Інавгурація Путіна не стала для західних медіа, як для російської преси, темою №1, однак посіла помітне місце. Пояснення цьому дає професор історії Бербекського коледжу Лондонського університету (Birkbeck, University of London) Орландо Файджес (Orlando Figes) у короткому аналізі на сайті BBC.

Аналіз заслуговує на те, щоб навести його повністю:

«Повернення Владіміра Путіна не є подією у тому сенсі, що він ніколи не йшов. Протягом останніх 12 років Росією правив путінізм. Схоже, що він налаштований ще на дюжину років авторитаризму, кумівства, систематичної корупції та небезпечного політичного дрейфу у той час, як проблеми в Росії зростають.

Демонстрації не є серйозною загрозою політичній владі Путіна, не кажучи вже про виникнення революційної ситуації.

Опозиція не є ані чисельною, ані достатньо організованою, щоби змусити до реальних змін. Однак поширене відчуття, що ситуація не може тривати такою, якою була.

Воно особливо притаманне середовищу класу професіоналів. Це - важливий психологічний поворотний пункт, що може призвести до революційної ситуації, якщо система не здійснить  реформи.

Новий уряд Путіна, як і раніше, тремтітиме від можливих сценаріїв Помаранчевої революції».

В опублікованій у Financial Times статті «Росія з любов'ю: як Путін може утвердити своє спадкоємство» Рушир Шарма (Ruchir Sharma) у формі особистого звернення до Путіна, пише: «Успіх вашого (попереднього) правління найкраще підсумовує одна цифра: прибуток росіянин зріс за минуле десятиріччя з 2 тисяч до 13 тисяч доларів». Однак автор статті песимістично оцінює перспективи економічного розвитку Росії через низку факторів: надто тривале перебування при владі однієї особи, що призводить до втрати реформаторських ідей, однобічної орієнтації на нафтово-газовий сектор, панування клану мільярдерів замість класу підприємців, монополізація банкового сектору.  

Завідувач московського бюро тижневика Spiegel Маттіас Шепп (Matthias Schepp) у матеріалі «Контрреволюційний Путін повертається в Кремль» пише: «Масові арешти протестувальників у минулі вихідні дні передвіщають важкі часи для Росії. Інавгурація Владіміра Путіна на посаду президента на третій термін віщує відкат від обмежених реформ, здійснених його попередником Дмитрієм Медведєвим. Замість розширення свободи в країні Путін невиразно вдосконалив потьомкінську демократію».

Оскільки інавгурація Владіміра Путіна майже збіглася в часі з виборами у Франції, тижневик Paris Match обмежився публікацією фотосерії під заголовком «Інавгурація Путіна викликає гнів вулиці» з лаконічними коментарями. Ось перелік їхніх назв: «Вальс переможців», «Знову при владі», «Урочистість», «Під аплодисменти», «Перша промова», «Святкування», «Лицем до лиця», «Арешт», «Поранення».

Американська преса присвячує інавгурації Путіна серію матеріалів, зосереджуючи увагу на протестах опозиції. Деякі статті містять прогноз щодо внутрішньої та зовнішньої політики Росії.  

«Застосування сили після мирних зимових демонстрацій показує, що Путін, який знову став президентом, може зайняти жорсткішу позицію щодо протестувальників», - зазначає кореспондентка Assotiated Press Лінн Беррі (Lynn Berry). З іншого боку, Путін, за її словами, «знехтував московськими протестувальниками як невдячними, зніженими городянами та агентами Заходу».

У матеріалі з Москви Алена Каллісона (Alan Cullison) та Ричарда Будроу (Richard Boudrea «Коли Путін приймає присягу спецназ придушує протести», вміщеному в The Wall Street Journal, докладно розповідається про насильницькі акції силових структур проти опозиції. «Владіміра Путіна було приведено до присяги на третій термін у той час, як поліція влаштувала повний погром, внаслідок якого ділова частина Москви була моторошно спокійною», - пише впливове видання. «Поліція продовжувала патрулювати Москву й після того, як завершилася інавгурація, затримуючи тих, кого підозрювали як можливих призвідників нової демонстрації», - додає The Wall Street Journal.

Кореспондентка The New York Times Еллен Баррі (Ellen Barry) у статті «Путін повертається на посаду президента в атмосфері протестів» наводить слова його речника Пєскова, який вважає реакцію силових структур «надто м'якою» і хотів би бачити, щоб вони діяли «жорсткіше» (йдеться про так званий марш мільйонів опозиції у Москві, який відбувся у переддень інагурації). «Першу кров пролито. Тож, знаючи російський характер, становище неможливо передбачити», - наводить американська кореспондентка слова одного з учасників мітингу.

Опублікована у Washington Post колонка головного редактора часопису Pro et Contra московського центру Карнеґі Маши Ліпман містить оцінку масштабів вуличного опозиційного руху та його перспектив. «Антипутінський мітинг, що відбувся за день до нового приведення Владіміра Путіна до присяги як президента Росії, спростував очікування, - пише вона. - Та хоча енергія попередніх протестів, схоже, видихалася, десятки тисяч пройшли в неділю, скандуючи "Путіна, йди!", "Росія без Путіна!" та "Путін - злодій!". На відміну від масових грудневих заходів, недільна демонстрація закінчилася жорсткими зіткненнями з поліцією та масовими затриманнями протестувальників».

«Путін справді лишається наймогутнішою людиною в Росії, - вважає авторка. - Та мітинги, які не призвели до негайної політичної зміни, є сигналом того, що в суспільстві відбуваються серйозні зрушення. Путін відреагував на них, вдавшись до безцеремонної тактики. Він усунув виклик, кинутий його монополії, та посилив хватку. Однак застосування сили проти демонстрантів не допоможе: нові тенденції в суспільстві глибоко вкорінені. Вони послаблять його режим і матимуть довгострокові наслідки для політичного середовища в Росії».

Головний соціально-аналітичний висновок статті такий: «Російське суспільство можна грубо поділити на дві категорії виборців. Консервативна більшість підтримує радянський спосіб мислення - залежності від держави. Вона чіпляється за статус-кво, в якому ті, хто нагорі, приймають у рішення, а люди не мають права голосу. Та існує ще й модернізована меншість, яка звикла приймати самостійні рішення стосовно кар'єри, своєї поведінки та способу життя. У цих груп різні погляди щодо легітимності керівництва».

АP у матеріалі з Москви Джима Гейнці (Jim Heintz) «Путін повертається до президентства під вибухи бомб в Дагестані» нагадує про іншу проблему, з якою доведеться зіткнутися кремлівському володареві, що «прийшов до влади дванадцять років тому, зайнявши жорстку позицію проти повстанців на Кавказі». «За правління Путіна, - пише автор, - чеченське повстання, за винятком невеликого контингенту залишенців, було придушене жорстокістю у поєднанні з щедрістю. Та умиротворення Дагестану - жорсткіший виклик. За розміром приблизно як Словаччина (або вдвічі більший, ніж американський штат Меріленд), він є оселею для понад 100 етнічних груп, Дагестан утричі більший, ніж Чечня. Він гористий і там є де переховуватися бойовикам».

Опублікована в USA Today стаття Марка Беннета (Marc Bennett) «Путін знову бере віжки у неспокійній Росії, що змінилася» відрізняється заглибленим підходом до теми і містить прогнози. Оцінюючи попередню спадщину Путіна, автор вказує на її суперечливий характер. «Під час його перебування при владі, - пише він, - відбулося різке економічне зростання, відродилося почуття національної гордості після нестабільності та приниження як наслідку розвалу 1991 року Радянського Союзу. Водночас Путін відступив від демократичних здобутків 1990-х років, запровадив політичну систему, яка душить інакомислення».

Росія, зазначає газета, «дуже змінилася відколи Путін він правив країною чотири роки тому. Тож постає питання, як він поводитиметься з країною тепер».

USA Today посилається, зокрема, на старшого наукового співробітника вашингтонського Брукінзького інституту (Brookings Institution), експерта з російських питань, колишнього посла США в Україні Стівена Пайфера (Steven Pifer).

«Путін стикається з серйозними внутрішніми економічними та політичними питаннями проблемами, - вважає американський аналітик. - Можливо, йому потрібен буде інший набір політичних навичок, аніж той, що був необхідним у минулому. Економіка Росії відстає. Доходи країни більшою мірою залежать від експорту енергоносіїв, аніж тоді, як Путін чотири роки тому змушений був згідно з конституцією піти у відставку».

«Якщо ціни на енергоносії впадуть, то це буде болючим ударом, - додає експерт. - Більш того, майже ніщо не вказує на існування реалістичного плану реформування, модернізації та диверсифікації економіки».

Стосовно майбутньої зовнішньої політики Росії Пайфер прогнозує, що «з поверненням Путіна навряд чи багато що зміниться». «Вашингтон завжди вважав, що Путін як прем'єр-міністр брав безпосередню участь в ухваленні головних зовнішньополітичних рішень, - пояснює він. - Якби Путін виступав проти, не було б перезавантаження (американсько-російських відносин. - Авт.), нового договору по СНО, Росія не підтримала б резолюції Ради Безпеки ООН на запровадження ембарго н поставки зброї Ірану». «Путін звинувачував Вашингтон у тому, що він стояв за лаштунками нещодавніх протестів проти його правління, - наголошує Пайфер. - Тональність відносин між Росією і США, ймовірно, загостриться. Одна з проблем, що може призвести до посилення напруженості, - створення під орудою США протиракетного щита НАТО в Європі».

USA today наводить також слова головного редактора часопису «Росия в глобальной политике» Федора Лукьянова: «Попри жорсткі заяви Путіна в глибині душі він - прагматик». «Загалом він обачливий і швидко реагує на події. Найймовірніше, він буде таким і в найближчі роки, - прогнозує російський політолог. - Путін вважає: Росія має займати у світі місце, що належить їй по праву, і готовий взяти участь у новій великій грі, щоб забезпечити його. Та водночас він знає які межі не слід переходити».

Фото - BBCRussian.com