та впровадження нових технологій вони зможуть пролобіювати.

Хоча особисто мені Андрій Шевченко був би значно симпатичніший на посаді Голови Комітету...

Іван Лозовий, президент Інституту державності і демократії:

- Я думаю, це гарна практика, але вона необов‘язкова. Це гарна практика, тому що в Україні саме слово плюралізм є ключовим: чим більше розпорошені між різними силами важелі влади – тим краще, бо це означає взаємний контроль, який може колись привести навіть до відповідальності влади перед народом. А саме цього найбільше в Україні бракує. З іншого боку, я маю певні сумніви стосовно того, наскільки Партія регіонів є дійсно опозицією, а не просто таким міцним лобістським угрупуванням, яке представляє вузькі інтереси. У мене є сумніви, чи це взагалі політична сила як така.

Володимир Лупацій, виконавчий директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

- З моєї точки зору, всі ці питання стосовно статусу опозиції та іншого – другорядні, допоки не буде поставлено питання про неадекватність тієї політичної моделі, яка реалізована наполовину. На сьогодні проблема при формуванні коаліції полягає в тому, що, фактично,  люди намагаються створити коаліцію в умовах, коли недоформовані правила гри: номінально введені в дію поправки до Конституції, але не прийняті базові конституційні закони, які розшивають конкретні механізми реалізації й утілення цих нових поправок. Відповідно, домовленості по коаліції втрачають сенс, тому що той, хто сформує коаліції, потім буде писати правила гри, за якими повинна діяти ця коаліція. Таким чином, це вже є узурпацією влади в усіх її проявах, у тому числі й стосовно свободи слова.

Наталія Іщенко, співзасновник першої  української Інтернет-газети UAtoday.net:

- Я лично уверена, что ВСЕ комитеты Верховной Рады, как, впрочем, и министерства, и прочие должности в государстве должны возглавлять, в первую очередь, ПРОФЕССИОНАЛЫ своего дела. Есть ли профессиональные борцы за свободу слова в Партии Регионов? Каждый, думаю, ответит на этот вопрос самостоятельно (причем, видимо, ответы будут противоположными).

Что касается политической составляющей такого назначения, то, во-первых,  необходимо, чтобы распределение постов было законным. При этом надо помнить, что простое большинство, сформированное коалицией (какой-бы она ни была) может написать заново или, по крайней мере, подкорректировать любой закон и, тем более,  регламент ВР.

Во-вторых, безусловно,  необходимо, чтобы человек, возглавивший комитет по свободе слова (!) действительно исповедовал принципы этой самой свободы слова. Это факт. Но будет ли реально достижима свобода слова в средствах массовой информации, не являющихся самоокупаемым бизнесом, а живущими за счет политических структур или корпораций, даже в благоприятных правовых условиях (а именно обеспечение таких условий - задача профильного комитета ВР)? Не факт. И еще. На самом деле, я считаю пост главы комитета по свободе слова не столько "отраслевым", сколько политическим. Это удобная позиция для того, чтобы защищать власть (для представителей провластных фракций) или ругать власть (для оппозиции) с точки зрения соблюдения/несоблюдения свободы слова. Это действитительно, довольно весомый рычаг политического давления, особенно в условиях Украины (да, что там с делом Гонгадзе, его уже  раскрыли?).